Артем БЄСЄДІН: «Мені дуже пощастило з наставниками»

Артем БЄСЄДІН: «Мені дуже пощастило з наставниками»

Це стало приводом, аби більше дізнатися про перспективного гравця, який закінчив динамівську академію, але разом із тим футбольну освіту здобував ще й у Харкові.

- У футболі я з шести років. Тато подарував мені на день народження футболку з прізвищем Shevchenko на спині. Саме тоді я вирішив, що хочу стати футболістом. Першою моєю футбольною школою була ДЮСШ №13 на Салтівці(один із районів Харкова), перший тренер – Юрій Придибайло. Там я займався чотири роки. Потім мене перевели до харківського «Арсеналу», де провів два роки, після чого отримав запрошення до Харківського державного вищого училища фізичної культури №1, а згодом – і до «Металіста», який тоді вже співпрацював з училищем.

- Як ви опинилися в «Динамо»?                                                                                

- Це сталося чотири роки тому, коли я грав за академію «Металіста». Наша команда виступала на фіналі юнацької першості України, здається, у Маріуполі. Між матчами мені сказали, що є можливість перейти до «Динамо». На той момент не був підписаний контракт із «Металістом», тож нічого не тримало на шляху до команди, про яку в Україні мріє, напевно, кожен, але збувається ця мрія лише в декого. Попервах відчував певний дискомфорт, слід було навчитися жити не вдома. Але я досить швидко влився в колектив – багатьох хлопців знав іще раніше. Тренувальний процес дуже цікавий, прекрасні умови для занять та ще й гроші якісь почали платити. Усе це було для мене новим, але я швидко звик до такого життя.

- Хто був вашим першим тренером у «Динамо»?

- Спершу я потрапив до команди U-19, із якою пройшов збори. Тренував цю команду Валентин Белькевич. Він був унікальним – таких людей дуже мало. Багато чого мене навчив. Потім на рік перевели до академії. Тренерами нашої групи були Олексій Дроценко та Юрій Дмитрулін. Обидва наставники теж надзвичайно грамотні спеціалісти та просто хороші люди. Вони також мене навчили багато чого як у житті, так і у футболі, за що я їм вдячний.

- У першому ж сезоні за «Динамо» (U-19) ви забили 11 м’ячів, ще 8 – за U-21…

 - Забивати – моя робота. Головне – якнайшвидше провести перший гол у сезоні, зняти з себе психологічний тиск, а потім уже піде… Тоді всі умови склалися якнайкраще – я відчував підтримку та довіру тренерів, і команда в нас підібралася дуже хороша. На той час «Динамо» (U-19) тренував Олексій Герасименко, а Валентин Белькевич очолював молодіжний склад. Добре пам’ятаю сезон і особливо три м’ячі в грі останнього туру чемпіонату U-19 із донецьким «Металургом», які я присвятив моїй мамі. У неї саме був день народження.

- Перший свій матч на «дорослому» рівні ви зіграли не за «Динамо». Як це сталося?

 - На той момент мені не хотілося залишатися в дублі, тому я дуже прагнув пограти якийсь час за «Металіст» на правах оренди. Приїхав до Харкова, і вже назавтра ми полетіли до Львова на гру з «Шахтарем» у Кубку! Тоді програли, але за кілька днів уже в моєму дебютному матчі в чемпіонаті зіграли внічию 2:2. Ці два поєдинки особливо запам’яталися. Гадаю, що оренда в «Металісті» пішла мені на користь: я отримав більше досвіду, ніж мої партнери, які грали в юнацькій лізі. 

- Які із забитих м’ячів найбільш пам’ятні? 

- Напевно, гол у ворота «Волині», коли на 93-й хвилині я зрівняв рахунок ударом головою й матч завершився з рахунком 3:3. Дуже часто пригадую цей гол. Так само, як і два м’ячі на чемпіонаті світу для 20-річних у Новій Зеландії, де я забив у ворота Сенегалу та М’янми. То був незабутній турнір, мені завжди приємно його згадувати. Раніше зберігав відео, на яких забивав голи, навіть ще коли виступав на дитячому рівні за «Металіст». Ці записи й досі лежать у мене вдома, у Харкові. Тепер же це робити не треба: після кожного матчу разом із тренерським штабом ми передивляємося гру й аналізуємо забиті мною м’ячі.

- Казали, що ви могли продовжити кар’єру на Британських островах, отримавши запрошення від «Суонсі»…

- Так, це було відразу після чемпіонату світу в Новій Зеландії. Ще там підходили представники цього клубу. Після того, як я повернувся до України, буквально за кілька днів мав їхати до табору збірної U-19, складеної з гравців 1996 року. Ми відбули на чемпіонат Європи в Грецію – туди теж прилетіли представники валлійського клубу. Та цього разу перемовини швидко завершилися, адже після повернення з чемпіонату світу я підписав із «Динамо» довгостроковий контракт.

- Цього літа ви маєте шанс бути запрошеним на збір із основною командою «Динамо»…

- Сподіваюся, що отримаю можливість займатися під керівництвом Сергія Реброва, який є для мене зразком професіонала, відданого своїй справі, справжнім прикладом для наслідування. Добре, що він дає шанс молодим гравцям, адже, дебютувавши свого часу в зовсім юному віці, добре знаю, наскільки важливою є довіра тренера. Радий, що мені довіряє Вісенте Гомес, який теж багато чого мене навчив і, сподіваюся, ще багато чого навчить. Узагалі, можу сказати, що мені дуже пощастило з наставниками.

Повну версію інтерв’ю з Артемом Бєсєдіним читайте у свіжому номері журналу «Динамо Київ» (№2 (85), який найближчими днями надійде до продажу

Copyright © 2016 FC Dynamo Kyiv

Інші новини

Титульний партнер
Технічний партнер