Під час інтерв'ю офіційному сайту «Динамо» (Київ) Рауль розповів про свою кар'єру в Іспанії та переїзд до Казані, поділився своєю думкою про гравців «Динамо» та Хосепа Гвардіолу, порівняв українську та іспанську кухні, а також розповів багато цікавого.
- Рауле, ви є одночасно тренером із фізичної підготовки та з тактики?
- За освітою я тренер із фізичної підготовки. Також я отримав ліцензію «PRO» від УЄФА. У всіх командах, де я працював, я був тренером із фізичної підготовки або ж асистентом головного тренера.
- Із чого починалася ваша професійна кар'єра?
- Це було вже дуже багато років тому, навіть і не пам’таю вже скільки (посміхається). Починав кар'єру в клубі «Хімнастика» (Торрелавега), який грав у Сегунді. Там я працював тренером із фізичної підготовки, а також помічником головного тренера, зараз покійного Мануеля Маноло Пресіадо. Це дуже відомий тренер, із яким я працював протягом 12 років. Потім перейшов до команди «Расинг» із Сантандера, потім до «Леванте», після чого я знову повернувся до «Расинга». Потім знову працював у «Леванте», звідки я вже перейшов до казанського «Рубіна».
На жаль, приблизно півтора року тому Маноло Пресіадо помер. Широкий розголос здобув його конфлікт із Жозе Моуріньо. Маноло був моїм найкращим другом, він був для мене як брат. Ми працювали разом дванадцять років та досягли певних результатів. Ми піднімали команди з Терсери до Сегунди Б, потім із Сегунди до Примери. Разом ми працювали до того часу, поки мене не призначили на посаду головного тренера дублюючого складу «Леванте». Там я працював рік, після чого мене запросили до «Рубіна».
- Як виник варіант із настільки далеким від Піренейського півострова «Рубіном»?
- Мене запросили до цього клубу, аби я провів майстер-клас, який мав тривати п'ять тижнів. Він був присвячений організації футбольних шкіл. У «Рубіні» якраз готувався масштабний проект. Керівництво клубу вирішило піти шляхом іспанських клубів, які досягли успіху на світовій арені, й використовувати цей досвід при створенні у себе футбольної школи.
Курбан Бердиєв дуже цікавився, з яких елементів складається й на чому грунтується успішність іспанських клубів, та прагнув застосувати ці елементи в «Рубіні». Всіх вразив мій п'ятитижневий майстер-клас, і вони побажали продовжити його на більший термін. Тепер уже переважно він стосувався тренувального процесу, фізичної підготовки, роботи з м'ячем в Іспанії. Цей майстер-клас також дуже сподобався тренерському штабу та керівництву, й мені запропонували підписати повноцінний контракт, після чого я п'ять років працював у «Рубіні».
- Росія загалом та Казань зокрема сильно відрізняється від Іспанії. Напевно, вам було дуже складно адаптуватися до життя в новій країні?
- Ви знаєте, ні, адаптуватися було нескладно. Адже я жив на півночі Іспанії. І я б не сказав, що існують такі вже сильні відмінності між українцями, росіянами та іспанцями, які живуть у північній частині Іспанії. Це стосується й характеру людей, й клімату, адже в нас також буває холодно. Не можна стверджувати, що ми зовсім уже схожі. Але я б сказав, що ми ближчі до українського народу, ніж, скажімо, до аргентинського, хоч він і говорить із нами однією мовою, й у них в жилах тече латиноамериканська кров.
У Казані спочатку люди зустрічають нову людини із прохолодою, але з плином часу вони починають ставитися до неї вже відкрито, з більшою довірою. В Україні же люди одразу приймають тебе дуже тепло й привітно, як в Іспанії.
- Кого з тренерів із фізичної підготовки ви вважаєте найкращим у світі, й із кого берете приклад?
- Фізична підготовка дуже сильно змінилася за останні роки. Раніше до фізичної підготовки футболістів застосовували такий же підхід, як і до підготовки легкоатлетів. В Іспанії так працювали ще 15 років тому. Але ми зрозуміли, що не можемо зрівнятися фізично ані з росіянами, ані з українцями, ані, скажімо, з німцями. Генетично так влаштовано, що представники цих народів, як правило, сильніші за іспанців у фізичному плані. Тому ми вирішили змінити підхід до підготовки та стали робити акцент не на фізичну силу, а на те, щоб гравці на футбольному полі вигравали за рахунок кращого, швидшого мислення. Це дало світу таких прекрасних футболістів, як Хаві, Іньєста, Мата, Давид Сильва – цей ряд можна продовжувати. Той же Іньєста не йде в боротьбу, не йде на зіткнення. Але він завжди на крок попереду за свого суперника, він біжить із м'ячем, грає дуже швидко. Цим я хочу сказати, що фізична підготовка футболіста не має нічого спільного з підготовкою атлета. В Іспанії акцент робиться на фізичну підготовку з м'ячем. Там не розуміють, навіщо змушувати команду займатися біганиною у лісі чи по горах.
Чотири-п'ять років тому іспанці зробили ще один крок уперед завдяки Хосепу Гвардіолі. Акцент було зроблено на тактику, яка є головним нервом підготовки футболіста. Тактична підготовка є пріоритетною, а від неї вже відштовхуються інші елементи підготовки команди. Тобто в тактичній підготовці закладені в тому числі компоненти фізичної підготовки. Працюючи над тактикою, гравець думає більше. Коли я даю гравцю завдання просто пробігти певну дистанцію на швидкість, він біжить і при цьому не думає, його мозок може відпочивати. Однак при заняттях, заснованих на тактиці, гравець має думати й при цьому бігти – все як під час матчу, тому він готовий так само швидко діяти й під час гри. Це дає великий якісний крок у підготовці футболіста.
- За ті кілька місяців, які ви працюєте в «Динамо», ви, мабуть, встигли оцінити рівень гравців команди. Чи достатній він для вирішення тих завдань, які стоять перед командою?
- Оскільки команда зараз грає по два матчі на тиждень, я не можу приділяти багато часу фізичній підготовці. Щоб працювати над фізичною підготовкою, потрібно адаптуватися. Якщо я дам гравцю сильне навантаження протягом 15-ти днів, його організм буде підготовлений до навантажень. Але все це виконується під час передсезонної підготовки. На жаль, я не був на передсезонній підготовці «Динамо», коли закладався фундамент фізичної витривалості. Зараз я оперую тими статистичними даними, які бачу на викладках після ігор. І вже спираючись на це, я роблю якісь мінімальні корективи протягом тижня, які переважно спрямовані на швидкість. У нас відбулися зміни в тактиці, і ми намагаємося зараз адаптувати гравців під ці зміни, щоб кожен гравець довів до автоматизму свої дії на футбольному полі.
Приміром, «Барселона» досягла таких високих успіхів, тому що там уже протягом 20 років працюють у цьому напрямку. Десять років у них не було особливих успіхів, але потім вони стали найкращою командою світу. У «Баварії» Гвардіолі знадобилося лише три-чотири місяці, щоб поставити ту гру, якою всі зараз захоплюються. Але «Баварія» вже була чинним володарем Ліги чемпіонів, тобто команда вже була готова, у нього був підбір гравців найвищого рівня. Але подивіться, як вони зараз грають, завдяки тим ігровим моделям, які привніс Гвардіола до цієї команди.
- Ви вважаєте Гвардіолу найкращим тренером світу на даний момент?
- Якщо він не номер один, то серед трійки найкращих тренерів світу – це точно. Тому що він новатор, увесь час винаходить щось нове.
- Чи можливо побудувати таку модель гри, засновану на контролі м'яча, у київському «Динамо»?
- Так, і тренерський штаб сприйняв таку ідею дуже добре. І Олег Блохін, при керівництві якого я прийшов, і Сергій Ребров, який, власне, мене й запросив до цієї команди. Звичайно, гравцям важко перебудуватися, але вони стараються. Просто вони не звикли до колективного, тактичного мислення. В Україні, як і в Росії, дуже багато хороших гравців. Але командне мислення через різні причини ще не розвинене. Наприклад, вони можуть добре грати при володінні м'ячем, але їм важко без м'яча. Над поліпшенням цих компонентів ми працюємо щодня. Але це робота не одного дня.
- До вас у «Динамо» тривалий час працював інший іноземний фахівець – Вінченцо Пінколіні. Як ви оціните його роботу?
- Я не знаю Пінколіні особисто. Зустрівся з ним лише одного разу, коли «Динамо» грало проти «Рубіна». Не знаю, яким був його вплив, внесок у команду, як тренери оцінювали його роботу. Але я дуже високо ціную італійську школу фізичної підготовки, особливо що стосується силової роботи. Італійці – піонери у цій справі.
- У «Барселоні» команди всіх вікових груп, починаючи з наймолодших груп академії Ла Масія, готуються за тією ж моделлю, що й перша команда. Всі грають, тренуються в одному стилі. Як ви вважаєте, «Динамо» також потрібно запроваджувати в академії єдину систему підготовки?
- Важлива не стільки система, скільки модель гри. Важливо знати характеристики гравців команди. Візьмемо, приміром, матч із «Дніпром», у якому «Динамо» поступилося. Якщо «Динамо» буде грати у тому стилі, що й «Дніпро», у нас немає шансів. Чому? «Дніпро» не хоче грати в комбінаційний футбол. Їхня тактика полягає у швидкому переході з оборони до атаки з мінімальною кількістю передач, у закиданнях, навісах. Тому що в них є гравці під таку тактику. У нас немає в наборі гравців для такої тактики. Наші гравці більше полюбляють працювати з м'ячем. Перевага була на боці «Дніпра», оскільки поле, на якому проводилася гра, сприяло саме їхньому стилю гри, їм було простіше. Лише коли ми підходили до їхнього штрафного майданчика через фланги, у нас з'являлися шанси.
У кожної команди є своя модель гри, під яку потрібно підбирати гравців. Всі моделі хороші, якщо в команді є гравці під цю модель.
Що стосується підготовки юнацьких та молодіжних команд – у «Барселоні», наприклад, дітей із восьми років уже навчають грати за моделлю першої команди. Не знаю, чи буде це застосовано в «Динамо», моє коло обов'язків включає в себе роботу лише з першою командою.
- Ви вже бачите плоди своєї роботи за ці кілька місяців?
- Це краще запитати у гравців. Але вже зараз я бачу, як змінюється їхнє мислення на футбольному полі. Наприклад, в атаці, коли у гравця нашої команди забирають м'яч, він відразу ж думає, як його повернути, вступає в активний пресинг.
- У вас не виникає проблем у спілкуванні з футболістами через мовний бар'єр?
- Мені завжди допомагає спілкуватися з гравцями перекладач, а також мій характер, коли я їм щось емоційно пояснюю іспанською або російською (сміється). Гравець – як дитина, інколи потрібно похвалити, а іноді й накричати на нього. Головне, що вони розуміють, що всі мої претензії, зауваження спрямовані лише на те, щоб поліпшити їхню роботу.
- Кого з гравців «Динамо» ви знали до свого приходу до команди?
- Я міг відзначити Ярмоленка, тому що він уже відомий в Європі й у всьому світі. Знав, що Олег Гусєв – дуже класний гравець. Також у команді багато легіонерів дуже високого рівня – Мігель Велозу, Аруна, Мбокані... Не дарма ж у «Динамо» стільки гравців отримують виклики до національних збірних своїх країн.
- Зараз, коли ви вже працюєте тут, хто з гравців, на вашу думку, найстаранніший на тренуваннях?
- Зараз вони всі мене радують, тому що всі гравці дуже добре сприймають те, що я до них доношу. Вони дуже активні, самі хочуть увесь час вдосконалюватися, вчитися новому. Ми дуже часто аналізуємо їхню гру на відео, аналізуємо помилки. Відзначаємо не лише негативні моменти, але й позитивні. Прагнемо до того, щоб самі гравці бачили, де вони припустилися помилки. Коли людина сама бачить свою помилку, вона обов'язково виправиться. Кожному гравцю індивідуально ми пояснюємо, де він припустився помилки. Нам потрібно трохи терпіння, щоб гравці адаптувалися до цієї моделі підготовки, й це знайшло своє відображення в іграх.
- Скільки футбольних матчів ви переглядаєте в середньому за день?
- Дуже багато. Але я дивлюся не на гравців, а на команду, модель її гри. Звісно, дивлюся не лише іспанську лігу, а й англійську та інші європейські чемпіонати. Слідкую за змінами, які роблять тренери. Які зміни тренери роблять впродовж гри, як перебудовують тактику. Звичайно ж, найбільше дивлюся ігри «Динамо». Переглядаю кожен матч по два-три рази, щоб потім допомогти гравцям, підказати, де ми зробили помилки, й де потрібно підсилити гру команди.
- Ви переїхали до Києва один чи з родиною?
- Живу в Києві один. Дружина залишилася в Іспанії, тому що вона не може кинути роботу. Але вона обов'язково приїде до Києва й подивиться, як цвітуть каштани. Я вважаю, що вона будь що має приїхати сюди й побачити це красиве місто.
- Чи були ви на Майдані?
- Так, звичайно. Побачене мене дуже вразило.
- Чим ви захоплюєтеся, окрім футболу? Як проводите вільний час?
- Ходжу до кіно, по магазинах, які розташовані неподалік від моєї квартири. Втім, у мене практично немає вільного часу. Я «хворію» футболом, тому в мене практично весь час у голові один футбол (посміхається).
- Іспанська кухня славиться на весь світ. А яке у вас враження про українську кухню?
- Звичайно, для мене номером один завжди буде кухня мого рідного міста, Сантандера – дуже смачне м'ясо, риба. Але в Україні теж дуже смачна кухня. Особливо мені подобаються перші страви – борщі, супи – вони прекрасні!
- Чи не було у вас побоювань їхати до Києва, коли в місті було неспокійно?
- Ні, я ж якраз був тут, коли почалися всі ці конфлікти, коли мала приїхати «Валенсія». Не стільки хвилювався я, скільки моя сім'я переживала за мене. Мені казали: «Ти що, божевільний? Подивися, де ти знаходишся! Повертайся додому!»
П'ять років я працював поза Іспанією, ці постійні переїзди… Я трохи втомився, й у мене навіть були плани відпочити. Але мій друг Сергій Ребров мене запросив, і я не міг йому відмовити.
Ігор Бондаренко
Copyright © 2014 FC Dynamo Kyiv