На момент Чемпіонату Європи-1972 київське «Динамо» стало лідером радянського футболу. За шість сезонів, починаючи з 1966-го, кияни чотири рази ставали чемпіонами СРСР.
Природно, у збірну СРСР також стали запрошувати більше представників київського «Динамо». У матчах фінальної частини ЧС-1970 брали участь уже п'ятеро динамівців. Перед ЧЄ-1972 до Євгена Рудакова, Володимира Мунтяна, Віталія Хмельницького, Анантолія Бишовця, які залишилися у збірній після ЧС, приєдналася нова плеяда київських динамівців – Михайло Фоменко, Віктор Матвієнко, Віктор Колотов, Володимир Трошкін. Хтось закінчив виступи за збірну ще під час кваліфікації, а дехто потрапив до команди лише у 1972-му.
І це не всі динамівці, які запрошувалися до збірної під час циклу ЧЄ-1972. Виступали за неї як колишні гравці київського клубу – Віктор Банніков, Йожеф Сабо, так і майбутні – Анатолій Коньков.
У кваліфікаційному раунді збірна СРСР потрапила до непростої групи, де її суперниками були Іспанія, Північна Ірландія та Кіпр.
Звісно, Кіпру в цьому квартеті ще до початку матчів відводили роль явного аутсайдера, що і підтвердили ігри. Радянська збірна розпочала відбір як раз матчем на Кіпрі, де здобула впевнену перемогу. Перший гол збірної у кваліфікації забив динамівець Колотов уже на 10-й хвилині, через шість хвилин у ворота кіпріотів влетів другий м'яч. У підсумку гості з країни рад перемогли з рахунком 3:1.
Збірна Північної Ірландії на чолі зі своїм лідером на полі, Джорджем Бестом, з Кіпром впоралася ще більш упевнено - 3:0 в гостях і 5:0 удома в наступній же грі. У свою чергу іспанці в стартовому турі розгромили Північну Ірландію з рахунком 3:0. Було зрозуміло, що боротьба за вихід із групи буде непростою.
Перший важливий матч відбувся 30 травня 1971 року в Москві – СРСР приймав Іспанію. У цій грі суперники грали обережно, оборонні дії переважали над атакувальними. Хоч збірна СРСР і вважалася фаворитом на своєму полі, зламати оборону іспанців удалося лише на 79-й хвилині. І знову перший гол збірної забив Колотов. Через кілька хвилин другий гол забив Шевченко, а в кінці зустрічі за гостей забив Карлес Рексач - 2:1.
Відчувши полегшення, збірна СРСР за тиждень легко розібралася на своєму полі з Кіпром - 6:1. Один із голів знову забив Колотов. Цікаво, що Банніков і Рудаков відстояли у воротах по тайму.
Вирішальні матчі в групі припали на осінь 71-го. У вересні СРСР приймав Північну Ірландію. Цього разу перемога була не настільки впевненою, як у відборі до ЧС-1970. Можливо, позначилася присутність на полі Джорджа Беста, який не грав у Москві два роки тому. Перемогу збірній приніс єдиний гол, який у кінці першого тайму забив динамівець Володимир Мунтян, реалізувавши пенальті.
У жовтневих виїзних поєдинках з головними конкурентами за вихід із групи збірну СРСР влаштовували нічиї. І команда виконала програму мінімум, не поступившись на полі суперників. У Белфасті збірна поступалася вже на початку матчу, однак швидко зрівняла рахунок завдяки голу Бишовця (1:1), а в Севільї вистояла нульову нічию.
Матч, який відбувся 27 жовтня 1971 року в Севільї, став одним із найкращих у кар'єрі Євгена Рудакова. Усі півтори години зустрічі іспанці провели в нескінченному потоці атак, завдавши по воротах гостей не один десяток ударів. Ця гра ознаменувала тріумфальний сезон для динамівського воротаря і принесла йому не тільки звання Найкращого футболіста СРСР, а й міжнародне визнання. Рудакова включили до символічної збірної Європи, а за підсумками референдуму France Football воротар київського «Динамо» і збірної СРСР був представлений серед найкращих футболістів Старого Світу (12-те місце в опитуванні номінації «Золотий м'яч»).
У чвертьфіналі, матчі якого проводилися у квітні-травні 1972 року, СРСР випало зіграти з Югославією. У січні Валентина Ніколаєва на тренерському містку збірної змінив Микола Гуляєв. Сезон – 1972 київське «Динамо» почало неоднозначно, поступившись у стартовому матчі «Зорі» (яка згодом стане чемпіоном СРСР у цьому році), і в першій грі в Белграді у стартовому складі опинився тільки один київський динамівець – Рудаков (Трошкін вийшов на заміну у другому таймі).
І знову збірна продемонструвала непоказну гру, відсутність злагоджених командних дій, і основна робота, як і в Севільї, і в Белфасті, знову припала на захисну лінію і Рудакова. Радянська збірна вистояла нульову нічию на заповненому вщерть стотисячнику «Црвена Звезда», однак позитивних вражень від матчу не отримала. «Яке може бути враження? Такі матчі – одна мука» - коротко прокоментував гру Рудаков.
Проблемною вважалася середня лінія збірної, куди в матчі-відповіді для наведення порядку і налагодження командної гри були відряджені динамівці Колотов і Трошкін. Зміни у складі виправдали себе на сто відсотків. Саме Колотов укотре задав переможний тон збірній, відкривши рахунок на 53-й хвилині, отримавши м'яч від Трошкина і зігравши в стінку з Банішевським. СРСР переміг із рахунком 3:0, а фахівці особливо відзначали дії Колотова, Трошкіна та Конькова, які оживили гру збірної.
До заявки збірної на фінальну частину потрапили шестеро гравців, які виступали на момент ЧС-1972 за київське «Динамо» - Рудаков, Трошкін, Колотов, Фоменко, Матвієнко і Мунтян. Перші троє взяли участь в обох матчах, інші були в резерві.
У півфіналі суперником радянської збірної була добре знайома збірна Угорщини, з якою шляхи збірної СРСР перетиналися регулярно. Матч відбувся на невеликому тоді брюссельському стадіоні «Еміль Версе» (сучасний «Констант Ванден Сток») і звершився перемогою радянських футболістів із мінімальним рахунком. Єдиний гол після розіграшу кутового на 53-й хвилині забив Анатолій Коньков, який через кілька років після європейської першості приміряє футболку київського «Динамо».
Ще одним героєм зустрічі, уже вкотре для збірної, став Євген Рудаков. У самому кінці зустрічі він парирував пенальті, розгадавши удар Замбо. «Про воротарів чомусь не прийнято говорити «виграв матч», хоча «програв матч», навіть за рахунку 0:1, вони чують нерідко. Скажімо ж прямо: «Так, цей півфінальній матч чемпіонату Європи виграв Рудаков». У нас є право це сказати, бо жодній душі невідомо, що було би, пропусти він м'яч», - напишуть після матчу в журналі «Футбол-хокей».
Однак у фінальній зустрічі на «Ейзелі» одної лише майстерності Рудакова та індивідуально сильної гри інших динамівців виявилося недостатньо, аби зупинити злагоджений зоряний бундес-тім. Уже на 27-й хвилині зустрічі Герд Мюллер добив м'яч у сітку після того, як Рудаков парирував удар Юппа Хайнкеса. На 51-й хвилині Хайнкес вивів на ударну позицію Віммера – 2:0. Ще за кілька хвилин Шварценбек вивів Мюллера сам на сам із Рудаковим, і німецький бомбардир оформив дубль, установивши остаточний рахунок – 3:0. Кубок над головою здійняв капітан німецької збірної Франц Беккенбауер, а радянські футболісти задовольнилися сріблом, уже другим в історії при одному золоті.
І.Бондаренко, фото footballinussr.fmbb
