- Як сталося, що «Динамо-2» опинилося в зоні вильоту першої ліги?
- Команда завершила літньо-осінню частину сезону на передостанньому місці. Загалом гра нам не вдавалася. Хоча були і хороші матчі, в яких ми мали перевагу над суперниками, і яскраві комбінації, але нам постійно чогось не вистачало. Зазвичай не було реалізації гольових моментів, які ми створювали, відповідно і не досягався поставлений результат. Разом з тим, ні в кого в клубі навіть не виникає сумнівів, що друга динамівська команда збереже місце в першій лізі, де виступає вже більше 20 років.
- Ігорю, як ти сам оцінюєш свою гру?
- За той час, що я в «Динамо-2» (а це вже третій сезон), це найбільш невдалий чемпіонат. Спочатку мене мучила травма (пахова грижа), яку отримав на межі минулої та цієї першостей. Довго клубні медики сподівалися, що обійдеться без оперативного втручання, але все ж змушений був лягти на операційний стіл. Операцію зробили в Мюнхені (Німеччина), а далі був тривалий процес відновлення. Таким чином, практично поза грою був майже три місяці.
Коли повністю одужав, поступово відвойовував місце в основному складі. У кожному з матчів віддавався на полі, тренери це бачили, тому практично в усіх зустрічах відіграв «від дзвінка до дзвінка». Разом з тим, не зумів відзначитися жодним забитим голом. Це, звичайно, мінус в порівнянні з тим же минулим сезоном, в якому був період (весна 2012 року), коли в чотирьох матчах поспіль мені вдалося вразити ворота суперників п'ять разів. Однак зараз граю не на атакувальній позиції, відповідно цим можна пояснити відсутність голів у моєму активі.
- Тобто тренери знайшли тобі нове місце на футбольному полі?
- Якщо раніше тренери використовували мене на місці під нападником, іноді - форварда, то через певні причини (кілька гравців були травмовані) вимушено почав грати опорним півзахисником. Моїм завданням було закривати опорну зону і при нагоді допомагати нападникам. Зігравши кілька матчів поспіль, особливих претензій з боку тренерів не мав, тому наставники вирішили мене залишити в опорній зоні. І хоча позиція на футбольному полі для мене була новою і вимоги до неї інші (хороше бачення поля, довгі діагональні паси, менше браку в передачах), але, тим не менш, я не звертав уваги на це. Для мене головне - грати і отримувати досвід. Хоча, звичайно, сумую за колишньою позицією та забитими голами, але...
- Завжди кажуть, що молодим футболістам важко даються фізичні навантаження в «Динамо». Як ти через них пройшов?
- Коли тільки прийшов у «Динамо», то мав добру базову підготовку в ФК «Тернопіль», яку заклали тренери Василь Івегеш та Анатолій Назаренко. Відповідно у Києві легко з фізичними навантаженнями впорався. Важче було, коли проходили навчально-тренувальні збори, коли піт лив, ноги ледве пересував у роздягальню. Але, по-перше, у нас на хорошому рівні проходить відновлювальний процес (масаж, басейн, сауна і т.д.), по-друге, я розумів, що це потрібно, адже закладається фундамент на весь сезон. Разом з тим, можу сказати тільки хороші слова про нинішніх тренерів «Динамо-2», легендарних у минулому футболістів Андрія Гусіна, Василя Кардаша та Сергія Шматоваленка.
«Хочу довести, що потрібен «Динамо»
- Чи не було у тебе запрошень з інших команд, особливо після блискучої гольової серії?
- Чутки були різні, але я на них не звертав уваги, тому що перш за все намагався якісно грати у футбол. Разом з тим, в той час не мав футбольного агента, який би займався цими питаннями. Зараз у мене підписаний контракт із солідним футбольним агентством з Харкова. Вони телефонують і повідомляють, у кого яка зацікавленість у моїх послугах. Разом з тим, можу сказати, що поки в мої плани не входить розставання з київським «Динамо». Хочу довести, що потрібен команді, і тренери вірять у мене, тому не випадково в грудні продовжив з клубом контракт ще на три роки. Хоча знаю, що пробитися в основу буде вкрай складно, оскільки зараз тренери «Динамо» більше довіряють легіонерам, хоча багато українців нічим не гірше за іноземців.
- Що має статися, щоб тренери головної команди «Динамо» зацікавилися молодими українськими футболістами?
- Головне - старання і влучні постріли. Якщо це відбудеться, то тренери «Динамо-2» будуть рекомендувати того чи іншого футболіста на тренувальні збори в головну команду. А там покажи себе з кращого боку і ти під основою, граєш за дубль, час від часу виходиш на заміну. Хоча можна потрапити на олівець тренерам першої команди і завдяки успішній грі в оренді. Я схиляюся до першого варіанту, адже в «Динамо» створені належні умови, щоб покращувати свою гру, прогресувати, відповідно кудись їхати немає сенсу. Саме таким шляхом і буду намагатися протоптати собі доріжку в першу динамівську команду.
- Які футбольні якості, на твою думку, тобі треба поліпшити?
- Я невеликого росту (173 см), до того ж худорлявий. Тому боротися з міцними опонентами, особливо корпусом і в повітрі, не просто. Відповідно, потрібно нарощувати фізичну масу і хотілося б більше мати зросту. Також працюю над ударом з лівої ноги, він у мене не такий потужний і акцентований, як з правої.
- Чи немає в тебе так званої «зіркової хвороби»?
- Всі, хто мене знає, можуть підтвердити, що в цьому я не помічений. Я простий хлопець із села, якому пощастило потрапити на олівець скаутам київського «Динамо», і цим шансом я намагаюся скористатися. А що стосується якихось там «хвороб», то, наприклад, скажу, що коли приїжджаю додому в рідне Устечко (Заліщицький р-н), не соромлюся пограти за команду рідного села на першість району.
- Так роками склалося, що коли гравець переходить в «Динамо», то він автоматично стає збірником...
- У мене з цим не склалося. Хоча мене одного разу запрошували до збірної України (U-18). Сталося це наприкінці 2010 року в товариському матчі збірної проти своєї ж команди «Динамо-2». Тоді відіграв весь другий тайм, але забити гол не вдалося. Чомусь після цього поєдинку тренери збірної на мене більше уваги не звертали. Хоча, наприклад, запрошували партнерів по «Динамо-2», які, на відміну від мене, не мали стабільного місця в основі.
- Що можеш сказати про столичного життя?
- Живу на навчально-тренувальній базі «Динамо» в Кончі-Заспі. Звичайно, можна було знімати квартиру, яку клуб оплачував би. Але я вважаю, що поки це робити не доцільно. По-перше, багато часу забирала б дорога на базу, по-друге, доводилося б самому готувати, а ви знаєте як молоді футболісти ставляться до цього процесу. Зате на базі і тепло, і смачно годують, і одяг перуть. До того ж можеш при бажанні в будь-який час індивідуально попрацювати з м'ячем на одному з футбольних полів. Тобто, поки не маю другої половинки, на динамівській базі мене все влаштовує...
