У 1988 році в країні, що розвалювалася на очах, футбол був чи не єдиним видом діяльності, що давав привід для гордості мільйонам громадян колись могутньої держави. Перша половина року була відзначена блискучою грою союзної збірної на чемпіонаті Європи в Німеччині, на якому підопічні Валерія Лобановського стали віце-чемпіонами континенту. Ще більший успіх вдався восени дружині, яку зібрав Анатолій Бишовець і яка привезла з олімпійського Сеула золоті нагороди футбольного турніру.
Не менший інтерес викликали й події в чемпіонаті країни, в якому запеклу боротьбу за чемпіонський титул вели «Торпедо» та «Спартак», київське «Динамо» та «Дніпро». На цьому тлі матч 20-го туру чемпіонату СРСР між динамівцями та явним аутсайдером алматинським «Кайратом» виглядав простою формальністю. Злива, що обрушилася на столицю України, й зовсім могла відлякати глядачів від гри, взагалі позбавленої спортивної інтриги. Але київські вболівальники просто не могли пропустити цей матч і в кількості 69,000 прийшли на Республіканський стадіон. Шанувальники «Динамо», розуміючи всю важливість моменту, прийшли підтримати свого улюбленця Олександра Заварова, визнаного два роки тому найкращим футболістом СРСР, який проводив останній, перед від’їздом до Італії, матч у футболці з літерою «Д» на грудях.
«Це була особлива для мене гра. Я насилу стримував емоції, адже, як здавалося, назавжди попрощався з київською публікою. Навіть підсумкові 3:0 на нашу користь не допомогли зняти напругу», – згадує Заваров. Шанувальників таланту київської «дев’ятки», які в такій кількості було присутні того осіннього дня, зрозуміти було нескладно. Це в наші дні, за кілька днів після підписання чергового контракту, футболісти того чи іншого клубу не сходять із наших телеканалів. Заваров же, вирушаючи до «Ювентуса», зникав майже назавжди з блакитних екранів радянського телебачення, з’являючись на них лише в рідкісні дні виступів за національну команду...
Ціна не має значення
Контракт Заварова з «Юве» на суму в п’ять мільйонів доларів викликав нечуваний резонанс не лише в Радянському Союзі, але й у Європі. Щоб зрозуміти всю серйозність подібної інвестиції, необхідно згадати трансферні операції літа 88-го. Той же «Ювентус», щоб підписати атакуючого півзахисника «Динамо», був змушений продати назад до «Ліверпуля» валлійського форварда Яна Раша за 3,6 мільйони. Ще менше оцінювалися послуги його співвітчизника Марка Х’юза, якого повернула «Барселона» до «Манчестер Юнайтед» за 2,3 мільйони. Англієць Пол Гаскойн, який подавав величезні надії, обійшовся своїм новим роботодавцям із «Тоттенхема» у 2,6 мільйони, а голландець Марко ван Бастен із «Аякса» й взагалі коштував «Мілану» в 1987-м лише 1,9 мільйона доларів.
Визначальним фактором у настільки щедрій пропозиції «Ювентуса», зробленій стосовно Заварова представникам радянського клубу, була чудова перемога збірної СРСР у півфіналі ЧЄ-88 над італійцями – 2:0. Найвпливовіша людина Італії того часу Джанні Аньєллі на прізвисько Адвокат, який був присутній на матчі, дав негайну команду до початку переговорів – тим паче, що до того часу «Барселона» вже вийшла з пропозицією щодо придбання Заварова за три мільйони доларів. «Мені потрібен цей кучерявий росіянин, який зробив блазнями весь захист нашої збірної. Ціна не має значення », – заявив сивочолий власник автомобільного концерну ФІАТ. Яке ж було здивування туринців, коли для придбання гравця, який так сподобався їхньому босу, довелося переконувати не самого футболіста, а цілу армію спочатку чиновників Держкомспорту, потім представників «Совінтерспорта» і, нарешті, діячів із центральної ради «Динамо», які встигли створити спільну з італійцями фірму «Дімод».
У результаті успішних переговорів задоволення отримали всі, окрім самого винуватця дійства, який отримав від московських бюрократів мізерну щомісячну зарплатню в сумі 1200 доларів, у той час як його нові одноклубники винагороджувалися в рази більше. Про це Заваров дізнається значно пізніше, як і про труднощі, що мав «Ювентус».
Не читайте вранці радянських газет
Якось професор Преображенський у безсмертній повісті Булгакова «Собаче серце», протестуючи проти одіозності комуністичної преси, дав пораду своєму асистенту Борменталю не читати радянських газет. Постраждав від преси і Заваров, якому, немов тавро, недбайливі закордонні власкори, мало обізнані у футболі, прикріпили ярлик невдахи. Об’єктивності заради необхідно визнати, що гра Олександра в «Ювентусі» була значно гіршою в порівнянні з його найкращими іграми за «Динамо» та збірну Союзу. Та й як могло бути інакше, якщо він поєднав практично два сезони поспіль, провівши в цілому до травня 1989 більше ста матчів без перепочинку! Але при цьому не береться факт того, що перед приходом киянина «Юве», під керівництвом Ріно Марчезе, маючи у складі таких зірок, як датчанин Михаель Лаудруп та британець Ян Раш, посів у серії «А» лише шосте місце!
Футбольній долі було завгодно так, що саме Заваров найбільше віч-на-віч зустрічався на полі з великим та жахливим генієм Дієго Марадоною. Три матчі залишилися за командами, в яких грав аргентинець, двічі сильнішими були футболісти, які відмінно взаємодіяли із Заваровим, одного разу була зафіксована нічия. Погодьтеся, зовсім непогано для того, кого тодішні радянські репортери не балували позитивними рецензіями.
За свою яскраву кар’єру Олександр Заваров провів чимало пам’ятних матчів. Але головним один із найкращих гравців в історії радянського футболу вважає добру пам’ять про себе вболівальників, які його досі пам’ятають та поважають:
- Коли я був у Турині, не приховую, я був приємно здивований, коли мене впізнавали місцеві вболівальники. Те ж саме відбувається й у Києві, коли підходять люди, які бачили наживо мою гру, а також молодь. Я, як і раніше, відчуваю любов шанувальників футболу, а це значить, що час, проведений у київському "Динамо", збірній СРСР, «Ювентусі» та інших клубах, минув не даремно...
Інформаційний відділ ФК «Динамо» Київ
