Мужній і непоступливий на полі – веселий і товариський за його межами. Андрій Баль володів філігранним ударом, пасом і гумором. Напевно, саме з іскринкою сміху він пригадував би, як потішний горбиль, той день, коли він забив м’яч на користь збірної ФРН, в 32-річному віці граючи за молодіжну збірну СРСР. Чудасія, та й годі. І навіть у самому слові «Футбол» німецькою – Fußball, «ФюссБаль», чується відзвук його прізвища…
Андрій Баль – це 240 матчів, 11 м’ячів за «Динамо» в чемпіонаті СРСР і 33 матчі, 1 гол у єврокубках. Виграні чотири золоті медалі чемпіонату СРСР і три кубки, а також Кубок володарів кубків 1986 року. Блискуча кар’єра універсала, спроможного зіграти ледве не на будь-якій польовій позиції.
Але цей чудовий футболіст встиг проявити себе й на міжнародному рівні збірних. Фактично, на всесоюзній арені про нього вперше гучно заговорили якраз після успішних відряджень у складі збірних СРСР, коли в 1976 році він здобував звання чемпіона Європи серед юнаків, 1977-го – чемпіона світу серед молоді, 1980-го – чемпіона Європи серед молоді.
Змагання вікових збірних команд переживали своє становлення аж до 90-х, коли встановився той канон і піраміда проведення, які ми знаємо й сьогодні. Отож, у житті Андрія Баля стався ще один курйоз із відблиском золота. За регламентом молодіжні збірні могли дозаявляти гравців старшого віку, щоб використовувати їх на підмогу молодим. Серед тих «дядьків-переростків», у яких попросив допомоги старший тренер молодіжки Володимир Радіонов, був і ветеран київського «Динамо» Андрій Баль. Він відіграв вісім матчів від початку кваліфікації до фіналів, які пропустив лише через зміни в клубних справах – якраз змінював «Динамо» на «Маккабі» (Тель-Авів).
Відбірковий турнір з Туреччиною, Австрією та НДР радянська збірна пройшла рівно – перше місце та вихід у чвертьфінал, де на СРСР очікував такий непростий суперник, як Федеративна республіка Німеччина. Очолював німецьку молодь великий захисник менхенгладбахської «Боруссії» Берті Фогтс – ще гравцем, він протистояв київському «Динамо» в пам’ятних матчах єврокубків 70-х, а на той момент поєднував багаторічну роботу в збірній ФРН U-21 із роботою в штабі Франца Беккенбауера в національній команді Західної Німеччини.
Позаду – падіння Берлінського муру, попереду – тріумф збірної ФРН на чемпіонаті світу 1990 року, об’єднання двох частинок єдиної та неподільної країни, а також перехід Фогтса на роботу в першу збірну. На чемпіонаті Європи 1996 року збірна Німеччини стане переможницею саме під його керівництвом. А прообраз майбутніх перемог – це завжди молодіжна збірна. Німці, які трапилися радянським футболістам у 1/4 фіналу молодіжного чемпіонату Європи, мали у своєму складі кількох досить відомих у майбутньому гравців – захисник Манфред Бінц («Боруссія» Дортмунд), півзахисники Томас Штрунц («Баварія» Мюнхен), Штеффан Еффенберг («Баварія», «Боруссія» Менхенгладбах), Андреас Меллер («Боруссія» Дортмунд, «Ювентус») і Марсель Вітечек («Баварія», «Боруссія» Менхенгладбах і низка інших клубів), форвард Олівер Бірхофф («Удінезе», «Мілан»).
14 березня 1990 року у Сімферополі на поле вийшли не всі з них, зате був у складі гостей гравець, якого на той час називали «німецьким Гуллітом» – Міхаель Штернкопф, за якого якраз «Баварія» торгувалася з «Карлсруе». Високих авансів він не виправдав – але то вже зовсім інша історія, але радянські тренери з уривків повідомлень західної преси знали, що це «зірка Бундесліги», тож відрядили стежити за ним найдосвідченішого – Андрія Баля. І на 9-й хвилині матчу динамівець, випереджаючи суперника, поспішив віддати передачу воротарю, але Харін незграбно сіпнувся й пропустив м’яча в ворота. Так Баль забив за збірну Німеччини й допоміг Фогтсу.
Але надалі зробив усе, щоб реабілітуватися за цей невимушений огріх. Зокрема, щільно зіграв із «переростком» суперників – Кнутом Райнхардтом, гравцем національної команди та леверкузенського «Байєра». Хоча цей атлетичний лівий хавбек із сильним ударом старався кожну атаку завершувати ударом, Баль поступово виключив його з гри. А в другому таймі Шалімов завершив влучну комбінацію за участі Кир’якова та Мостового. 1:1 у першому матчі – Фогтс після матчу сказав пресі, що тепер шанси ФРН – 70/30%.
28 березня 1990 року в Аугсбурзі збірна ФРН відкрила рахунок на 37-й хвилині, коли місцевий вихованець, племінник великого Гельмута Галлера, Христіан Хохштеттер перехопив м’яча у Сидельникова та переграв воротаря. Проте Радянський Союз відігрався в другому таймі, а в екстра-таймі дніпрянин Сидельников забив переможний м’яч. Не допоміг Фогтсу навіть вихід майбутньої зірки Бірхоффа – автора вирішальних голів дорослого Євро-96. Незважаючи на наявність великих Штрунца, Меллера та Бірхоффа, ця молодіжна збірна Німеччини не виправдала сподівань. У півфінал пройшла збірна СРСР, а Баль відіграв усі 120 хвилин у чвертьфінальних матчах із німцями.
У півфіналі Андрій Баль повністю відіграв обидва матчі проти шведів під керівництвом Ніссе Андерссона. Понтус Комарк, Томас Брулін, Кеннет Андерссон – всього через чотири роки ці «синьо-жовті» будуть виблискувати на чемпіонаті світу в США, 1:1 у Швеції, 2:0 в Україні, в Сімферополі – радянська збірна пройшла в фінал. На цьому 8-матчевий марафон 32-річного Баля в молодіжній збірній СРСР завершився, у фіналах «дядьком» був москвич Поздняков. Але не заперечиш той рівень допомоги, яку Андрій Михайлович (здебільшого, на позиції останнього захисника) надав більш молодим товаришам. І з 10-річним інтервалом вдруге в кар’єрі став чемпіоном Європи серед молоді.
