То хто ж найбільше сприяв цьому, саме кого заслуги найбільші? Адже щоб назвати «кумирів» у ці роки, треба насамперед визначити, як зараз прийнято, їхній рейтинг, зробити оцінку їхніх досягнень. Ще з десять років назад у досить популярній в ті часи газеті «Український футбол» існувала рубрика «Клуб шанувальників футболу України», більш відома за скороченою абревіатурою «КШУФ». І саме на сторінках цієї рубрики за визначеними критеріями був наведений рейтинг кожного відомого гравця України всіх часів (узагальнені результати були надруковані в таблиці до КШУФ №41 у січні 2012 року).
За цими результатами з гравців «Динамо» Київ у 60-ті роки було визначено 18 осіб і найкращим із них був Віктор СЕРЕБРЯНИКОВ, на рахунку якого було 4 чемпіонські титули (1961,66, 67 і 68 рр.), тричі він був срібним призером чемпіонатів СРСР (1960, 65 і 69 рр.), двічі – володарем Кубка СРСР (1964 і 66 рр.). 1966 року він у складі збірної СРСР став півфіналістом чемпіонату світу, 1969 року був визнаний найкращим футболістом України, а в списках 33-х найкращих в СРСР від по два рази був за №1 та за №2, чотири рази за 33 і один раз входив до списку без визначення номеру, а в таких же списках найкращих в УРСР він тричі був на першій позиції.
Трохи поступився йому Йожеф САБО, теж півфіналіст чемпіонату світу у складі збірної СРСР, якого з повною відповідальністю можна вважати другим за рейтингом у ці роки.
За цими показниками, звісно, і центральна преса приділила цим двом гравцям київського «Динамо» найбільше уваги – це й найбільше фотосвітлин, інтерв’ю та окремих нарисів.
Та все ж цікаво, хто ж першим із київських динамівців у ці роки був обдарований увагою преси та фахівців футболу. Виявляється, ним був не хто інший, як Юрій ВОЙНОВ, і причина цьому була досить простою – він у складі збірної СРСР 1960 року став володарем Кубка Європи, і хоча його досягнення у складі «Динамо» були не на дуже високому рівні, але справедливості заради треба все ж визначити, що він у Києві був на початку 60-х років зіркою першого ґатунку. І до того ж недарма він першим був відмічений і на міжнародній арені, хоча мало хто знає, що спеціальною комісією ФІФА (до святкування 70-річного ювілею цієї світової організації футболу) Ю.Войнов був визнаний найкращим футболістом у світі 1960 року, хоча й котирувався все ж за Яшиним, але Яшину ця комісія віддала в цьому році звання найкращого у світі воротаря. До речі, фото Войнова в кольорі було першим (з гравців «Динамо» Київ) надруковане й на обкладинці центрального спортивного журналу за часів СРСР «Спортивные игры» №3 за 1961 рік.
Але треба зазначити, що 1961 року, коли кияни вперше стали чемпіонами Радянського Союзу, ніхто з уболівальників «зірок» у тій команді не виділяв. Закохані всі були в усіх без винятку, та й преса тих часів вела розмову не про окремих «зірок», а саме про «команду-зірку». Але все ж, якщо брати за великим рахунком, то, звісно ж, улюбленці були.
Тут одразу можна поставити питання – чи був Войнов саме кумиром київських вболівальників? Й однозначна відповідь – «ні». В перші 60-ті роки в Києві кумирами публіки були виключно уродженці Києва, тобто свої, рідні, яких усі знали і про яких усі все знали, бо вони мешкали поруч і були, як кажуть, «з того ж тіста», що й самі вболівальники. Першим з них, і до речі, з найвищим рейтингом серед «корінних киян» був Андрій БІБА (тричі чемпіон СРСР, двічі срібний призер і володар Кубка СРСР, визнаний кращим гравцем в СРСР 1966 року та й у списках 33-х кращих був 5 разів).
З молодих найулюбленішими були Віктор КАНЄВСЬКИЙ («Канєва») та Вадим СОСНІХІН («Сосна»), дуже шанованими були Валерій ЛОБАНОВСЬКИЙ («Лобан») і Олег БАЗИЛЕВИЧ («Базиль»). Серед кумирів київських вболівальників був певний час і Валентин ТРОЯНОВСЬКИЙ («Валет»). Який, на жаль, не витримав тяжіння цієї слави й через постійні порушення дисципліни, зійшов з «арени».
Вже в другій половині 60-х років на небосхилі зійшли «зірки» киянина Володимира МУНТЯНА («Муні»), а через деякий час і Анатолія БИШОВЦЯ («Биша») – це те ж головні кумири київських вболівальників.
Тут ми якось забули про воротарів, але Києву на «своїх» стражів воріт після Ідзковського не щастило, тому кумирами тут у 60-ті на першому місці був Євген РУДАКОВ, за ним трошечки відстаючи – Віктор БАННИКОВ, а от Олег МАКАРОВ у ці роки замикав цей перелік 18 найкращих за рейтингом.
Якщо когось цікавить весь перелік за неофіційно визначеними балами (у.о. – умовними одиницями), то ось він:
1. В.Серебряніков – 268 у.о.
2. Й.Сабо – 226 у.о.
3. А.Біба – 140 у.о.
4. В.Мунтян – 134 у.о.
5. В.Турянчик – 134 у.о.
6. В.Сосніхін – 120 у.о.
7. Ю.Войнов – 120 у.о.
8. Л.Островський – 116 у.о.
9. А.Бишовець – 108 у.о.
10. В.Хмельницький – 104 у.о.
11. Ф.Медвідь – 98 у.о.
12. А.Пузач – 96 у.о.
13. Є.Рудаков – 96 у.о.
14. В.Банников – 84 у.о.
15. О.Базилевич – 76 у.о.
16. В.Лобановський – 56 у.о.
17. В.Канєвський – 48 у.о.
18. О.Макаров – 48 у.о.
Анатолій Коломієць, матеріал з архіву офіційного клубного журналу «Динамо Київ»
