У п’ятницю поховали видатного воротаря, дитячого тренера Євгена Васильовича Рудакова. Морозним ранком попрощатися з легендою динамівського та радянського футболу прийшли сотні людей.
Президент федерації футболу України Григорій Суркіс зізнався, що виріс на іграх видатного стража воріт, і зазначив, що Євген Рудаков був не лише чудовим футболістом, але й чудовою людиною: «У молоді роки я приходив на матчі «Динамо», ворота якого захищав без сумніву легендарний голкіпер, геніальний воротар. Я виховувався на його звитягах та звитягах його команди. Євген Рудаков був самобутнім універсалом як у спорті, так і в житті. Не хотів би зосереджуватися виключно на його блискучій спортивній кар’єрі. Його роль в історії цим не обмежується. Знаєте, яким він хлопцем був? Мені він запам’ятався веселою, життєрадісною, чарівною людиною. У житті він був душею компанії, із цікавим почуттям гумору, з любов’ю до життя та сім’ї. Гадаю, таким його запам’ятаю не лише я, але й багатомільйонна армія шанувальників його таланту. У нього залишилася сім’я, діти. Напевно, продовження роду і є найголовнішим завданням будь-якої людини, тим паче такого хорошого, доброго, чуйного, ніжного чоловіка, батька й товариша. Футболістів пам’ятають не лише через їхню блискучу гру. Можна бути геніальним виконавцем, але нездарою, без етики, моралі. Так от, усі ці якості в характері Євгенія Васильовича присутні в більшій мірі, ніж у когось іншого. Кількість людей, які прийшли сьогодні з ним попрощатися, тільки підтверджує мої слова і говорить про повагу до цієї людини. Після завершення кар’єри футболіста Євген Васильович у ДЮФШ «Динамо» виховав не одне покоління молодих хлопців, які сьогодні грають у дорослих командах та демонструють майстерність, яку їм прищепив цей тренер. Словом, його внесок до розвитку футболу складно переоцінити. Ми всі його любимо й будемо пам’ятати. Нехай земля йому буде пухом».
Відомий дитячий тренер Анатолій Крощенко був знайомий із Євгеном Рудаковим не одне десятиліття. «Євген Васильович був людиною заслуженою, але ніколи не випинав своє «я». Завжди допоможе, підкаже, у професійному відношенні дасть слушну пораду. Як футболіст, характеристики він не потребує, був просто найкращим у своїй справі. І дитячим тренером він був чудовим. Зараз грають Рибка, Бойко, у «Динамо» багато молодих воротарів... У виховання всіх них він вклав знання, сили та здоров’я. Рудаков був колективною людиною, із ним завжди цікаво перебувати поруч. Найголовніша його якість – порядність. Зараз таких людей, на жаль, зустріти все складніше та складніше. А ще, його дуже любили діти, просто обожнювали, ходили за ним натовпом. Завжди знаходив для них потрібне слово, був авторитетом. Хоча вони не бачили жодної його гри, всі знали, що їхній тренер – легендарна людина. У виховному процесі це дуже багато значить».Євген Рудаков починав кар’єру в «Динамо», коли Валерій Зуєв ще навчався в динамівській школі. У 70-х роках їм довелося пограти разом, у знаменитій команді Валерія Лобановського. «Євген Рудаков – особистість у нашому футболі. Коли я прийшов до «Динамо», він уже був досвідченим воротарем. Хоча, кар’єра не завжди йшла по висхідній. Його зоряний час припав на середину 70-х років, і зараз пам’ятаю його блискучі сезони в «Динамо» та збірній СРСР. Один лише матч зі збірною Іспанії чого вартий! Закінчився із рахунком 0:0, Рудаков у ньому дива коїв! Шкода, по телевізору той матч не показували. Безліч регалій та заслуг не завадили йому до кінця днів залишатися скромною людиною. Він дуже любив свою велику дружну сім’ю, діточок у школі, з якими йому щодня доводилося борсатися. Любив життя, і воно відповідало йому за це взаємністю».
Заступник директора стадіону «Динамо» Анатолій Колоша чудово знав Євгена Рудакова. Спілкування між ними проходило в дружній атмосфері, обидва любили пожартувати, розповісти цікаву історію. «Востаннє Євгена Васильовича бачив два тижні тому, коли ми від стадіону «Динамо» збиралися їхати на «Олімпійський» , на підписання контракту. Рудаков прийшов першим, ніби хотів довше походити по нашому стадіону, подихати його атмосферою. Запитав його: «Чому так рано прийшли, лише друга година дня?». Він зі звичним гумором відповів: «А я думав, на першу запрошували. Ось, йолки-палки!». Його відмінною рисою, як для воротаря, була стабільність. На одну сходинку з ним можу поставити лише Баннікова та Макарова. Після Рудакова в «Динамо» був завал із воротарями, один змінював іншого, такої стабільності ні в кого не спостерігав. Хоча, на початку 70-х у «Динамо» був найсильніший захист. Назавжди запам’ятаю, яким еластичним був Рудаков, як м’яко, наче кішка, умів ловити м’ячі. Він дуже рідко їх відбивав, як зараз у воротарів прийнято робити. Можу сказати, від нас пішов справжній динамівець. Цей збірний образ у мене назавжди залишиться пов’язаним із Євгеном Рудаковим. Людина віддала серце одній команді, була їй вірна до кінця своїх днів. Не бігав, як у багатьох прийнято, із клубу до клубу. Нещодавно запитував його: «Як збираєтеся відзначати 70-річчя?» Відповів, що ще не знає, можливо на «Динамо», а можливо на Нивках. Нагадав йому, як святково й душевно вітали його із 60-річчям. Прийшли всі його друзі, вихованці, було багато дітей зі школи. Завершилося все феєрверком. Євген Васильович на це лише добродушно посміхнувся».
Багаторічний партнер по команді Євгена Рудакова Володимир Мунтян добре знав воротаря як на футбольному полі, так і в повсякденному житті: «Важко щось говорити. Це велика втрата для динамівської сім’ї, для всіх нас, яку складно пережити. Все сталося так несподівано. Женя і грав чудово, і жив нормально, і пішов легко, щоправда, дуже рано. Зараз потрібно подбати про те, щоб світла пам’ять про нього зберігалася. Адже Рудаков був легендою радянського та українського футболу. Господь забирає до себе найкращих. Когось раніше, когось пізніше. Це життя. Динамівська школа воротарів починалася з Ідзковського, включала до себе епоху Макарова, Баннікова та Рудакова. Величність цих воротарів запам’яталася на все життя. Футболістів на полі багато, а воротар один, його надійність та впевненість передавалася і захисту, і півзахисту, і нападу. Від його дій залежала гра всієї команди. Женька, як дружньо називали його всі хлопці, залишив яскравий слід у нашій історії. Та й у житті він був чудовою людиною. Не пам’ятаю, щоб він хоч раз підвищив на когось голос, на щось претендував чи, як зараз прийнято казати, намагався «пробити». Мені здається, він був задоволений усім, що в нього було».Із товаришем та колегою Євгеном Котельниковим Євген Васильович довгі роки працював пліч-о-пліч на благо українського футболу. Не дивно, що він добре знає як спортивні віхи кар’єри Рудакова, так і особисті якості: «Євген Рудаков був вихованцем московського футболу, займався у школі «Торпедо». Після завершення ДЮФШ приїхав грати до України, до миколаївського «Суднобудівника». А коли до «Динамо» прийшов Маслов, він забрав Рудакова до Києва. Таким чином, команді пощастило із воротарем, якого вважаю одним із найкращих в історії клубу. Своєю безпосередністю й певною мірою «неотесаністю» викликав симпатію й користувався авторитетом скрізь, де б не працював. Крім того, Євген Васильович – дуже скромна людина, не дарма прийшло стільки людей попрощатися з ним. Коли він закінчив грати, відразу пішов тренувати дітей, і в динамівській ДЮФШ працював до кінця своїх днів. Усі знають, яким він був воротарем, а я додам, що в колективі він був загальним улюбленцем, таким собі незграбним телепнем, із яким усі хотіли спілкуватися та якого поважали. Багато хто захоплювався його почуттям гумору, його жарти завжди сприймалися «на ура». У ДЮФШ «Динамо» він був чудовим тренером, його любили як діти, так і їхні батьки. Хлопці до нього тягнулися, і йому вдавалося ладнати з ними, що дано далеко не кожному, а серед колег користувався авторитетом та повагою».
Чудово знала Євгена Рудакова беззмінний диктор динамівських матчів Олена Гуц. Вона пам’ятає його з часів приходу до команди: «Коли на світі є такі люди, як Женя, легко жити. Він був дуже доброю, вихованою людиною, доброзичливим гумористом. Міг будь-яку ситуацію повернути на позитивний бік. Він був високого зросту, а я маленька. Пам’ятаю, коли зустрічалися, він жартома питав, чи підросла я. Оскільки була йому трохи вище пояса. Й обіцяв, що після завершення кар’єри віддасть мені 10 сантиметрів свого зросту. Дивувалася, як це людина могла бути одночасно такою великою і простою, доброю, людяною. Ми підтримували зв’язок до самого останнього часу, Кожен вівторок, коли в них проходила тренерська нарада, ми бачилися на стадіоні. Та й коли перетиналися на клубній базі, зустрічалися, як рідні люди, адже він стільки років присвятив нашому клубу. Женя – один із небагатьох, хто залишився вірним і відданим «Динамо» до кінця. І після того, як пішов із команди, не став переходити до інших клубів, а відразу зосередився на тренерській роботі з дітьми. Всім іншим хлопцям хотілося побажати, щоб смерть якомога довше не могла їх забрати до своїх обіймів. За життя потрібно боротися, як вони боролися свого часу за перемоги на футбольному полі».
Євген Васильович Рудаков похований 23 грудня у Києві, на Байковому кладовищі.
Світла пам’ять.
