Він був частиною «золотої» команди «Динамо», якій у 1961-му році вдалося перервати гегемонію московських клубів та вперше виграти чемпіонат СРСР.
Віктор Петрович Серебряников був одним із лідерів «соловйовського» складу «біло-синіх», але після приходу до клубу Віктора Маслова він, на відміну від своїх не менш заслужених товаришів, відразу вписався й до «масловської» філософії футболу.
За часи виступів у складі «Динамо» (1959-1971 рр.) він отримав ще три золоті медалі, а от у 1971-му провів у складі «біло-синіх» у чемпіонаті лише один матч, тому чемпіонська нагорода Серебряникову не дісталася. Дев'ять сезонів його включали до почесного «списку 33-х найкращих», із них – двічі під № 1. У 2004-му році був удостоєний Ордену «За заслуги» ІІІ ступеня, в 2011-му – Ордену «За заслуги» ІІ ступеня.
Його серце зупинилося 12-го листопада, на 75-му році життя.
Попрощатися з легендою радянського футболу до стадіону «Динамо» ім. Валерія Лобановського прийшли сотні людей. По черзі вони заходили до приміщення, залишали квіти, згадували те, чим їм запам’ятався Віктор Петрович, казали останні слова, прощалися.
Віддавши данину пам'яті та поклавши квіти, президент київськогог «Динамо» Ігор Сурсіс розповів про масштаб особистості та заслуги Віктора Петровича.
- Віктор Серебряников кував славу київського «Динамо», його грою захоплювалися навіть наші суперники. Штрафні, передачі, забиті м'ячі... А по життю це був скромний чоловік. Колись у розмові зі мною сказав: «Ось, не дано мені стати тренером, я й не намагався ним стати». Але він завжди був із нами поруч. Дуже шкода втрачати таку людину.
Разом із сім’єю сумували партнери Віктора Петровича по «золотій» команді початку 1960-х рр. Андрій Біба, Анатолій Сучков, Йожеф Сабо.
- Віктор Серебряников уособлював футбольну епоху 1960-х, – Андрій Біба із теплотою в голосі згадує свого багаторічного партнера по «Динамо». – Це був великий футболіст, який зробив себе сам, ставши символом київського «Динамо». Його грою захоплювалися не лише в Україні, а й у всьому Радянському Союзі та по всьому світу. Чого варта лише участь на трьох чемпіонатах світу! Окрім Лева Яшина та Валентина Іванова я більше не пригадаю футболіста, який мав би подібне досягнення в Радянському Союзі. Раніше дуже почесно було потрапити до збірної Союзу, оскільки в кожній із команд вищої ліги були по три-чотири гравці, які цілком заслуговували на виклик до національної команди. Киянам же, для того аби потрапити до збірної, потрібно було бути на дві-три голови вищими за тих же москвичів.
Володимир Веремєєв робив свої перші кроки в «Динамо», коли Віктор Серебряников завершував ігрову кар’єру у складі «біло-синіх».
- Перш за все, це був видатний футболіст. Побувати на трьох чемпіонатах світу, коли збірну Радянського Союзу очолювали переважно московські тренери, було вкрай важко. Звичайно, він міг би принести збірній набагато більше користі, якби не було ось цього тиску збоку керівництва держави. Участь на трьох чемпіонатах світу сама по собі свідчить про величезний талант Віктора Серебряникова. Всі згадують його удари зі штрафних, які він підгледів у бразильців після того, як у складі збірної повернувся з турне до Південної Америки. Враховуючи те, в яких бутсах та якими м’ячами грали тоді, його удари справді були дивовижними. Він був справжнім трудягою, й став великим футболістом завдяки наполегливій праці та самовдосконаленню.
Серед присутніх були й інші близькі люди, динамівці різних поколінь, головний тренер «Динамо» Сергій Ребров, керівники та співробітники клубу, Федерації футболу України, Федерації футболу міста Києва, ветерани, колеги, тренерський склад та вихованці ДЮФШ ім. Валерія Лобановського, адміністратори, представники Фан-клубу, журналісти та прості вболівальники, які бачили на власні очі футбольні дива у виконанні Віктора Петровича.
Під оплески людей, які зібралися на стадіоні «Динамо», видатний футболіст Віктор Серебряников зробив своє останнє коло пошани й вирушив на Берковецьке кладовище.
Світла пам'ять, дорогий Вікторе Петровичу! Земля пухом...
Copyright © 2014 FC Dynamo Kyiv
