Андрій перейшов до «Динамо» саме з «Арсеналу», хоча є вихованцем динамівської ДЮФШ. Протягом 9-ти років він займався під керівництвом Сергія Величка.
В інтерв'ю офіційному клубному сайту наставник футболіста згадав про перші кроки свого підопічного в футболі та прокоментував його нещодавній дебют:
- Коли хлопчик приходить у ДЮФШ у віці 7-8-ми років, важко сказати, чи стане він хорошим футболістом. У випадку з Андрієм, очевидно одне: у хлопця були задатки, і він дуже хотів грати у футбол. Він добре працював із м'ячем, однаково грав двома ногами. З дитячих років стало помітно, що він мислячий футболіст, добре бачить поле. В майбутньому, по закінченні якогось часу, Андрій зарекомендував себе в якості центрального півзахисника і весь час грав на цій позиції. Він віддавав прекрасні передачі, у нього хороший удар з обох ніг, відмінно бачить поле, вміє правильно вибрати позицію. Важливо, що Андрій брав участь і в атакуючих діях команди і не цурався відпрацьовувати в обороні, вчасно повертаючись назад і під час гри, і при стандартах. Його ніколи не можна дорікнути в непорядності, він завжди повністю віддавався на полі. А коли команда програвала, дуже переживав і навіть плакав. Не соромився звертатися до мене за порадою, як краще грати.
- Напевно, ви добре знали і його людські якості?
- Так, в цьому плані у мене про нього також тільки добрі відгуки – Андрій грамотний та ерудований хлопець. Та й у цілому, у нього дуже багато позитивних якостей. Коли футболіст уже навчався в академії, і постало питання про вибір: навчання або футбол, його батько підійшов до мене і запитав поради, що робити. Я відповів, що в Андрія є всі задатки для того, щоб вирости в хорошого футболіста. Крім усього іншого, на полі він непоступливий, по-спортивному злий, самолюбний, хоче довести і показати, що він чогось вартий у футболі. Тому я і сказав, що у хлопця є перспектива, і все залежить від нього самого. Якщо він буде працювати, з нього вийде хороший футболіст. Батьки мені повірили, залишили його в школі, і тепер мої слова збулися.
- У сім'ї Андрія серйозно ставилися до навчання?
- Так, особливо батько, він хотів, щоб син вчився і дуже хвилювався за нього. Тому я неодноразово спілкувався з ним із приводу цього. Були моменти, коли потрібно було доводити, що дитина повинна відвідувати заняття. У підсумку, мрія Андрія збулася, він спав і бачив себе в «Динамо», прагнув до того, щоб грати в команді. Але перш, ніж сюди повернутися, він пройшов через «Арсенал» та «Олександрію».
- Рішення змінити клуб після закінчення академії далося йому непросто?
- Я рекомендував йому залишитися в «Динамо», де були прекрасні умови і перспективи для прогресу і для того, щоб доводити свої претензії на місце в складі. Але не все залежало від мене. Трохи погравши в «Динамо-3», він вирішив перейти в дублюючий склад «Арсенала», а пізніше потрапив і в основу.
- І вийшло, що не помилився, доля знову повернула Андрія в «Динамо»...
- Я завжди говорю хлопцям, якщо вони будуть працювати, обов'язково досягнуть, чого хочуть. Це ж стосується і тренерів. Результати праці в будь-якому випадку будуть помітні, вони не проходять безслідно. Тому завжди прищеплював своїм хлопцям працьовитість, адже разом із нею приходять і досягнення. Шанс дається завжди, потрібно тільки його використати. Наприклад, мені дали можливість працювати в «Динамо», і я тут уже 17 років.
- Які не футбольні моменти вам запам'яталися по роботі з Богдановим?
- Не буду нічого вигадувати, скажу, як було: Андрій завжди відрізнявся дисциплінованістю, був добрим, добре спілкувався з хлопцями. Я ніколи не чув від нього грубого слова або хамства. Я завжди міг на нього покластися. Звичайно, не без того, що доводилося на нього гримнути, підвищити голос, змусити щось зробити або підстьобнути, але це робочі моменти. Я бачив у ньому перспективу, потенціал, тому й вимагав більше, ніж з інших. Андрій трохи ображався, іноді мало не плакав, адже відчував, що грав добре, а я з нього вимагав ще більше.
- Що відчували в той момент, коли ваш підопічний дебютував у матчі з «Арсеналом», вийшовши на заміну?
- Якщо чесно, я очікував його дебют ще в першому матчі, але він на поле не вийшов. А в неділю я був майже впевнений, що відбудеться дебют Андрія. Після того, як він з'явився на полі, я спостерігав тільки за його грою. Звичайно, йому було непросто влитися в гру, тим більше за присутності такої великої кількості глядачів. Я наче сам відчував його хвилювання. Безумовно, хлопцю треба трохи часу, щоб втягнутися і притертися, тим більше, що він ще молодий, і вийти на поле у футболці «Динамо» для нього було мрією.
- Як би ви оцінили його дебют?
- Буває, що гравець свій перший же матч проводить дуже яскраво: забиває м'яч або віддає гольову передачу. Звичайно, хотілося б саме цього, але потрібно враховувати, що у Андрія було всього сім хвилин, та й грав він не на своїй рідній позиції в центрі поля, а трохи правіше. Упевнений, що з часом він набере форму, з'явиться більше досвіду і впевненості. З випуску хлопців 1990-го року народження Андрій – один із тих, кого я можу сміливо поставити у приклад.
Світлана Полякова
www.fcdynamo.kiev.ua
