Відмінна техніка роботи з м’ячем, чудове бачення поля та глибоке розуміння гри вирізняли його серед інших ще в дитячих та юнацьких командах. Але шлях атакувального півзахисника до стартового складу «Динамо» виявився набагато довшим, ніж очікувалося. Завдяки працездатності та відданості футболу Євген впорався з усіма проблемами й тепер знову виходить на поле на лівому фланзі динамівської оборони.
- Ви пропустили тривалий період через серйозну травму. Тоді, у вересні 2014-го, могли припустити, що відновлення настільки затягнеться?
- Дуже хотілося б про те забути, нехай це буде найгіршою подією в моєму житті. Дійсно, травма дуже важка, звісно, хочу, щоб вона стала останньою. Період відновлення тривав близько півтора року і, справді, був складним – і морально, і фізично. Прагнув якомога швидше одужати, повернутися на поле, щоб допомогти команді. Але, на жаль, це мало зворотний ефект. Наполегливо працюєш, тренуєшся, раніше виходиш на поле, а потім виявляється, що ще зарано, щось іще не доробив, не повністю відновився. І знову потрібно брати паузу, витримувати час – і так повернення на поле доводилося відкладати кілька разів. А кожна така пауза – це удар по психологічному й моральному станах, адже час для футболіста – це найважливіше. Я звертався до різних спеціалістів, які також погодилися, що травма важка, потрібен час і разом із тим необхідно дуже багато працювати. Їздив до фахівців у Францію, Хорватію, на початку січня нинішнього року був у Сербії, де проходив реабілітацію з Андре – спеціалістом, який співпрацює з мадридським «Реалом». Кажуть, навіть Мессі їздить до нього консультуватися. Я пропустив перший збір, пробув у нього три тижні, виконав величезний, просто колосальний об’єм вправ для ноги. О 9.00 починалося тренування, о 15.00 закінчували, година на обід, потім ще півтори години процедур, які вважалися відпочинком, а з 17.00 до 20.00 – ще три години тренувань. Словом, я виїжджав із готелю близько дев’ятої ранку й повертався близько дев’ятої вечора. Після мене багато наших хлопців також їздили до Андре зі своїми травмами: Ярмоленко, Морозюк, Бурда та інші.
- Напевно, найскладнішими були останні місяці відновлення?
- Я спочатку поїхав на другий збір із командою, де перші дні нога дуже боліла через великі навантаження. Мене попередили, що це нормально, і, дійсно, згодом ставало все краще, я вже міг робити всі вправи з лише невеликим дискомфортом. Потроху почав набирати фізичну форму, адже пропустив просто колосальну кількість часу. Щоб витримувати той ритм, обсяг руху та інтенсивність, які вимагають від нас тренери, потрібно бути добре готовим функціонально. Потроху мене підпускали в контрольних іграх, пізніше – в офіційних. Продовжував сам займатися. Розумів: чим більше працюватиму, тим швидше повернуся на поле. І так поступово почав грати.
- Що відчували, знову повернувшись на поле?
- Спочатку мене випускали то на один тайм, то на 60 хвилин. Своє остаточне повернення пов’язую з матчем проти «Шахтаря» у вересні цього року. Тоді, дійсно, відчув тремтіння по тілу, коли вийшов у стартовому складі. Була божевільна атмосфера на стадіоні в Харкові. Це приємний момент, який надовго запам’ятався.
- У Лізі чемпіонів ви зіграли домашній матч проти «Наполі» й виїзний проти «Бенфіки». Чим вони запам’яталися?
- Ліга чемпіонів – це зовсім інший рівень, шалені емоції, це топ-турнір, у якому ти перевіряєш свої сили в протистоянні з футболістами найвищого рівня. Звісно, там ціна помилки – пропущений м’яч і, можливо, підсумкова поразка. Тому необхідно бути максимально сконцентрованими з першої хвилини до останньої, адже суперники тут помилок не прощають узагалі.
- Відразу після жеребкування здавалося, що група в «Динамо» цілком прохідна. Але життя внесло свої корективи?
- Моя думка: найсильніша команда нашої групи – це «Наполі», проти якого було важко грати. З «Бенфікою» та «Бешикташем» можна запросто конкурувати та спокійно боротися за вихід із групи. На жаль, нам трохи не вистачило досвіду матчів у цьому турнірі, а також упевненості. Ми починаємо гру з якоюсь нервозністю, мандражем. А як тільки команда здобуває впевненість, абсолютно легко володіє ініціативою, контролює гру та створює гольові моменти.
- Останнім часом доводилося вас бачити на трьох різних позиціях. Як було грати на місці правого захисника, враховуючи, що ви – шульга?
- Мені, як захиснику, потрібно слідкувати за лінією, усі дії виконувати дзеркально. Трохи незручно, але, якщо потрібно зіграти кілька матчів, футболіст має звикнути та проявити універсальність. Найголовніше на полі – правильно думати та приймати рішення. Також для крайнього захисника важливі підключення до атак, забігання й використання своєї сильної ноги для подач, адже це один з основних та найбільш небезпечних прийомів. Звісно, я можу подати з правої, але то буде не та передача, як з лівої, якою здатен зробити це набагато точніше та цікавіше.
- Як давно не грали в центрі поля? Важко згадувати колишні навички?
- Так, насправді важко, хоча це й близька для мене позиція. Коли вже звик діяти в захисті, знаєш усі свої обов’язки, переходити знову в центр поля складнувато: там своя специфіка, свої особливості, у кожного гравця свої завдання, він має у своїй зоні відповідати за певні компоненти.
- Якось генеральний директор клубу Резо Чохонелідзе після тестів, проведених в Австрії на одному зі зборів, сказав, що за швидкістю ви в трійці найкращих. Це правда?
- Це було років зо три тому, так вийшло, що я одного разу пробіг у трійці перших. Мабуть, вітер подув попутний (посміхається). Не вважаю, що володію надшвидкісними даними від природи, швидкість у мене середня. У команді є набагато спритніші.
- Помітила, що на кожен матч «Динамо» ви виходите з підтрибунного приміщення обов’язково після воротаря. Робите це навмисно? З чим це пов’язано?
- Ні, не навмисно, просто звик виходити попереду – після воротаря й капітана. Коли капітан – Саша Шовковський, виходив другим. Для мене це великої ролі не грає, просто принципово не йду останнім.
Цей та інші матеріали читайте у свіжому номері журналу «Динамо Київ» (№5; 88).
Copyright © FC Dynamo Kyiv
