Еще более впечатляющим оказался перевес над конкурентами самого Алексея, набравшего в опросе журналистов 479 баллов (155 первых мест в анкетах). Занявший вторую позицию Ринат Дасаев получил 109 очков (3 раза назван первым), финишировавший третьим Федор Черенков – 81 пункт (2).
«Еще в начале декабря мы позвонили в редакцию еженедельника и поинтересовались, как идет борьба претендентов, – поделилась с читателями секретом газета «Правды Украины». – В ответ рассмеялись: какая еще борьба? Когда на стол редакции легли первые два десятка анкет, в которых Михайличенко был под номером один, стало ясно, что у него не будет конкурента. К тому времени лишь пять раз Алексей был назван вторым, четыре раза третьим и в одном случае не назван. Редчайшее единодушие! И тем не менее реакция В.Лобановского на итоги этого конкурса симпатий была весьма своеобразной: “А я думал, сказал тренер киевского «Динамо» и сборной СССР, что Алексей получит все первые места”».
В подобном результате не было ничего удивительного, ведь Михайличенко внес весомый вклад и в вице-чемпионство национальной команды на первенстве Европы, и в олимпийское «золото» Сеула. И в клубе, и в обеих сборных он был на передовых ролях, демонстрируя неутомимость, универсализм, качества настоящего лидера.
«Якось Михайличенка запитали: на кого він рівняється? «На Колотова і Платіні, – відповів. – Перший відзначався винятковою працьовитістю, бажанням зіграти нестандартно. Другий – найвищою технікою і майстерністю». Так от оці чудові якості, як на мене, об’єдналися в нашому герої. Ними він і радує численних болільників», – резюмировал корреспондент «Киевской правды» Виктор Браницкий.
● Финал Евро-88 Нидерланды – СССР. Прыгнуть выше летучих голландцев, увы, не удалось
В другой газете поинтересовались у динамовского универсала: не мешает ли ему «широкий профиль» полнее раскрыться в каком-то одном амплуа, снижая, например, эффективность игры в атаке; и не планирует ли хавбек в дальнейшем сузить круг своих обязанностей на поле?
«Це залежить не від мене, – ответил Алексей. – Як потрібно буде тренерам, інтересам команди, так я й діятиму. Думаю, не варто відмовлятись од досягнутого рівня кваліфікації в різних лініях, хоч і дається це через неймовірні фізичні зусилля. А підтверджувати в наступному сезоні і клас гри, і здобуті результати буде ще важче. Доводиться тільки жалкувати, що врожайний на успіхи спортивний рік закінчився».
Любопытно, что в свое время именно универсализм Михайличенко, как ни странно, не позволял уже переросшему дублирующий состав игроку закрепиться в «основе».
«Досліджуючи «феномен Михайличенка», оглядачі називали серед головних каменів спотикання на його шляху до визнання... універсалізм футболіста, – читаем на страницах книги «Золота команда». – Повністю відповідаючи вимогам, які висував до своїх підопічних Валерій Лобановський, Олексій міг однаково ефективно зіграти практично на будь-якому місці в тактичних побудовах. Однак, володіючи таким широким діапазоном, довго не потрапляв у жодну з «чистих» позицій».
Наконец, летом 1986-го он все-таки застолбил за собой место среди основных исполнителей, став одним из героев завершающего отрезка триумфального для «Динамо» сезона. Год спустя Алексей уже всерьез претендовал на то, чтобы стать лучшим игроком страны.
«Торік Михайличенко був єдиним футболістом, який відразу боровся за європейську та олімпійську путівки, – возвращался в недалекое прошлое Леонид Каневский, обозреватель «Спортивної газети». – Уявляєте собі, яке навантаження виніс на своїх плечах київський динамівець, скільки витратив фізичних і нервових сил, бо кожна зустріч була для його команд вирішальною, кожна вимагала повної самовіддачі. І якби не впертий характер, що виховався у Михайличенка в боротьбі з труднощами, навряд чи закінчив би він сезон другим (за Протасовим) футболістом країни згідно з журналістським референдумом щотижневика “Футбол–Хоккей”».
Тогда, в 87-м, Миха забил мяч, о котором говорил как о самом памятном и дорогом на тот момент: французам в отборочном поединке Евро-88, на поле московских «Лужников». Сравняв счет, сборная СССР сохранила лидерство в отборочной группе, сделав еще один шаг к финальному турниру. На стадионах ФРГ подопечные Валерия Лобановского заставили говорить о себе в восторженных тонах, уступив в итоге лишь «летучим голландцам». А Михайличенко был включен в символическую сборную турнира.
● Алексей МИХАЙЛИЧЕНКО в финале олимпийского турнира СССР – Бразилия
Спустя всего несколько недель его ждал еще один большой финал – состязания олимпийского турнира. Пять мячей киевлянина стали самым весомым вкладом в золотой успех команды. Но, отвечая на вопрос читателей «Вечернего Киева» – какой из этих голов запомнился игроку больше всего, Алексей сказал: «Шестой, который я... не забил. Вспомните финальный матч. Я получил мяч от Володи Лютого, остался один-на-один с голкипером бразильцев Таффарелом, но оплошал. Этот эпизод и так, наверное, запомню на всю жизнь, а представьте, если бы мы еще проиграли...»
Олимпийскую команду тогда возглавлял Анатолий Бышовец – один из первых детских тренеров Михайличенко. Самый талантливый из воспитанников помог Анатолию Федоровичу добиться триумфа на Играх в Сеуле. А до того – разделил серебряный успех с партнерами по национальной сборной, ведомой Валерием Лобановским.
Какой из стилей работы тренеров – авторитарный, как у Лобановского, или демократичный, а ля Бышовец, больше импонировал Алексею Михайличенко?
«Тут справа набагато складніша, ніж просто вибір одного з двох можливих, – отвечал он в рамках прямой линии «Спортивної газети». – По-перше, у «чистому» вигляді жоден з цих типів не існує. І риси обох типів змішані в будь-якій людині, у різних, правда, пропорціях. Команда, як і будь-який колектив, не може функціонувати нормально без поваги до точки зору кожного учасника. Але людина, що неспроможна переконати (або змусити) підопічних виконувати свої настанови, не може бути тренером. Звичайно, футболістам приємно, коли тренер слухає всіх. Та щоб усі слухались тренера – умова просто необхідна. А якому типу віддати перевагу?.. Результат – річ незаперечна. От і стежте за результатом. Це – найоб’єктивніший критерій».
Углубляясь в тему, Михайличенко подчеркивал, что благодарен обоим главным тренерам: «Чому мене весь час примушують протиставляти одного другому: Бишовець мінус Лобановський або Лобановський мінус Бишовець? Михайличенко – це Бишовець плюс Лобановський».
● 30 декабря 1988 года. Алексей СЕМЕНЕНКО, комментировавший в тот период большинство матчей киевского «Динамо», объявляет о том, что Алексей МИХАЙЛИЧЕНКО признан лучшим футболистом СССР
После Евро-88 Михайличенко оказался в числе тех игроков «Динамо», которых очень хотели видеть в своих рядах ведущие клубы Запада. Первым Лобановский отпустил Александра Заварова, лишь раззадорив потенциальных покупателей.
«Пригадується зустріч з технічним директором італійського клубу «Інтернаціонале» з Мілана, видатним у минулому гравцем, захисником збірної Італії Джачінто Факкетті, який завітав у гості до київського «Динамо» восени минулого року, – читаем в уже упомянутом материале В.Браницкого. – Міланець сказав тоді, що Заварова називають радянським послом у Турині. Хотів би мати такого футбольного дипломата з Києва й «Інтернаціонале». Гість захоплено говорив про Протасова, інших динамівців, а коли мова зайшла про Михайличенка, підняв угору великого пальця й одним подихом випалив голосно: “Пріма!”».
Естественно, тема возможного отъезда Михайличенко за рубеж всплывала все чаще. На момент его признания лучшим футболистом СССР до конкретики было еще далеко, но удовлетворять настойчивый интерес прессы игроку приходилось, проявляя недюжинное терпение.
«В ближайших моих планах этого нет. Но в принципе хотелось бы попробовать себя в сильной профессиональной команде, в итальянской например», – делился он в интервью «Правде Украины».
«Особисто я ніяких запрошень не одержував, – это уже в общении с читателями «Спортивки» (на верхнем фото – Михайличенко с сыном Алешей в редакции газеты). – Скажу, що я не проти спробувати сили в західному футболі, та не досяг ще «пенсійного» віку. Отже, ще пограю за “Динамо”».
«Досі в нас виникають дискусії з приводу того, чи правильно ми робимо, дозволяючи виступати провідним футболістам у зарубіжних командах, – из рассуждений в беседе с репортером газеты «Молодь України». – А про що тут сперечатися? В інших країнах зайнятість знаменитих футболістів у зарубіжних клубах не впливає на конкурентоспроможність першої збірної. Чому ж у нас повинно бути інакше? Лише тому, що ми не звикли до такого?
Точаться розмови і навколо другого питання: а чи не знизить перебування за кордоном патріотичні почуття футболістів? Та хочу підкреслити: ми посилаємо в закордонні клуби не жовторотих хлопчиків, а дорослих чоловіків, пропагандистів наших ідей, нашого суспільства. Виступи наших найкращих футболістів у професійних клубах – це визнання радянського футболу».
Один из лучших советских футболистов, Михайличенко в 1990-м году подписал контракт с итальянской «Сампдорией», затем несколько лет с успехом выступал за шотландский «Рейнджерс». В обеих командах становился чемпионом. Провел два матча в составе национальной сборной Украины. А затем вернулся в родное «Динамо», где работает по сей день – воспитывая новые поколения победителей...
Юрій КОРЗАЧЕНКО, «Футбольний клуб»
