Збірна СРСР чотири рази поспіль виборювала путівку на Мундіаль, тож радянські вболівальники чекали на продовження приємної тенденції. Тим паче, що збірна СРСР на той момент була чинним віце-чемпіоном Європи (Бельгія-72) та бронзовим призером Олімпійських Ігор (Мюнхен-72).
Аби потрапити до списку 16 щасливчиків, які влітку 74-го року на полях ФРН мали розіграти корону світового футболу, збірна Радянського Союзу мала пройти відбірковий раунд. Європейська континентальна зона отримала 9,5 путівок до фінальної частини чемпіонату. ФРН потрапила туди автоматично, як господар змагань, а інші країни Старого світу були поділені на 9 груп по 3 та 4 команди в кожній.
Переможці перших восьми груп одразу отримували путівки на Мундіаль, а тріумфатор останньої дев’ятої групи мав зіграти у стикових поєдинках проти команди, яка представляла Південну Америку. За іронією долі, збірна СРСР потрапила саме до останньої групи, тож оминути стадію плей-оф не могла в будь-якому випадку.
Боротьба за плей-офф
Компанію збірній СРСР по дев’ятій відбірковій групі склали команди Ірландії та Франції. У стартовому поєдинку відбору підопічні Олександра Пономарьова на «Парк де Пренс» за присутності майже 30 тисяч глядачів мінімально поступилися французам. Єдиним голом у матчі на 60-й хвилині відзначився Жорж Берета.
Але турнірну дистанцію, що залишилася, збірна СРСР пройшла на одному диханні.
Дві поспіль перемоги над ірландцями (1:2, 1:0, на фото) та переконливий реванш за поразку в першому турі у грі проти французів.
За присутності 76 тисяч 604 глядачів радянські футболісти реабілітувалися перед власними шанувальниками, перемігши збірну Франції з рахунком 2:0 та забезпечивши собі підсумкову першу позицію у відбірковій групі. Зазначимо, що під час відбіркової кампанії біля керма збірної СРСР відбулася тренерська зміна. Після перших двох матчів замість Олександра Пономарьова головним тренером команди став Євген Горянський.
Загалом у відбіркових поєдинках зіграли п’ятеро динамівців. По 3 матчі зіграли Володимир Мунтян (один гольовий пас), Олег Блохін (1 гол) та Віктор Колотов (1 гол). Двічі в іграх проти французів ворота радянської команди захищав Євген Рудаков, пропустивши при цьому один м'яч. Анатолій Пузач з'явився на полі одного разу у виїзному матчі проти ірландців та записав до свого активу гольову передачу.
Остання перешкода
Останньою перепоною для радянських футболістів на шляху до світового форуму слала збірна Чилі, яка стала переможцем 3-ї відбіркової групи в Південній Америці.
Перший стиковий матч команди провели в Москві. Цього дня у відбірковій кампанії до ЧС-1974 дебютував ще один київський динамівець. Мова про Михайла Фоменка. 26-го вересня 1973 року на Центральному стадіоні імені В.І. Леніна за присутності 60 тисяч глядачів чилійці відстояли нульову нічию на виїзді, розраховуючи на домашній поєдинок.
А ось тут і розпочалося найдраматичніше. Справа в тому, що в цей час у Чилі відбувся військово-політичний переворот.
Тож Федерація футболу СРСР почала наполегливо рекомендувати ФІФА поміркувати над можливістю перенести матч-відповідь із буремного Сантьяго на нейтральну територію. Але міжнародна федерація не знайшла причин для переносу поєдинку й у підсумку збірна Радянського Союзу відмовилася летіти на вирішальний матч.
21-го листопада 1973 року відбувся один із найдивніших матчів в історії світового футболу.
За присутності п`яти тисяч глядачів після свистка арбітра збірна Чилі розіграла м'яч у центрі поля, довела його до порожніх воріт суперника, який був відсутнім, та забила м'яч (вернє фото).
У результаті було визнано перемогу чилійців з рахунком 1:0, яку потім ФІФА перекваліфікувала на технічну поразку (3:0).
Таким чином, збірна СРСР опинилася поза бортом світової першості...
Гра долі
Як же у подальшому склалася доля динамівців Києва, які допомагали збірній СРСР боротися за путівку на світовий форум, що проходив у ФРН.
Представник сумської школи футболу Михайло Фоменко грав у київському «Динамо» до 1978-го року, аж до завершення професійної кар’єри. Разом із киянами виграв Кубок володарів Кубків та Суперкубок Європи. Неодноразово ставав чемпіоном країни та вигравав Кубок СРСР.
Тренерську кар`єру розпочав у рідних Сумах, очоливши місцевий клуб «Фрунзенець». Після цього тренував «Десну» м. Чернігів, «Кривбас» м. Кривий Ріг, «Гурію» м. Ланчхуті, «Рашид» м. Багдад, «Автомобіліст» м. Суми. З 1992 до 1993 року був головним тренером київського «Динамо». Потім потренував національну збірну Гвінеї, очолював харківський «Металіст», київський ЦСКА, запорізький «Металург», сімферопольку «Таврію» та белгородський «Салют».
Із 26-го грудня 2012 року Михайло Фоменко є головним тренером національної збірної України.
Після вищезгаданої відбіркової кампанії Володимир Мунтян виграв із київським «Динамо» Кубок володарів Кубків та Суперкубок УЄФА.
У 1978 році, керуючи автомобілем, Мунтян потрапив у аварію, після якої з переломами двох хребців та іншими травмами опинився надовго в лікарні.
У 1980 році став граючим тренером київського СКА, одночасно працюючи в Київському вищому танковому інженерному військовому училищі на кафедрі фізпідготовки факультету з підготовки іноземних фахівців. Потім Мунтян став головою Київської міської федерації футболу та членом президії Федерації футболу України .
У 1986-1988 роках працював на Мадагаскарі, тренуючи клуб КОСФАП (Антананаріву), привів його до чемпіонського звання в 1988 році.
У 1992-1994 роках був головним тренером олімпійської збірної України, у 1995-1997 рр. – збірної Гвінеї, вивівши її в 1998 році до фінального турніру Кубка Африки. З 1998 до 2005 року тренував різні клуби України та російську «Аланію».
У 2008 році виконував обов'язки головного тренера молодіжної збірної України. З 2008 до 2010 рр. працював із молодіжною командою київського «Динамо». З квітня 2007 року – президент Асоціації ветеранів футболу України.
З травня 2014-го року президент Громадської Організації «ВЕТЕРАНИ ФК «ДИНАМО» КИЇВ».
Віктор Колотов очолює список гравців, які виводили «динамівців» на поле з капітанською пов'язкою, зупинившись на цифрі у 198 офіційних матчів. Сталося це в 1981 році, коли Віктор Михайлович вирішив завершити професійну кар`єру гравця.
З 1984 до 1992 рр. був асистентом головного тренера київського «Динамо». З 1993 року розпочав власну тренерську діяльність, очоливши бориспільський «Борисфен». У 1995-1996 та 1998-1999 рр. – головний тренер молодіжної збірної України. У перерві роботи в українській молодіжці спробував себе в якості наставника івано-франківського «Прикарпаття».
Помер 3 січня 2000 року, у віці 50 років.
Анатолій Пузач завершив ігрову кар’єру в 1973 році. У вересні цього ж року до Києва з Дніпропетровська приїхав Валерій Васильович Лобановський, тож у новому чемпіонаті Пузач уже входив до тренерського штабу Лобановського. До осені 90-го року Анатолій Пузач був асистентом, а після від'їзду Лобановського на Близький Схід очолив київське «Динамо»
Перший сезон під орудою Пузача для «біло-синіх» виявився провальним — чвертьфінал Кубка Кубків УЄФА поряд із п'ятим місцем в останньому розіграші Чемпіонату СРСР та лише 1/16 розіграшу Кубка СРСР. Наступний сезон виявився своєрідним «дежавю» — вдалий виступ в Європі (чвертьфінал Кубка Європейських чемпіонів) та невдалий виступ в Україні (2 місце в чемпіонаті та лише 1/4 фіналу Кубка України). Після невдалого старту в наступному Анатолія Кириловича звільнили з посади.
Анатолій Пузач повернувся до футболу після приїзду Лобановського у 1997 р. Співпраця тривала до 2001 року, коли продовжувати роботу асистенту завадили серйозні проблеми зі здоров'ям.
Видатний футболіст та тренер помер після тривалої хвороби 19 березня 2006 року, у віці 64 років.
Голкіпер Євген Рудаков закінчив ігрову кар’єру у 1977 році, вигравши з київським «Динамо» Кубок Кубків та Суперкубок УЄФА.
У тренерській кар’єрі Рудакова лише два професійних клуба – у 1979-му він працював з івано-франківським «Спартаком», а у 1994-му очолював кременчуцький «Кремінь».
У рейтингу найкращих воротарів Європи ХХ століття посів 42-ге місце.
Пішов із життя 21 грудня 2011 року, у віці 69 років.
Після невдалого відбору на світовий форум 74-го року професійна кар`єра Олега Блохіна стрімко злетіла вгору.
Зігравши велику роль у тому, що київське «Динамо» в 1975 році вперше здобуло Кубок Кубків та Суперкубок УЄФА, Блохіна було визнано найкращим футболістом Європи.
Незважаючи на блискучу гру Блохіна, лише в тридцятирічному віці він уперше взяв участь у чемпіонаті світу, що проходив в Іспанії. В тому ж таки 1982 році його запросили до збірної Європи, що проводила матч зі збірною світу. А ще раніше він грав у збірній ФІФА в матчах із дортмундською «Борусією» та іспанською «Барселоною».
За чотири роки форвард вдруге поспіль узяв участь у чемпіонаті світу.
У підсумку в рідному київському «Динамо» він грав до 1987 року, віддавши клубу вісімнадцять років. Останній свій гол за київське «Динамо» Олег Блохін забив 20 листопада 1987 року в матчі на Кубок СРСР проти волгоградського «Ротора». Це був його 314-й гол у всіх проведених ним матчах. У чемпіонаті СРСР він забив 211 м'ячів — це досягнення так ніхто не зміг перевершити.
Завершивши в 1987 році свої виступи за київське «Динамо», Олег Блохін потім протягом року виступав за австрійську команду «Форвертс» та ще один сезон відіграв за кіпрський «Арис», після чого повісив свої бутси на цвях.
Саме в Греції у 1990 році Олег Блохін і розпочав свою тренерську кар`єру. Потренувавши місцеві «Олімпіакос», двічі «ПАОК», «Іонікос» та «АЕК», у 2003 році він стає до керма національної збірної України. Саме цей період, мабуть, був найбільш успішним у тренерській кар`єрі Олега Блохіна. Національна збірна України під його керівництвом уперше в своїй історії вийшла до фінальної частини чемпіонату світу, де змогла дістатися стадії чвертьфіналу.
Далі у його тренерській кар`єрі був ФК «Москва» та знову національна збірна України. У чемпіонаті Росії ФК «Москва» під його керівництвом посіла лише 9 місце, а збірна України на домашньому ЄВРО-2012 не змогла вийти з групи.
25 вересня 2012 року після відставки Юрія Сьоміна його було призначено на посаду головного тренера київського «Динамо». Олег Блохін ніколи не приховував, що мріяв попрацювати з рідним клубом. Але, на жаль, за два сезони, поки Олег Володимирович очолював киян, на команду чекали лише розчарування та антирекорди.
16 квітня 2014 року, одразу після матчу чемпіонату України проти «Шахтара», який було програно в Києві з рахунком 0:2, Олега Блохіна було звільнено президентом клубу Ігорем Суркісом за незадовільні результати, які показувала команда під його керівництвом.
Copyright © 2014 FC Dynamo Kyiv
