18-річний хлопець поки лише починає робити перші кроки на найвищому рівні. Дебютувати в основній команді «Динамо» воротареві поки не вдалось, але в заявку першої команди він потрапляв уже тричі. Востаннє це було зовсім нещодавно - у першому турі поточного чемпіонату України проти донецького «Металурга», де був готовий змінити Дениса Бойка.
Кореспондент офіційного сайту поспілкувався з перспективним футболістом, який розповів про те, коли і де робив перші кроки у футболі, як потрапив до «Динамо», хто є його кумиром і багато іншого.
- Коли зацікавився футболом? Що підштовхнуло спробувати свої сили в цьому виді спорту?
- Коли мені було 6 років, я грав у дворі у футбол зі старшими хлопцями. Був форвардом. Через два місяці мене відправили в «ДЮСШ-11». Першим моїм тренером був Віталій Миколайович Гоцуляк, якому я дуже вдячний. Тут я до 9 років грав на позиції нападника, але оскільки був найвищим у команді, тренер вирішив зробити з мене центрального захисника. Я на нього образився і став у ворота. Виходить, що став воротарем наперекір тренеру.
- Хто твої батьки?
- Абсолютно прості люди. Мама - домогосподарка, а тато займається металопластиковими вікнами. Є ще сестричка, їй 6 років.
- Крім футболу, захоплювався ще якимись видами спорту?
- Певний час займався плаванням, але на першому місці у мене завжди стояв футбол. Батьки, у свою чергу, мене підтримували. Коли я приходив зі школи додому, траплялося, що хапав форму і біг на вулицю. У моєму дворі лише у мене був м'яч, тому всі хлопці чекали, поки я повернуся додому.
- Розкажи, як ти, простий хлопець з Одеси, опинився в провідному клубі країни?
- У себе в місті я виступав за «ДЮСШ-11 - Одеса», куди потрапив у 7 років. Коли мені було 14, ми вирушили на змагання дитячо-юнацької футбольної ліги. Там всі команди були розділені на групи. У нашій же були «Динамо» Київ, «Металіст» Харків та «Карпати» Львів. Перший матч з «Карпатами» завершився з рахунком 0:0. Вийшло так, що в другому таймі арбітр призначив пенальті в наші ворота, а в цей момент якраз на свою гру приїхали динамівці. Я той 11-метровий відбив. У наступній зустрічі з «Металістом» історія з пенальті повторилася. Коли приїхало «Динамо», арбітр вказав на «точку», але цього разу відбити мені не вдалося. У заключній зустрічі ми зіграли внічию з «Динамо» - 1:1, але у фінал турніру пробилися кияни. Ми ж задовольнялися матчем за 3 місце.
У підсумку я виграв приз кращого голкіпера ліги і отримав кілька пропозицій, зокрема від «Металіста» і «Динамо». Моя мама не вірила в те, що мене запрошують в Харків і Київ до тих пір, поки їй не почали телефонувати представники клубів. Я, чесно кажучи, спочатку більше схилявся до варіанту з «Металістом», оскільки думав, що «Динамо» - це щось неймовірне, але мама переконала і ми поїхали на перегляд.
Два тижні провів у «Динамо-2», де сподобався Олександру Миколайовичу Морозу, і мене відправили в динамівську академію. Перший рік у «Динамо» вийшов невдалим, оскільки через два тижні після потрапляння в академію отримав травму. Двічі за рік мені робили операції на меніску. Відновившись, я потроху почав набирати форму і грати. Ось така історія.
- Як у школі навчався?
- Як міг, так і вчився (посміхається). З поведінкою, правда, було кепсько. З фізкультури мені ставили навіть не п'ятірки, а шістки! Крім того, цікавився математикою, історією та біологією. А от хімію я не любив.
- Твій зріст - 196 сантиметрів. З дитинства такий високий?
- Так, я і в садочку, і в школі був на голову вищим за всіх.
- Що виграв у період виступів за «ДЮСШ-11»?
- Нічого особливого, крім звання кращого воротаря дитячо-юнацької ліги в 14 років і кількох чемпіонатів міста.
- А що для тебе було найбільш пам’ятним в той час?
- Тоді кожен матч був незабутнім. Я повністю викладався як на тренуваннях, так і на матчах. Хотів чогось досягти у футболі.
- Розкажи, хто з одеських хлопців, з якими разом виступав до 14 років, зумів проявити себе на високому рівні?
- Захисник Денис Балан, який раніше за мене перебрався до «Динамо». Зараз він у «Дніпрі». Також півзахисник Борис Тащі, який був у московському «Динамо», але зараз повернувся в «Чорноморець», і Артур Загорулько, нападник, який виступає за «Шахтар-2».
- Хто першим повідомив тобі про інтерес з боку «Динамо»?
- Терлецький Іван Іванович. Я до останнього не наважувався їхати до Києва. Після того турніру в мене два дні був вимкнений телефон, оскільки я з батьками поїхав на відпочинок. Коли увімкнув його, то побачив, що у мене 40 пропущених дзвінків з Києва. Мені телефонують, а я запитую: «У вас же є свої воротарі, навіщо я вам?» ... У підсумку вмовили.
- У «ДЮСШ-11» з гравцями укладали якісь контракти?
- Про таке і мови бути не могло! Більше того, ми навіть доплачували, щоб тренуватися. Але оскільки я був одним з провідних гравців, то з мене іноді грошей не брали. А коли вже приїхав до Києва, то тут ми уклали договір з академією «Динамо» з моменту мого вступу і до самого випуску. Мені, як і будь-якому іншому учневі, платили стипендію.
- В столицю перебрався сам чи з батьками?
- Батьки і хресний побули зі мною один день, а потім повернулися до Одеси. А коли мені мали робити операцію, до Києва приїхала мама. Жив у динамівській академії на Нивках.
- Хто був твоїм першим тренером в академії?
- Журавльов Сергій Миколайович. Коли зустрічаємось на базі «Динамо», то обов'язково вітаємося, спілкуємось, підтримуємо зв'язок.
- Що було найскладнішим в період становлення в «Динамо»?
- Напевно, адаптуватися до нового колективу і цілей. Оскільки в Одесі у нас не було конкретних завдань на сезон, в Києві необхідно було налаштовуватися на те, що перед командою стоїть мета постійно потрапляти до фінальної частини чемпіонату України, вигравати і займати лише найвищі місця. До того ж в Одесі я постійно був у грі, оскільки моменти біля наших воріт виникали регулярно. У «Динамо» ж бувало так, що за матч суперник лише раз загрожували твоїм воротам і потрібно було обов'язково нейтралізувати загрозу, а не пропустити.
- З новими партнерами швидко знайшов спільну мову?
- Так! До того ж в 14 років мене вперше викликали до збірної України, де я з деякими хлопцями і познайомився. Було легко. В кімнаті я жив із Сергієм Бобошком і Стасом Шовенком. Нас називали «кімната за метр дев'яносто», адже всі були високі на зріст.
- Чи був у тебе момент у житті, коли здавалося, що ось-ось руки опустяться?
- Подібне було після двох операцій, коли я починав тренуватися. Справа в тому, що в «ДЮСШ-11» я був основним воротарем і навіть якщо я пропускав тренування, що було для мене дуже неприємним, я все одно грав. А в «Динамо» була постійна ротація. Я не розумів, як цей так - приїхав і не граю?
- Скільки максимально м'ячів пропускав за сезон?
- По-різному бувало. Не пам'ятаю, скільки максимально пропускав за матч. Траплялися й сухі серії. Пам'ятаю якось в Одесі за одне коло (10 матчів) пропустили 12 м'ячів, а за сезон - 18-20 м'ячів. У «Динамо» було таке, що ми за сезон пропустили лише три.
- Що вигравав з «Динамо»?
- Чемпіонати та Кубки міста. На перший фінальний турнір ДЮФЛ я не поїхав з командою через травму, а на наступному ми, на жаль, виступили невдало. Тож все ще попереду.
- З тих пір, як ти потрапив у «Динамо», тобі вдалося зробити величезний стрибок по кар'єрних сходах. Багато воротарів тренуються в дитячій школі з шести-семи років, і далеко не всім вдається просто потрапити на лаву запасних на матч першої команди, не кажучи вже про те, щоб закріпитися в основному складі. Як тобі вдалося пройти шлях від випускника академії до резервного голкіпера лише за пару років?
- Я просто намагаюсь на тренуваннях, викладаюся і терплю, навіть коли здається, що це неможливо. В дитинстві сказав собі, що буду таким футболістом, як Андрій Шевченко. Але оскільки я давно не нападник, то новим кумиром став Олександр Шовковський. Зараз цей голкіпер, можна так сказати, є моїм конкурентом. Вийшло так, що півтора роки тому я поїхав на збори з «дублем» «Динамо». Там мені вдалося себе проявити, хоч я і зіграв мало. Влітку тренерський штаб молодіжної команди забрав мене до себе. Оскільки я тоді ще ходив до школи, а тренування у мене були під час уроків, то я займався індивідуально з Тарасом Володимировичем Луценком. Це мені дуже допомогло. Він мене добре підготував. Я набрав фізичну форму і додав у технічному плані. Потім почав вже тренуватися з «дублем». Цікаво, що вперше потрапив у заявку на матч з «Чорноморцем». Напередодні виїзду до Одеси травму отримав Станіслав Богуш, тому взяли мене. Зіграти, щоправда, не вдалося, але нічого страшного.
- Коли і як вперше потрапив у заявку основної команди?
- Було це в минулому сезоні. Вийшло так, що Шовковський отримав травму, а Артем Кічак за першу команду заявлений не був. Мені зателефонували і сказали, що я потрапив у заявку на матч з донецьким «Металургом». Спочатку був шок, але потім ніби заспокоївся. Але коли вийшов на розминку на стадіоні «Динамо», то просто остовпів. Коліна дуже тряслися. Ще був шок, коли побачив, що мені подають м'ячі хлопці, з якими я зовсім недавно жив в академії. Потім повинен був їхати на збори з першою командою, але оскільки мало грав, поїхав з «дублем». Там ми добре попрацювали. Коли тренер випускав мене на поле, я намагався виправдати його довіру. Щось виходило, а щось - ні. Потрібно аналізувати і йти далі, як каже Михайло Леонідович Михайлов.
- У першому турі нинішнього чемпіонату ти теж потрапив у заявку "Динамо" і знову на матч з «Металургом» з Донецька. Але цього разу поєдинок проходив на «Олімпійському» ...
- Я тоді втретє потрапив у заявку першої команди. Це були неймовірні відчуття. З трибуни здається, що поле так далеко, а насправді воно зовсім поруч. До того ж атмосфера була чудовою. Оскільки вже пройшов збори з першою командою, то хвилювався тоді значно менше, ніж вперше.
- Ти вже згадував, що твоїм кумиром є Олександр Шовковський. Напевно є ще якийсь європейський голкіпер, чия гра тобі також імпонує?
- Звичайно! Це Джанлуїджі Буффон. Він володіє відмінною реакцією, чудово діє на лінії воріт. Але наслідувати нікого не можна, потрібно просто бути самим собою! Що стосується європейських клубів, то я з дитинства вболіваю за «Барселону». Колись мені хресний привіз із Іспанії форму Роналдіньо. Я в ній ходив і тренувався, поки не виріс.
- Де зараз живеш в Києві і як проводиш вільний час?
- Живу на базі. Вільний час присвячую дівчині, з якою зустрічаюся вже більш ніж півтора року. Її звуть Ксенія. Вона на рік старший за мене. Разом ходимо в кіно, розважальні центри, парки. Оскільки зараз літо, то можемо і на пляж сходити. Нічого особливого, намагаюся відпочивати від навантажень, проводити час з розумом, а не витрачати його просто так.
- Чого збираєшся досягти в кар'єрі?
- Хочу залишитися в «Динамо», проявити себе і затриматися в Києві як мінімум на стільки ж, як і Шовковський. Хочу зростати, розвиватися і досягти чогось у цьому житті. Щоб потім не було соромно перед батьками і перед самим собою, що був такий чудовий шанс, але я його упустив.
- Це означає, що ти готовий присвятити всю професійну кар'єру одному клубу?
- Звичайно! А чому б і ні, якщо є шанс? Але якщо б запросила «Барселона», то подумав би (усміхається).
Андрій Недбайло
