Майбутній лідер збірної України робив свої перші кроки в тенісі поруч з ареною стотисячного стадіону, на якому сяяли зірки футбольного клубу «Динамо». Подальше становлення тенісиста Стаховського та більша частина його спортивної кар’єри проходили далеко від України, та й нині резиденцією гравця є Словаччина. Але про Київ він не забуває: тут живуть батьки та друзі Сергія, тут грає його улюблена футбольна команда – «Динамо».
- Сергію, ви починали займатися тенісом у 1992 році на кортах Республіканського стадіону, де тоді розташовувався найбільший в Україні промтоварний ринок «Патент», який майже витіснив спорт зі стадіону. Це не відбило бажання тренуватися?
- Насправді торгівля тоді йшла навколо чаші стадіону та на передстадіонній площі. А наші корти знаходилися нагорі, тож ходив на тренування з дому по вулиці Тарасівській, минаючи торговельні ряди. Та й малий я був тоді, щоб над таким замислюватися. Захоплювався спортом – дідусь записав мене на теніс. Узагалі, у моїй сім’ї всі займалися спортом. Батько через захоплення баскетболом потрапив до медінституту, мама грала в настільний теніс, дідусь свого часу грав у футбол за КПІ в одній команді з Лобановським… Саме дід привів мене на корти стадіону, разом із ним ми ходили на матчі «Динамо». Мені пощастило, що мав старшого брата Олександра. Він, як і батько, грав у баскетбол, та йому наче долею було написано займатися медициною. Після цього я мав більшу свободу вибору, тож спробував себе у великому спорті.
- Захоплення дітей тим чи іншим видом спорту часто пов’язане також із наявністю в ньому яскравих особистостей. Чи відчували ви це на собі, коли в середині 90-х киянин Андрій Медвєдєв входив до числа найкращих тенісистів світу?
- Я застав лише закінчення його кар’єри, коли в 1999 році Андрій вийшов до фіналу відкритого чемпіонату Франції. Звичайно, маючи такий приклад, починаєш вірити в себе. Не лише я, а й інші українські тенісисти зрозуміли, що ми не гірші за іноземців і можемо досягти високих результатів. Завдяки Медвєдєву в Україні люди цікавилися тенісом, можливо, хтось почав грати. Ці речі в житті взаємопов’язані.
- І все ж популярність футболу та авторитет «Динамо» були значно вищі. У вас не виникали думки на якомусь етапі спробувати себе у футболі?
- Якщо чесно, постійно грав у дворовий футбол, після школи затримуючись із хлопцями на стадіоні. Але батьки змогли так налаштувати моє мислення, що я прагнув реалізуватися саме в тенісі, спорті індивідуальному, де все залежить лише від мене. А у футболі і травм більше, і від одного гравця залежить значно менше. Потрібно, щоб пощастило з тренером, щоб потрапив до сильної команди, щоб тебе поставили до складу… У футболі для успіху мають зійтися багато факторів, не все залежить лише від тебе.
- Із листопада минулого року вас тренує відомий у минулому тенісист Фабріс Санторо. Наскільки важливо мати тренера з гучним іменем? Чи ви обрали його виключно за професійними якостями?
- Для мене, звісно, важлива професійна компетенція тренера. При виборі мав не дуже багато варіантів, хоча була можливість запросити фахівця з більш гучним саме тренерським іменем, який працював із топовими гравцями. Тренер мав розуміти мою гру та бачити, за рахунок чого можу перемагати. Вважаю свій вибір вдалим.
- З проблемою вибору тренера зіштовхнулося й «Динамо», останні тринадцять років обираючи між колишніми гравцями клубу та російськими фахівцями. Особисто вам цікавіше бачити на чолі клубу «свого» тренера чи світового гуру?
- Якщо чесно, цікаво, коли твій клуб тренуватиме умовний Моуріньо або Гвардіола, який запроваджуватиме найвищі стандарти. Але мені приємного бачити на чолі «Динамо» Сергія Реброва. І не лише тому, що я знаю його особисто й він мені імпонує як людина. Про правильність вибору на користь Реброва говорить нинішня гра команди.
- Враховуючи зайнятість, вам часто доводиться бачити матчі наживо?
- Якщо чесно, дуже рідко. Телевізори за кордоном не завжди приймають українські канали. Але нещодавно пощастило: грав на турнірі в Марселі, а «Динамо» в той самий час – із «Генгамом». Подивився той шоковий матч. А на «Олімпійському» був минулої осені на грі з «Олімпіком». Там теж динамівці перемогти не зуміли…
- Відомо, що багато футболістів непогано грають у теніс. Вам цікаво було б із ними позмагатися?
- У мене є такий досвід. Якось грав із Ребровим. Тимощук теж намагається махати ракеткою. Наскільки це цікаво? Приблизно як і їм зіграти проти мене у футбол (сміється).
- А все-таки як ви оціните теніс Реброва?
- Знаєте, Ребров мене приємно здивував. Швидкий, добре рухається на корті. Принаймні набагато кращий за хокеїстів, які теж дуже люблять пограти в теніс. Їм він точно може дати фору.
- Хто з нинішніх динамівців викликає вашу найбільшу симпатію, у кому бачите потенціал для подальшого прогресу?
- Найбільшу симпатію в мене викликає футболіст, потенціалу для зростання в якого вже не так багато (сміється).
- Шовковський? Мова про капітана?
- Звичайно! Він захищав ворота в першому матчі «Динамо», який я дивився на трибунах. Здається, це було в 1995 році, мені тоді було 9 років. І зараз, коли мені 29, він продовжує грати! Це не може не викликати поваги! Після Шовковського потенційний лідер – Ярмоленко. Його присутність на полі багато значить для команди.
- А чи грають тенісисти у футбол? Якщо так, із ким доводилося зустрічатися на полі?
- У мене такого досвіду немає. Але інші тенісисти грають, кілька років тому вони влаштовували матч у Маямі, збирали кошти постраждалим від землетрусу в Японії. Саша Долгополов, якщо не помиляюся, грав там. Джокович постійно бере участь у виставкових матчах в Монте-Карло, де збираються різні «зірки». Спортсмени зазвичай не обмежуються інтересом до одного виду спорту, а з футболом усі знайомі з дитинства.
Повну версію інтерв’ю з Сергієм Стаховським можна прочитати у журналі «Динамо Київ» (№1 (78) за лютий-березень 2015 року. Придбати видання в електронному форматі можна у бібліотеці PressPoint
Copyright © 2015 FC Dynamo Kyiv
