Йому лише 20 років, але він вже має пристойний досвід виступів як на рівні молодіжної першості, так і 1-ї ліги України...
- Давит, коли і як з'явився варіант з переходом в «Динамо»?
- Після того, як відіграв декілька матчів за молодіжну збірну України, а також після того, як почав виступати за «Оболонь» у 1-й лізі. Було це приблизно місяць тому. На мене вийшли представники «Динамо» і ми вступили в переговори.
- Скільки часу знадобилося, щоб прийняти рішення?
- Я одразу погодився на перехід в «Динамо», адже з дитинства мріяв про це. Як відомо, в клубі «Оболонь» склалася непроста ситуація. Спочатку вони не хотіли мене відпускати, але потім погодилися.
- Наскільки серйозно проблеми в першій команді «Оболоні» відображалися на гравцях «дубля»?
- Звичайно, були різні проблеми, в тому числі і у фінансовому плані. Зрозуміло, що оскільки виходиш на футбольне поле, то потрібно від першої і до останньої хвилини віддаватися грі, але не позначатися це не могло. Нам, молодим футболістам, потрібно було грати, а от тим, у кого є родина і діти, було набагато складніше.
- Скільки років, до переходу в «Динамо», у тебе залишалося за контрактом з «Оболонню»?
- Більше року. Тим не менш, в «Динамо» кличуть не кожен день. Для мене це була мрія, тому я і прийняв таке рішення майже без роздумів.
- Зайдемо здалеку. Нескладно здогадатися, що у тебе грузинське коріння?
- Це так! Я українець грузинського походження. Народився в Тбілісі і до 15 років жив у Грузії, але в країні, як відомо, була дуже складна економічна ситуація, до того ж в автокатастрофі загинув мій батько, тому родичі з України допомогли перебратися сюди. Мама ж залишилася в Тбілісі, але ми постійно підтримуємо зв'язок. Також в Грузії проживає мій старший брат.
У Києві живу з дядьком і його родиною. Свого часу він також грав у футбол, займався в школі тбіліського «Локомотива», але професійним гравцем не став. Я вдячний, що вдома мені створюють максимально комфортні умови для мого розвитку, щоб я не думав ні про що, крім футболу. З дядьком ж ми постійно обговорюємо різні матчі в цілому і мою гру зокрема. Він для мене як другий тренер.
- Але паспорт у тебе український?
- Так, і я цим пишаюся! На момент переїзду в Україну у мене не було грузинського громадянства.
- Ти виступаєш за молодіжну збірну України. А чи не надходило пропозицій грати за Грузію?
- Україна, як і Грузія, є моєю батьківщиною! Я дуже пишаюся і задоволений тим, що виступаю за українську «молодіжку», для мене це велика честь. А що стосується збірної Грузії, то до мене з пропозицією виступати за цю команду ніхто не звертався. Та й, відверто кажучи, це було б неправильно. Хоча я і не досяг чогось серйозного в кар'єрі, але тим, ким я є на даний момент, мене зробила саме Україна, а свій перехід в «Динамо» вважаю великим успіхом.
- У якому віці почав займатися футболом?
- Я з ранніх років мріяв стати футболістом. У Грузії всі грають у футбол, але займатися ним професійно практично немає можливості, тому я і прийшов у футбол в 15 років. Першим моїм тренером в столичному РВУФК, куди я потрапив в 10-му класі, був Олег Михайлович Деревинський. Потім, закінчивши школу, я вирушив у київський «Арсенал». Тренувався там майже два роки під керівництвом нині покійного Миколи Миколайовича Волосянка, але без контракту. Потім потрапив до «Оболоні», підписавши угоду спершу на рік, а потім ще на два. А от тепер я в «Динамо».
- Чим ще займався в дитинстві, крім того, що грав з ровесниками у футбол?
- Займався співом, але нічого особливого не досяг. А так, дійсно, цілими днями ганяв м'яч у дворі!
- На якій позиції починав грати?
- У дитинстві, звичайно ж, на будь-який, але тоді, як і зараз, більше тяжів до гри в обороні. Найкомфортніше почуваюся в центрі захисту і на правому фланзі. Для мене немає різниці, на якій з цих позицій діяти. Також у мене є досвід гри в опорній зоні, хоча, правду кажучи, в центрі захисту я почуваюся краще.
Чому мені подобається грати саме в захисті? Напевно, тому, що саме тут у мене все виходить. До того ж я націлений на ворота суперника, люблю підключатися до «стандартів» на чужій половині поля, впевнено почуваю себе у грі головою.
- Ти правша чи лівша?
- Правша, але постійно працюю над своєю лівою ногою. Так, вона не така, як права, але пас віддати можу (сміється). На лівий фланг оборони мене ще не ставили, але, враховуючи, що я постійно треную саме цю ногу, вважаю, це не стане проблемою.
- Пам'ятаєш свій дебют за «Оболонь» в молодіжній першості?
- Так! Це було в матчі з «Металістом» в березні 2012-го.
- Трохи не так. На рівні молодіжних команд ти дебютував ще в сезоні 2010/11 в матчі із запорізьким «Металургом»...
- Це правда, тоді вийшов наприкінці другого тайму, але саме матч з «Металістом» я вважаю своїм дебютом! Коли потрапив до «Оболоні», на спершу було дуже важко. Я грав по декілька хвилин у матчі або, максимум, тайм. Матч із «Металістом» же став для мене першим, в якому я відіграв усі 90 хвилин і після якого завоював стабільне місце в стартовому складі.
- Чи знав раніше когось із нових партнерів по «Динамо»?
- Так, проти багатьох хлопців мені довелося пограти, виступаючи за «Оболонь». Потім ближче познайомився з деякими в збірній України. Знайомий з Антоном Братковим і з Іваном Трубочкін, а також добре знаю Бадрі Акубардію. Але все ж мені вдалося побувати в «Динамо» ще до нинішньої зимової перерви. Я приїхав до клубу якраз коли хлопці здавали тести. Там і роззнайомилися.
- Як підтримуєш форму під час відпустки?
- Тренуюся двічі на тиждень на базі «Динамо» в Кончі-Заспі. Як і скрізь, перед початком відпустки нам видають програму, за якою ми повинні займатися весь цей час. Відпустка повинна бути активною. Не може бути, що нас розпустили на місяць і місяць ми відпочиваємо, нічого при цьому не роблячи. Зазвичай в програмі фізичні вправи і біг. На даному етапі необхідно займатися по два рази на тиждень, а потім, на початку січня, почну тренуватися щодня. В середньому заняття займає один годину.
- Які цілі ставиш перед собою в «Динамо»?
- «Динамо» - це «Динамо»! Я ставлю перед собою нереальні цілі. Багато видатних гравців кажуть, що нереальні цілі потрібно ставити для того, щоб досягти максимальних. Саме тоді можна досягти свого максимуму. Цього принципу я й намагаюся дотримуватися в житті. У «Динамо» хочу виправдати довіру тренера і завоювати, для початку, місце в основному складі «дубля», а там і пробитися в першу команду!
