Поява влiтку у лавах київського "Динамо" Дениса Онищенка здивувала багатьох фахiвцiв та вболiвальникiв. Цей футболiст свого часу був зайвим у складi київського "Динамо", тож вiдгукнувся на пропозицiю скромного, за європейськими мiрками, iзраїльського "Хапоеля". Там Онищенко змiстовною грою довiв динамiвським тренерам, що рiшення вiдмовитися вiд його послуг було хибним. Пiсля чотирирiчної перерви Онищенко знову опинився у лавах флагмана українського футболу. Нинi пiвзахисник "Динамо" - гiсть "СпортЕкспресу".
- Денисе, ти майже чотири роки провiв в Iзраїлi. Якi твої враження пiсля повернення до Києва?
- Рiвень українського футболу значно пiдвищився. Тепер у кожнiй командi є багато висококласних гравцiв. Та й фiнансовi можливостi наших клубiв помiтно полiпшилися. Нинi вже немає такої прiрви мiж грандами та середняками.
- Цiкаво, яке б мiсце посiв тель-авiвський "Хапоель" у чемпiонатi України...
- Як на мене, якби "Хапоель" виступав у чемпiонатi України, то був би серед лiдерiв. Ти, мабуть, знаєш, що "Хапоель" навiть у Європi свого часу наробив багато галасу. У кубку УЕФА ми дiйшли до 1/8-ї фiналу. Таким досягненням, якщо не помиляюся, не може похвалитися жоден український клуб.
- Коли ти покинув "Хапоель", "Динамо" був не єдиним клубом, який цiкавився тобою...
- Одразу три московськi команди пропонували менi роботу - "Торпедо-Металург", "Торпедо" та "Спартак". Торпедiвцям я вiдмовив через те, що перед ними не ставлять високих завдань. А пропозицiю "Спартака" я не прийняв принципово. Ти ж знаєш, у яких стосунках москвичi з рiдним для мене "Динамо". Чесно тобi скажу, я навiть не можу уявити себе у формi "Спартака". Коли ж надiйшла пропозицiя з Києва, я нi хвилини не вагався.
- З твоїх слiв можна зрозумiти, що "Динамо" - команда твоєї мрiї. Як гадаєш, чому чотири роки тому ти виявився непотрiбним динамiвцям?
- Чесно кажучи, тодi я ще не мiг на рiвних конкурувати зфутболiстами першої динамiвської команди. Менi було всього лиш 20 рокiв. Наприкiнцi дев'яностих у "Динамо" було дуже багато вправних гравцiв. А менi бракувало досвiду, тому й
не закрiпився в командi. Та не менi одному тодi не вдалося розкритися в "Динамо". Чотири роки тому Косирiн та Венглинський були моїми партнерами по динамiвському дублю. Вони, як бачиш, теж не змогли повною мiрою показати свiй потенцiал у Києвi. З-помiж моїх одноклубникiв по "Динамо-2" лише Несмачний i Федоров нинi на провiдних ролях у першiй командi.
Також чотири роки тому у "Динамо-2" перiодично перебувалиБелькевич, Хацкевич, Дмитрулiн, Шовковський. Уяви собi, якою тодi була конкуренцiя, якщо навiть цим знаним майстрам не завжди знаходилось мiсце у першiй командi. Тож я радий, що нарештi зарекомендував себе в "Динамо". Як бачиш, в Iзраїлi я не гаяв часу.
- Якщо не помиляюся, там ти встиг навiть одружитися...
- Так. Це сталася торiк. Мою дружину звуть Катя. Їй 20 рокiв. Дiтей у нас поки що немає. Проте у недалекомумайбутньому мрiю стати батьком. В Iзраїлi моя дружинаопановувала професiю дизайнера. Тепер ми переїхали до Києва, i Катi довелося пiти з iзраїльського унiверситету. Нинi вона навчається на першому курсi Київського унiверситету культури та мистецтв. Її майбутня спецiальнiсть - менеджер туристичного бiзнесу.
- У пресi писали, що ти - син славнозвiсного Володимира Онищенка...
- (Смiється). Нi. Дехто помилково вважає, що вiн мiй батько, але напарник Блохiна всього лиш мiй однофамiлець. Проте мiй батько, як i Володимир Онищенко, був футболiстом. У часи Радянського Союзу вiн грав на рiвнi другої лiги. Саме батько прищепив менi любов до футболу, яким я почав займатися ще у дошкiльному вiцi. Коли менi виповнилося тринадцять, я з рiдної Полтави у супроводi батька поїхав до днiпропетровського спортiнтернату.
У сiмнадцять я вже грав у командi майстрiв - "Металурзi" (Новомосковськ). А через рiк опинився у "Динамо". Гадаю, менi пощастило, що став футболiстом. Футбол для мене - захоплення i професiя. Крiм футболу, нiчим особливо не цiкавлюся. Та й вiльного часу у мене майже немає. Коли ж випадає вiльна вiд футболу хвилинка, одразу сiдаю за пiдручники, адже навчаюсь у Київськiй академiї внутрiшнiх справ.
- А на дружбу з одноклубниками час знаходиш?
- Звичайно. За межами футбольного поля теплi стосунки пiдтримую з Олександром Мелащенком та Бадром Кадуррi. Приятелюю i з форвардом "Чорноморця" Олександром Косирiним.
- Певно, ти дуже шкодуєш, що "Динамо" не вийшло в одну восьму фiналу Лiги чемпiонiв?
- Так. Але стараюся забути про минулий сезон i вже думаю про наступний. Моє футбольне життя попереду. Моя мрiя - перемогти у Лiзi чемпiонiв разом iз київським "Динамо". До речi, президент нашого клубу Iгор Суркiс уже поставив перед нами таке завдання. Iгор Михайлович хоче бачити Кубок європейських чемпiонiв у Києвi уже в найближчому майбутньому. А ще мрiю стабiльно виступати у збiрнiй України.
Андрiй Кісера, газета “СпортЕкспрес”.
