Скупі газетні звіти та рідкісні спогади очевидців залишають нам образ усміхненого чорнявого хлопця, який безмежно любив футбол – не як роботу заради хліба насущного, а як творчість. Він був зіркою довоєнного футболу Одеси, а потім довів свій клас у Києві. Його ім’я гриміло над полями Європи, але закінчив свій шлях великий голкіпер у розквіті сил під час Другої світової. Це Микола Трусевич – один із найсильніших воротарів в історії київського «Динамо», чиє життя обірвалося разом із ще кількома одноклубниками внаслідок розстрілу фашистськими загарбниками.
І
Одеса
Це місто важко було здивувати – недарма Одеса претендує на звання однієї з «колисок» українського футболу. Але навіть на розмаїтому фоні місцевого футболу виділявся молодий воротар. Він народився 110 років тому – 5 грудня (22 листопада за старим стилем) 1909 року в Одесі. У 18 літ почав грати за місцеву клубну команду «Харчовики», звідки через чотири роки перейшов в одеське «Динамо», щоб остаточно утвердитися у званні місцевої зірки. Входив у збірну міста в 1930—35 роках, а від 1934 року – й у збірну УРСР.
Уже в Одесі визначилася особлива манера гри Трусевича, така зрозуміла нам і така екзотична для тогочасного футболу. Микола не обмежувався вузьким окрайцем поля обабіч воріт – він був голкіпером, який сміливо виходив зі своїх володінь. На той час його «трюки» часто викликали подив: Трусевич міг вибігти назустріч суперникам за межі карного майданчика, сміливо кинутися на верховий м’яч, щоб вибити його кулаками. Загалом, обстоював ширшу роль голкіпера – а тому не боявся брати участь у жорстких єдиноборствах, залежно від епізоду, застосовував хороший стрибок, парирував м’яч і руками, і ногами.
ІІ
Париж
Саме з виступами за збірні команди пов’язаний особливо яскравий епізод біографії Трусевича. Під час знаменитого турне збірної УРСР по Франції та Бельгії 1935 року одесит захищав ворота української команди в матчі проти місцевих футболістів – паризької команди «Ред Стар». З рахунком 6:1 виграли саме гості, про яких у Франції ніхто нічого не знав. Це був час задовго до єврокубків, не існувало кришталево об’єктивних критеріїв оцінки та порівняння сил європейських команд. Але виступ української збірної справив враження на французів, і гра з «Ред Стар» стала одним із найбільш показових і якісних виступів нашої довоєнної футбольної школи.
Загалом, під час європейського турне збірна УРСР провела сім матчів проти суперників із Франції, Бельгії та Голландії. Зрозуміло, не всі вони були такого рівня, як «Ред Стар» – представник тодішнього найвищого дивізіону французького чемпіонату. Але всі матчі до одного українці виграли із приголомшливим загальним рахунком 88:3! Це пізніше для українського радянського футболу не дивиною стали матчі навіть проти справжніх європейських грандів, а на той час будь-які зустрічі (хай і з т.зв. «робітничими командами» – тобто, командами зі справжніми робітниками – аматорами футболу) були великою подією. Тим більше, матч «Ред Стар» – УРСР проходив за великого глядацького інтересу й зібрав, за повідомленням преси, 25 тисяч глядачів. Пізніше Трусевич брав участь і в інших пам’ятних міжнародних матчах тих років – проти збірної клубів Туреччини та збірної Басконії. Якщо міряти клас гравця за таким «дзеркалом», як матчі з іноземними суперниками, то у Миколи був уже досить добротний стаж.
ІІІ
Київ
У древню столицю України, яка на той час відновила свій статус і в УРСР, Трусевич неодноразово навідувався в справах футбольних – і завжди це були яскраві, видовищні виступи. Зокрема, перед самим європейським турне 1935 року, саме він захищав ворота збірної Одеси, яка в Києві грала зі збірною УРСР. Республіканська команда виграла, але одеситів відзначили за те, що дали бій команді з найкращими футболістами України. Випадковість чи ні, але саме Трусевич єдиним із земляків-одеситів був у підсумку запрошений до збірної України, яка вирушила в Францію, де «гідно відстояла спортивну честь радянського футболу». Іще одна «невипадкова випадковість» – уже в кінці року Микола змінив одеське «Динамо» на київське.
На часі було проведення першого в історії чемпіонату СРСР, де київська команда стартувала серед найсильніших – у групі «А». Отже, чимало найкращих гравців республіки за роки, що передували старту, перебралися саме в Київ, де Михайло Товаровський збирав дійсно боєздатний колектив. У Києві він швидко став своїм – веселий, компанійський, незамінний товариш у грі та поза грою. «Динамо» (Київ) мало такого великого майстра, як Антон Ідзковський, але навіть поруч із ним Трусевич зміг довести свій рівень і знайти своє місце в складі киян. А срібні медалі чемпіонату СРСР 1936 року підтвердили, зокрема, і його клас. Одесит обріс у Києві родиною – одружився з сестрою футболіста «Динамо» Йосипа Ліфшиця, з яким розділяв одну квартиру на Хрещатицькому провулку. Живи й радій футболу: тим більше, Трусевич мав ігрову практику, провів за «Динамо» 70 матчів (8 з них – невраховані через різні причини).
Але в той день, коли реконструйований Республіканський стадіон ім. М. С. Хрущова мав приймати матч «Динамо» (Київ) – «Червона армія» (Москва), розпочалася та фаза Другої світової війни, яка в радянській історіографії мала назву Велика вітчизняна війна. Хто міг – утікав, хто не міг – «розчинявся» серед народу. Трусевич, як динамівець на службі в органах, був «ласим шматочком» для нових властей. Спершу він із кількома іншими гравцями «Динамо» та «Локомотива» навіть грав у футбол у легендарній команді «Старт» (той самий міфологізований «Матч смерті»), але в підсумку опинився в Сирецькому концтаборі.
Бабин Яр став місцем загибелі тисяч і тисяч безвинних людей. Полягли там і динамівці, серед яких – і Трусевич. Молодий чоловік на 34 році життя був розстріляний 24 лютого 1943 року. І після смерті його та одноклубників історію творчо «переосмислили» пропагандисти різних сторін. Знято кілька фільмів. В Одесі розігрується приз імені М.О.Трусевича.
А нам у пам’яті залишається образ усміхненого молодого чоловіка. Він був яскравим воротарем, який стільки досвіду та професіональних секретів міг би передати молодим…
