2001 року київське "Динамо" поповнилося молодим перспективним легіонером. Талановитий півоборонець з амбіціями форварда. Незмінний гравець молодіжної, а сьогодні - і національної збірної Болгарії. Швидкий, технічній та енергійний на полі. Приємний та доброзичливий у спілкуванні. Таким я побачила гравця столичного чемпіона - Георгія Пеєва. А яким його побачите ви?
АТАКУВАЛЬНИЙ ОБОРОНЕЦЬ
- Знаю, що ти мріяв стати професійним футболістом. Але, певно, були й інші плани на майбутнє...
- Так. Я закінчив гімназію і планував вступити до університету на юридичний факультет. Але згодом зрозумів, що доведеться обирати або футбол, або вищу освіту. Я б не зміг навчатись і водночас тренуватися. Зрозуміло, що йти з лекцій, коли цього вимагає футбол, і стати хорошим спеціалістом неможливо. Часу на повноцінне навчання просто не залишалося - база, тренування, матчі. Я вирішив, що по завершенні кар'єри гравця втілю задумане - буду вчитись на юриста.
- Нині ти півоборонець. В якому амплуа починав кар'єру?
- Грав на різних позиціях. Я був опорним, лівим та правим оборонцем. Грав у півобороні. До вісімнадцяти років на полі виконував роль плеймейкера. Грав у середині поля за форвардом. Коли увійшов до першого складу "Локомотива", молодіжки та національної збірної, зайняв місце правого оборонця. Згодом перекваліфі-кувався на правого пів-обо-ронця. Взагалі, мені подобається атакувати. Сучасний футбол вимагає універсальності кожного гравця, тому маю можливість проявити себе у різних амплуа.
- Певно, перший матч на професійному рівні у складі "Локомотива" добре запам'ятався?
- Так. Ми грали на виїзді. Зазнали поразки з рахунком 1:0. Щодо суперника, то всі стверджували, що він завжди грає грубо. По завершенні матчу наш тренер сказав, що вперше бачить, щоб молодий гравець-дебютант так вільно, порівняно з іншими, почувався на полі такого "негостинного" суперника. Друга гра була вдалішою. Моя команда змагалася за Кубок Болгарії. Ми перемогли - 4:2. Я забив два м'ячі.
- Після першої гри - перші зароблені гроші. Треба спершу подумати, на що їх витратити...
- З того часу у мене є традиція - пригощати друзів на преміальні. Думаю, що обов'язково треба поділитися з іншими, щоб потім отримати ще. Отже, я і тепер пригощаю знайомих та купую щось для батьків.
ВІД ДУБЛЕРА - ДО ЗБІРНИКА
- Ти відомий як успішний, прогресуючий гравець. Чи знав, що за тобою стежать тренери збірної, чи запрошення в лави молодіжної та національної команд стало для тебе сюрпризом?
- Моя кар'єра розвивалась дуже стрімко. Я не очікував, що все так чудово і швидко вийде. Тільки-но я потрапив до першого складу "Локомотива", як мене запрошують грати за "молодіжку". Цього ж року я вже - у національній збірній! Спочатку, впродовж трьох матчів, я перебував у запасі. Вперше у стартовому складі вийшов на поле проти збірної України 1999 року. Це був товариський матч. Тоді грав із Косовським на одному фланзі. Добре запам'ятав його обличчя. Коли приїхав у "Динамо" і побачив Віталія, одразу ж згадав, як грав проти нього у своєму дебютному матчі.
- Ріст кар'єри, забиті м'ячі, перемоги, успіхи, але ж не обійшлось і без скрутних ситуацій та болючих поразок?
- Так. Досі пам'ятаю гру минулого відбіркового циклу проти Чехії. Все складалося добре. Болгарія була на першому місці у групі. Незважаючи на невдалий старт, у наступних іграх ми здобули перемоги і одну нічию. До завершення залишалося два матчі. Ми вийшли на поле проти чехів. На початку гри вони були трохи розгублені, але невдовзі забили нам курйозний м'яч. Суперник одразу відчув себе впевненіше. А далі почався справжній жах для нас. Ми грали і не могли зрозуміти, що коїться на полі! Врешті-решт, програли - 6:0. У моїй кар'єрі це поразка з найбільшою кількістю пропущених м'ячів.
- Коли спіткала невдача, необхідно йти далі. Як ти борешся з негативними емоціями?
- Мені всі кажуть, що я завжди занадто переживаю та турбуюсь. Розумію, що це погано. Необхідно одразу забувати як про поразку, так і про перемогу і йти далі. Звичайно, намагаюсь це робити, але не завжди вдається. Наприклад, якщо моя команда виграла, але я був незадоволений своїм виступом, можу довго ходити зовсім без настрою.
- Які, на твою думку, перспективи розвитку болгарського футболу?
- 1994 року моя країна мала дуже сильну національну збірну. Ми були четвертими у світі. Але після чемпіонату світу в США почалася зміна поколінь. Багато гравців перейшли у ранг ветеранів. Виникла криза. Нині футбол відроджується. Середній вік гравців національної команди - приблизно 24 роки. Спеціалісти постійно говорять про збірну і, навіть, порівнюють сьогоднішній склад команди зі складом 1994 року. Рівень внутрішнього чемпіонату зростає. У клубах з'являється конкуренція за місце у першому складі. Футболісти намагаються бути найкращими, борються за право грати в "основі". Думаю, усе буде добре.
ЧЕМПІОНСЬКІ АМБІЦІЇ
- Ти виступаєш на багатьох турні-рах. В якому із змагань маєш більшу мотивацію?
- Я намагаюсь не ділити свої виступи на ігри за збірну та ігри за клуб у внутрішньому чемпіонаті. У кожному матчі прагну зіграти якнайкраще, оскільки відчуваю відпові-дальність, обов'язок. Але, все ж таки, виступаючи в Лізі чемпіонів, маю мотивацію трохи вищу, ніж в інших турнірах.
- З "Динамо" ти виступав у Лізі чемпіонів проти багатьох грандів європейського футболу. Гра з яким клубом в цьому турнірі запам'яталася найбільше?
- Запам'ятовуєш найвдаліші ігри та найкращі моменти, бо це надає впевненості. Наприклад, матч проти "Ньюкасла" або домашню гру проти "Феєноорда". Звичайно, також у пам'яті є неприємні спогади. Наприклад, гра з "Ювентусом". Туринці пробивали штрафний. Недвед забив м'яч, але підіграв собі рукою на моїх очах. Суддя цього, на жаль, не помітив.
- Чи не заважає тобі грати у повну силу в Лізі чемпіонів великий авторитет іменитих суперників?
- Ні. Тільки коли починав свій професійний шлях, відчував невелике напруження. Адже тоді не мав необхідного досвіду. Зараз не маю жодного остраху перед початком гри. Навпаки, почуваюся дуже добре.
- З яким характером команди і якою тактикою тобі грати найцікавіше?
- Хотів би спробувати свої сили проти таких сильних суперників, як мадридський "Реал" та "Манчестер Юнайтед". Це команди з психологією переможців. Вони дають змогу грати супернику і грають самі на повну силу. Ніколи не зачиняються у власній штрафній, як команди в чемпіонаті України, не даючи зробити і кроку. Завжди йдуть уперед і забивають багато м'ячів. У відкритий футбол грати найцікавіше.
- У якому чемпіонаті ти б хотів спробувати свої сили?
- Не хотів би грати за кордоном, у Німеччині чи Англії, за команду середнього рівня, яка не прагне бути найкращою. Дуже радий, що потрапив саме до київського "Динамо". Це команда зі світовим ім'ям, її усі добре знають. Але головне, що цей клуб завжди бореться за перше місце, за чемпіонство. Загалом, мені подобається чемпіонат Іспанії.
- За твоїми спостереженнями, які відмінності між українськими та болгарськими футболістами?
- По-перше, українські футболісти мають кращу фізичну підготовку. Вони інтенсивніше тренуються. По-друге, грають ліпше в обороні. По-третє, вони тактично дисциплінованіші на полі. Щодо болгарських гравців, то вони мають кращу техніку, вміють міцно тримати м'яч.
- А що скажеш про майбутнє українського футболу?
- Нині я маю можливість спостерігати за ситуацією зсередини. Бачу, що процес розвитку футболу не стоїть на місці. Професійні серйозні люди займаються цим питанням, багато роблять для поліпшення ситуації. Національна команда прогресує, у внутрішньому чемпіонаті з'являється інтрига. Думаю, що ближчим часом ми побачимо позитивні зміни.
НАЗУСТРІЧ ЛЮДЯМ
- Уболівальники різних країн мають свій неповторний характер. Цікаво дізнатися про шанувальників болгарського футболу.
- Вони дуже конфліктні. Зазвичай можна побачити на стадіоні їхні бійки з фанатами клубу суперника. Але, коли йде мова про підтримку своєї команди, вони виявляють себе з кращого боку. Гучна активна підтримка гарантована. Фанати чекають від кумирів повної віддачі, красивої гри. Якщо помічають, що команда грає не в повну силу, довго не забиває, починають активно кричати та свистіти своїм улюбленцям. Такий психологічний тиск примушує команду весь час йти вперед.
- Я помітила, що ти ніколи нікому не відмовляєш у автографі чи фотокартці. Це перевірено на власному досвіді - кілька років тому ти мені дав одразу чотири автографи...
- От бачиш, якщо б я тобі тоді відмовив, ти б мене зараз не поважала. Як я можу не дати автограф? Це може образити вболівальників! Я намагаюся рахуватись з ними, бо добре розумію цих людей. Колись і сам підходив до відомих гравців за автографом.
- Електронні ЗМІ стають дедалі популярнішими. У вболівальників "Динамо" з'явиться можливість зайти на твій персональний сайт?
- У деяких моїх одноклубників уже є власні сайти. Але я поки не думав над цим. Найближчим часом не планую його створення. Хоча, може бути, що я повернуся до цього питання за кілька років.
- Твої побажання своїм шанувальникам та всім читачам "УФ"…
- По-перше, я бажаю усім здоров'я. Це - головне. По-друге, запрошую на трибуни стадіонів. Приходьте і підтримуйте "Динамо" не тільки під час матчів із "Шахтарем"! Я думаю, що дивитися футбол - це завжди задоволення!
ФУТБОЛЬНИЙ УЇК-ЕНД
- Хоч би де ти грав, Болгарія зав-жди залишається твоєю Батьківщиною. Перебуваючи в Україні, ти стежиш за спортивним та політичним життям рідної країни?
- На жаль, не маю можливості дивитися матчі першості Болгарії. Незважаючи на це, намагаюся регулярно дізнаватися про результати ігор, бути в курсі футбольних подій. Увесь час телефоную екс-одноклубникам з "Локомотива", гравцям ЦСКА, "Левськи". А політика, чесно кажучи, мене мало цікавить. Але цього року я мав честь зустрітись із президентом Болгарії! Він приїхав на деякий час у Київ і побажав побачитись зі мною. Ми розмовляли лише п'ятнадцять хвилин, але я пишаюся, що мав розмову з президентом.
- Якщо хочеш різнобічно пізнати країну, необхідно поспілкуватися з її народом, побачити історичні пам'ятки і скуштувати національні страви. Чи сподобалась тобі українська кухня?
- Мені подобається багато українських страв, особливо борщ. Помітив, що іноземці полюбляють його понад усе. Моїм батькам та екс-одноклубникам, що приїздили до мене з Болгарії, дуже смакували вареники. Але мені вони, чесно кажучи, не до смаку.
- Щоб добре та результативно працювати, необхідно вміти відпочивати, переключати увагу на щось не пов'язане з буденною справою. Що допомагає тобі забути на деякий час про кутові та штрафні?
- Футбол для мене - справжнє хобі. Я не вважаю його професією. Це - моя улюблена справа. Думаю, що людям необхідно працювати у сфері, яка їм по-справжньому подобається або пов'язана з їхнім захопленням. Адже працювати без бажання і отримувати гарний результат неможливо.
Моє дозвілля не позбавлене спорту. Граю з одноклубниками в баскетбол та пінг-понг. Також переглядаю кінокомедії. Ще дивлюся трилери та фільми в стилі "екшн". Подобаються багато кінокартин, наприклад, "Маска Зорро" та "Без обличчя". Симпатизую акторам Кемерон Діас, Брюсу Віллісу та Ніколасу Кейджу.
- Певно, вже встиг переглянути щось із репертуару радянського кінематографа?
- Ні. Радянських фільмів не бачив. Тільки в дитинстві дуже полюбляв дивитись мультик "Ну, постривай!". Його часто транслювали в Болгарії. До речі, спілкуючись із іншими динамівцями, я помітив, що усі вони люблять радянське кіно. Мені сподобалося, що більшість надає перевагу "своїм" фільмам, а не закордонним. У моїй країні, на жаль, майже ніхто не дивиться робіт болгарських режисерів, хоча є цікаві картини.
- Відомо, що улюблений стиль музики може багато розказати про характер людини. Яку музику слухаєш?
- Переважно легку та веселу поп-музику. Зовсім не подобається важка, наприклад, метал. Слухаю пісні, що імпонують моєму настрою. Назагал маю багато улюблених виконавців як болгарської, так і української, російської та закордонної естради. Серед українських подобається "Віа Гра". Тільки не подумайте, що я кажу виключно про зовнішність вокалісток (сміється). Вони співають гарно. Нещодавно почув веселі пісні Вєрки Сердючки - також дуже сподобалися. Серед російських виконавців - Кіркоров, "Блестящие". Серед закордонних - Celine Dion, Madonna, "Roxete". Музика взагалі займає в моєму житті особливе місце. Коли я за кермом машини, завжди слухаю радіо. Приходжу додому й одразу ж вмикаю музичний центр.
- А які книжки читаєш?
- Цікавлюся літературою, яка розкриває таємниці людської психології. Нещодавно вдруге перечитав одне з видань Луїзи Хей. Дуже цікава книга про внутрішню силу та енергію кожного з нас. Про те, як вони можуть допомогти подолати різні негаразди.
- Де можна зустріти Георгія Пеєва у вихідний день?
- Якщо маю достатньо часу, то надаю перевагу відпочинку за містом, на природі. Полюбляю їздити на рибалку. У відпустку їжджу на море. Подобаються болгарські курорти та екзотичні країни. Коли часу обмаль, можу прогулятися містом та посидіти з друзями у кав'ярня. Особливо влітку, якщо кав'ярні просто неба. Непогано пройтися по магазинах, бутіках у пошуках цікавого одягу. Також під настрій можу піти на дискотеку. Взагалі, танцювати люблю. Інколи з одноклубниками відвідуємо боулінг-клуби, граємо у більярд. Ходимо з дружиною в театри та кіно.
- Георгію, ти згадав про магазини та покупки. Як ти обираєш собі одяг?
- Коли купую речі, не орієнтуюсь на відому назву фірми. Для мене головне - якість, а не гучне ім'я модельєра. Не завжди дорогий і красивий одяг зручний і практичний. Більша частина мого гардеробу з київського магазину "Verri".
- Який стиль тобі імпонує?
- За межами бази мене не часто можна побачити у спортивному одязі. Подобається офіційний стиль. Краватку та сорочку вдягаю переважно ввечері, а вдень - звичайні джинси.
- Я помітила, що найчастіше ти обираєш одяг світлих кольорів.
- Так, справді. Назагал орієнтуюсь на власний настрій і відповідно вдягаюсь. Удень мені подобається носити одяг білого, бірюзового, жовтого або червоного кольорів. Увечері вдягаюсь у чорне або сіре.
- Для когось автомобіль - це спосіб самовираження. Для когось - просто транспорт. А що для тебе означає машина? На користь якого "залізного коня" ти зробив свій вибір?
- Я не фанатик автомобілів. Ставлюся до них спокійно. Взагалі мені подобаються дві марки - "Mercedes" та "Audi". Перевагу надав останній. Їджу на "Audi A8" та "Audi TT".
НАЙДОРОЖЧІ В СВІТІ
- Георгію, розкажи, будь ласка, про свою родину.
- Мені відомо, що мої батьки зустрілися завдяки спільному приятелю, який їх познайомив. Мама раніше працювала у торгівельній сфері, часто їздила за кордон у відрядження. Перші бутси з'явилися, коли мені було шість років. Мама привезла їх з чергової поїздки до Росії. Коли я почав професійно займатися футболом, запропонував мамі залишити роботу. Відверто кажучи, мені було соромно, що моя мати, працюючи цілий день, заробляла за місяць стільки, скільки я витрачав за кілька днів. Мама погодилась і зараз повністю присвячує себе домашньому вогнищу.
Мій батько до вісімнадцяти років професійно займався футболом. Він захищав кольори столичного клубу ЦСКА. На жаль, заняття спортом мусив припинити через хворобу. Реабілітація вимагала забагато часу. Тому мій тато вирішив, що буде краще відмовитися від футболу й опанувати іншу професію. Він став державним працівником. Зараз також не працює. Коли тільки починав грати, батько завжди допомагав мені у футболі: тренував, давав настанови та поради.
У мене є молодший брат. Його звати Даніел. Цього року йому виповнюється дев'ятнадцять. Він вирішив пов'язати своє життя з професійним футболом, як і я. Нині грає за софіївський "Локомотив". Кілька місяців тому забив свій перший м'яч за столичний клуб. Приємно було дізнатися, що він присвятив його мені.
- Легіонерам не часто вдається поспілкуватися з рідними...
- Так. Мої батьки живуть в Болгарії. Нещодавно я купив їм нову квартиру. Зараз вони обладнують її, створюють інтер'єр. Що стосується спілкування, то ми розмовляємо по телефону майже кожен день. Іноді, коли є час і можливість, мама з татом приїжджають до мене у гості. Я завжди дуже радий їхньому візиту. Мама відвідувала Київ уже чотири рази, а батько - два. Їм дуже сподобалася столиця України. Чисті вулиці та велика кількість зелених насаджень у місті справили на них гарне враження.
- Ти маєш вже власну сім'ю...
- Так. Мою дружину звати Боряна. Ми разом чотири роки. Весілля зіграли цього літа. Вона теж родом з Болгарії, з Софії, як і я. Ми жили в одному районі міста. Познайомились у кав'ярні, де вона працювала на той час. Зараз Боряна - студентка-заочниця Нового болгарського університету, що у Софії. Майбутній менеджер. На даний час не працює. Я попрохав її поки зачекати з цим. Маю доньку Ванессу. Зараз їй дев'ять місяців.
- Враховуючи твій професійний досвід, бажаєш, щоб донька пов'язала життя зі спортом?
- У першу чергу, ми з дружиною хочемо дати дочці гарне виховання. Ким бути, яку професію опанувати, нехай вирішить сама. У будь-якому випадку ми завжди поважатимемо її рішення і не заважатимемо втіленню її планів. У свій час мої батьки довірили мені самому обрати життєвий шлях, і я хочу вчинити так само.
- Для багатьох людей домашні тварини стають справ-жніми членами родини. А як у твоїй сім'ї?
- У дитинстві мав рибок. З ними пов'язана така історія. Одного разу ми з батьками поїхали на відпочинок і залишили їх у сусіда. Коли повернулись і я забрав їх, побачив, що рибки почали з'їдати одна одну. Скільки б я не кидав їм корму, все одно накидались одна на одну. Із акваріумних рибок вони перетворилися на справжніх хижаків! Якось в акваріумі відбувся жахливий інцидент. Одна рибка напала на сома, в результаті чого той став сліпим! Довелося вжити радикальних заходів, бо спостерігати за цим я більше не міг. Ось так в мене нічого не вийшло з розведенням рибок...
Зоя Корякіна-Черняк , газета "Український футбол"
