- Звичайно, тільки я підкидав своїх тренерів на руках, і це було так давно. Звичайно, це приємно. Коли я був гравцем, я навіть не уявляв, що доживу до того моменту, коли буду керувати такою махиною. А також, що за мною буде стежити така кількість уболівальників та чекати результатів.
Після відставки Блохіна
- У той момент, коли Олег Володимирович сказав, що більше не головний тренер, у всіх була невизначеність. Ми не знали, хто буде керувати командою. Тоді я поставив запитання генеральному директору Резо Чохонелідзе: «Що далі?» Потім мені зателефонував Ігор Михайлович та сказав: «Поки ти залишаєшся виконуючим обов'язки до завершення сезону». Також він запитав, чи готовий я до цього вантажу. Я погодився.
Про нововведення
- Для того, щоб гравці прогресували, тренер має з ними спілкуватися, обговорювати свої ідеї. Добре, що я можу зробити підказки як російською мовою, так і англійською. Адже дуже важливо, коли тренер сам на сам може спілкуватися з футболістом без перекладача. Все ж таки, футболіст не може висловити тобі багато речей, коли він із кимось.
Про набутий досвід
- Той же Кристоф Даум у «Фенербахче» – людина, у якого залізна дисципліна, все підпорядковано результату. В Англії кожен тренер – це агресія, бажання, пристрасть на полі. Або Курбан Бердиєв – дуже кваліфікований тренер, із яким ми виграли два чемпіонати Росії. У кожного було чому повчитися, а цікаві моменти я завжди записував.
Про стилі гри європейських тренерів
- Мені подобається стиль гри команди Юргена Клоппа. Також вражає стиль гри «Атлетико» з Дієго Сімеоне. Напевно, це схожі стилі, які я хочу прищепити тут: це агресія в атаці, контроль м'яча. Все це можна було бачити у грі з «Шахтарем» та «Чорноморцем».
Про перші матчі
- Думаю, що гра з «Чорноморцем» додала мені впевненості. Тоді я зрозумів, що ми на правильному шляху. Зараз уже видно якийсь прогрес у ставленні футболістів як на полі, так і поза його межами.
Про виграний Кубок України
- Перед грою сказав хлопцям, що «Шахтар» виграв дуже багато останнім часом, тому мотивація в них нижча. У гравців мав бути найвищий ступінь мотивації, а також розуміння, як ми можемо переграти суперника.
На церемонії нагородження президент Федерації футболу України повісив мені на шию одразу дві медалі. Напевно, він просто не бачив, що їх там дві, оскільки більше дивився на мене, ніж на кількість медалей. Також він сказав: «Значить, заслужив дві».
Якщо вважатимуть за потрібне віддати одну Олегу Володимировичу, що, я думаю, необхідно, тоді ми маємо віддати йому медаль. Команда за мого керівництва виграла лише дві гри. Не менша заслуга у виграші Кубка Олега Володимировича, адже раніше команда вигравала саме з ним.
* фото В.Раснера