- Ігоре Михайловичу, які ваші загальні враження за підсумками нинішнього сезону?
- У мене хороший настрій. Я задоволений. У футболі що найголовніше? Це золоті медалі. Ми виграли чемпіонат, а потім медалі поклали до Кубка. Дійшли до чвертьфіналу Ліги Європи. Так, «Дніпро» піднявся значно вище, але не забувайте, що ми будуємо команду з Ребровим лише один рік. «Дніпро» будувався до Маркевича чотири роки з Рамосом. Плюс, Маркевич досвідченіший за Реброва. Наш тренер свої шишки лише набиває. І йде вперед. А Маркевич сам каже, що йому ще 2-3 роки залишилося попрацювати, а потім завершення кар'єри, піде онуків няньчити. А у Реброва все тренерське життя попереду. Тому в мене це викликає певний оптимізм. Але я би не стрибав від радості після перемоги в чемпіонаті та Кубку. Чемпіонат справді був не такий, яким він мав бути. Але це не наша провина, я особливо хочу на цьому зупинитися. Коли нас відправили грати на Кіпр з «Валенсією», ми теж хотіли досягти позитивного результату, але ми поїхали та грали свій матч десь на виїзді без наших уболівальників. Приклад «Дніпра» показовий: до фіналу Ліги Європи команда дійшла, не зігравши вдома жодного поєдинку в єврокубках. Тобто, якщо наші опоненти шукають у цьому виправдання, то вони слабаки. У цьому виправдань шукати не потрібно.
Але я визнаю, що Кубок, якщо казати справедливо, потрібно було би розділити навпіл та вручити обом командам. Була безкомпромісна боротьба. У серії пенальті «Шахтарю» з двох ударів потрібно забити один гол: але донеччани не забивають, а забиваємо ми – це унікальний випадок, таке в історії буває, напевно, один раз на 20 років. Ми виграли цей Кубок, значить, так хотів Бог.
Що я ставлю за мету сьогодні? Це збереження складу, лідерів. Укомплектуватися, якщо потрібно, щоб гідно виглядати в Лізі чемпіонів. Ця перемога й моя в тому числі, тому що в мене вистачало терпіння. Шість років терпів, працював, вкладав усе більше й більше грошей, і жодної секунди не сумнівався, що золоті медалі рано чи пізно ми завоюємо. Я шукав цього тренера, й нарешті мені вдалося. Слава Богу, знайшлася людина, в якої динамівське серце. Не просто на словах, він не б'є себе у груди. Я з величезною повагою ставлюся до Олега Блохіна, але це вже не його команда, а команда Сергія Реброва. Так, він запрошував футболістів. Але запросити футболіста й ми з вами можемо... Потрібно створити колектив, потрібно розуміти, як тренувати, щоб футболісти на полі досягали результату та робили те, що вони роблять. Щоб не казав містер Луческу, київське «Динамо» виходить грати проти «Шахтаря» й не боїться його, не сідає у своєму штрафному майданчику. Так, ми могли й поступитися, могли й перемогти. Але ми граємо з ними, вже не побоюючись ані їхніх бразильців, ані інших футболістів. Ми з ними граємо у футбол. Чим нам увесь час дорікають? Що вони сильніші. Навіть якщо ми виграємо, вони все одно сильніші. Але зрозумійте, що в них команда десять років будується під одного тренера. Кожен гравець знає філософію Луческу, всі знають, чим він дихає. Вони єдине ціле. Якщо, дасть Бог, Ребров працюватиме десять років у «Динамо», подивимося, яка в нас буде команда.
- Ви дуже ризикували, призначаючи Реброва. Казали, що це може бути новий Гвардіола або Клопп, але люди сприймали це як ризик.
- Я – президент клубу, відповідальність усе одно на мені. Якби у Реброва не склалося, всі забули б, що він був поганим тренером, зате згадували би його блискучу ігрову кар'єру. Блохіна забули. Маю на увазі те, що він був поганим тренером, повірте мені, забули. Люди думають, що він на пенсії... Але те, що він – великий футболіст, ніхто не забуде. А Суркіс не так витрачає гроші... Таке враження, що це я витрачаю чужі гроші, а не свої. Як ніби мені дають уболівальники гроші, й кажуть – будь люб'язний... Як ви думаєте, за свої гроші я не хочу результату?! Хоча б отримати задоволення, поаплодувати, порадіти п'ять хвилин, пострибати й щоб мене облили шампанським. І, зауважте, не за маленькі гроші, за величезні. «Динамо» в Лізі Європи дійшло до чвертьфіналу – всі премії виплачені. За чемпіонство, коли хлопці вийдуть з відпустки, – все буде виплачено, за Кубок усе виплачено. Футболісти не проводять жодної гри, в якій вони не отримують преміальні. Фінансова складова на сьогоднішній день – стукаю по дереву – слава Богу, благополучна. Команда укомплектована. Ребров виявився професіоналом, який готовий присвятити себе команді та зростати далі разом із нею, що найважливіше. Можна сьогодні зупинитися на цьому рівні, а футбол розвивається та йде вперед, як казав Лобановський. Я часто звертався до Лобановського. Те, що він був великий, геніальний – так. Але, ми же не знаємо, як би працював сьогодні Лобановський.
- Йому важко було працювати з іноземцями?
- Ми не знаємо. Можливо, він і з ними знайшов би спільну мову. Можливо, створили би комфортні умови, й були б перекладачі. Але він завжди казав: «Мене запрошували тренувати великі клуби, але я не йшов через одну просту причину, що не знав мову. І коли я поїхав працювати до Еміратів та Кувейту, переконався, наскільки був правий. Мене не чують, не розуміють. Мій голос, мою інтонацію мають почути, оскільки я себе вважаю не лише тренером, але ще й психологом». Якщо ці якості будуть у сучасного тренера, а вони, я впевнений, є у Моуріньо, у Гвардіоли, у Клоппа.... Ребров стане великим тренером. Не треба кричати, репетувати, надривати голос. Це я в кабінеті можу надривати голос на своїх співробітників, якщо вони щось не виконали, кричати на співробітників, які відповідають за безпеку стадіону. А з футболістами потрібно розмовляти на рівних, зробивши їх своїми партнерами. А філософією, яку сповідує головний тренер, мають перейнятися футболісти. Тоді буде результат. А якщо ця філософія виявиться неправильною – не буде результату, а тренер буде інший.
- Ви кажете «не потрібно кричати». Натякаєте, що Блохін кричав?
- Я ні на що не натякаю. Олег Володимирович... Можна сказати, я потрапив під його вплив. Коли все не складається, людина дає інтерв'ю та каже такі речі: «Усі спробували, а я – найбільш легендарний»... Ось, ти спробував. Третє, четверте місце. Хороший результат?
- Гри не було, не було колективу...
- Ви же бачили. Ми ні в чому не поступалися «Шахтарю»... От Ярмоленко. У нас відкриті стосунки. Він хоче пограти у топ-клубі. Я йому надам таку можливість, але для цього в мене має лежати факс на столі з пропозицією від топ-клубу про придбання Андрія. А якщо його не придбає топ-клуб, Ярмоленко нікуди не піде й буде, як професіонал, відпрацьовувати свій контракт. Він не піде, як Коноплянка, який намагається піти та шантажує свій клуб. Я вам гарантую, оскільки в нас інша обстановка в команді.
- Факси стосовно Ярмоленка у клубі вже є?
- У мене поки немає пропозицій по жодному з футболістів. Я сподіваюся, що такі факси можуть прийти. Кажу «сподіваюся», щоб дати меседж своїм футболістам. Але в душі молюся, щоб їх не було. Я хочу зберегти команду. Для мене гроші на десятому місці. І той, хто мене знає, чудово розуміє. Я п'ю дві чашки кави. І від того, що я розпродам команду, три вже пити не буду. Викурюю пачку сигарет і дві викурювати не буду. У мене діти взуті, я їжджу на хорошій машині, у мене є годинник, у мене все є. І при цьому ніколи не був у політиці. Займаюся улюбленою справою, й життя своє присвячую команді київського «Динамо». Звичайно, хочу досягати з нею результату. Хочу не зупинятися. Повторити минулорічний успіх мене вже не влаштує як президента клубу. Хоча буде важко: зберегти чемпіонство, виграти Кубок, Суперкубок у нас ще попереду. Я хочу, щоб в Європі команда продемонструвала, що вона зростає. А що значить команда зростає? Це вийти з групи Ліги чемпіонів. Якщо не вдасться, то щоб на останній домашній грі у цьому турнірі стадіон аплодував команді, як це було після Кубка. Тоді люди будуть розуміти, що команда ще не доросла, їй потрібен ще один рік. Але вона зростає – хай маленькими кроками, але йде вперед. Тоді я буду задоволений.
- Блохін був присутній на вшануванні «Динамо». Які у вас зараз із ним стосунки?
- У мене з ним чудові стосунки. Я з величезною повагою ставлюся до нього, як до футболіста. Я ходив на його матчі. Коли він забивав, у мене були сльози радості. Я це все пам'ятаю: почав на футбол ходити з семи років, коли мене дідусь привів на стадіон. Але Блохін не зміг дати команді нові імпульси. І він, напевно, це розуміє, тому почав з'являтися на публіці. Дорікнути в тому, що він працював нечесно, що ховався від роботи, не можу. Він виконував свій контракт так, як він його розуміє. Але клубна робота та тренер збірної – це різні речі. Ось на збірну, можливо, його вистачало – сконцентруватися на короткий період та працювати. Цей результат на чемпіонаті світу – потрапляння до вісімки найсильніших команд – ще ніхто не зміг повторити. Будемо сподіватися, що в нашої збірної зараз теж хороші перспективи. Зараз почала давати плоди наша динамівська школа. Доволі багато талановитої молоді. І молоді гравці з усієї країни із задоволенням стукають у наші двері, самі хочуть у 18 років перейти до «Динамо». Чому? Ребров дав головний меседж: він почав ставити молодих хлопців у команду. І вони побачили, що можуть пробитися. А якщо людина вірить у те, що вона може пробитися... Приклад Ярмоленка. Купуючи його в 16 років не за великі гроші, хіба я не ризикував, розуміючи, що він може стати одним із тих, хто буде грати за «Динамо-2»? Ризикував, але Андрій став лідером, довів. Гармаш довів. Бурда буде зростати з командою. Або, ось, Коваленко з «Шахтаря»: три голи забив американцям... Українці доводять, що нічим не гірші за легіонерів, але в них ще й серце наше. Вони не «заробітчани». І ось моя мрія: щоб у команді грало якомога більше українців. Нехай буде три-чотири сильних легіонери, які будуть чомусь вчити цих українців. Це моя мрія.
- Але легіонери... Ось Мбокані щось починає. Що з ним сталося?
- Не набрав форму. І вважає, що його будуть ставити до основного складу, якщо він отримує хорошу зарплату. Але ніхто ставити не буде. Він до мене приходить, а я його до тренера відправляю. Тренер каже: «Ти кондиції набери, будь тим Мбокані, яким був наприкінці сезону. Тоді ти будеш грати». Він ображається... Нехай на себе ображається... І, повірте мені, стосовно нього не буде пропозиції – буде «гнити» у другій команді. Навіть за гроші, які я його придбав: не можу ж я через одного Мбокані підставити під удар усю команду? Нехай я ще втрачу 15 мільйонів. Що, мало втрачав у своєму житті? Але він ніколи не дасть мені зруйнувати команду: ніколи й за жодних обставин. Я під Мбокані ніколи не підлаштуюся. Ані під Мбокані, ані під кого іншого.
Ось ще приклад. Беланда. Ще півроку тому, якщо б у фіналі Кубка його не поставили до складу, він би вже на лавці демарші влаштовував. Ви бачили, як він вийшов на заміну? Спокійно вийшов... Філософія проста: «грає найсильніший». На святкуванні дня народження Реброва я при команді сказав: «Якщо філософія «грає найсильніший» буде присутня, футболісти, якщо хочуть, нехай і ображаються, але вони мають доводити, що сильніші за тих, хто виходить на поле». Лише ця філософія має бути в команді, а не, скажімо так, по зарплатній відомості: хто та скільки отримує. І гравці знають це. Знаєте, чому найбільше радію: я зустрічався з командою на початку сезону та наприкінці. Раніше, за Блохіна, мені щоразу доводилося влаштовувати зібрання, прочухани. Влаштував – одну гру провели нормально, а потім знову... Я там знаходив якісь мотиваційні речі, щось пояснював. Але я же не тренер. Тоді давайте я буду тренером, а нехай той же Блохін прийде замість мене заробляти гроші. Можливо, мені не гірше вдасться? А він мені буде платити. Адже я людина, яка прожила життя, спілкуючись із людьми. Можливо, мені вдасться краще налаштувати команду київського «Динамо»? А тренувати можна знайти професіоналів, правильно? Ось Рауль, припустимо...
- До речі, як він з'явився в «Динамо»?
- Його запросив Ребров, ще коли головним тренером був Блохін. Ребров – порядний хлопець: він Рауля запрошував не «під себе», а порекомендував Олегу Володимировичу. Мовляв, у «Рубіні» разом із Бердиєвим тренувальний процес, фізичну підготовку команди вів такий-то чоловік, який дуже тонко розбирається у сучасному футболі. І він його запросив під Блохіна. Допомогти Блохіну, а не собі. Буває так: працює тренер, й у нього помічник. І помічник думає, як би цього наставника швидше «сплавити» та самому стати головним. Завжди казав помічникам, що вони ніколи не будуть головним тренером, щоб не підсиджували один одного. Але Ребров, коли я йому зателефонував, зрозумівши, що команда вже не лише на третьому, а на четвертому місці... Подзвонив та кажу: «Візьмешся до завершення сезону?». Я почув у його голосі такі впевнені нотки. Навіть, можливо, десь і самовпевненість. Сказав йому: «Вперед, я допоможу в усьому».
- А не боялися, що буде як із Лужним?
- Лужний - теж великий професіонал. Але я не хочу порівнювати. Ребров опинився з дуже сильними гравцями, вони реально сильні. Ленс, Гармаш, Сидорчук, Хачеріді – всі сильні. Хачеріді, вибачте, на лавці сидів, а грали Віда, Сильва, Бурда. Збавив – будь люб'язний. Те, що Хачеріді - великий футболіст, найкращий на сьогодні центральний захисник в Європі, я вам гарантую. Шовковський у 41 рік пенальті бере. Мені дочка каже, до 60 років його підписати. Вона плакала, коли у фіналі Кубка були пенальті, я її ледве заспокоїв. Та й мене, коли почалася серія пенальті, почало сильно підкидати. Я за цю серію викурив більше сигарет, ніж за всю гру.
- Шовковський залишається?
- На рік продовжили з ним контракт. Нам вдалося в цьому році, як ніколи, а це буває дуже рідко, підписати вільних агентів – футболістів, яких ми були готові купувати. Це я й за серба Петровича кажу, й за Мораєса, й за того ж Морозюка. Це всі футболісти, яких хотів Сергій Станіславович. Для конкуренції. Морозюк виріс. Ось у фіналі Сильва відчув біль у коліні – довелося змінювати структуру гри: Віду переводити направо, а у «Шахтаря» сильний правий фланг в особі Срни та Дугласа Кости. Але хорват хорвату може не поступитися...
Антунеш – більш технічний футболіст. Але у нього сезон був довший, та він і сам чесно зізнається, що у нього почався невеликий спад. Він не проходив збори, але він грав чемпіонат. І наприкінці сезону відбувся спад. А був би Морозюк, і цієї проблеми вже не було б.
Вважаю, ми зараз дуже добре укомплектовані. Єдине бажання, щоб ніхто не пішов. Якщо піде Мбокані, можливо, підпишемо нападника. Є в нас на прикметі, причому форвард із топ-чемпіонату. Якщо піде Ярмоленко, теж є намітки. Але Ярмоленко не замінить ніхто, я вам кажу... Поки не замінить ніхто.
- Ви поки не готові відпускати Ярмоленка?
- Я мрію, щоб він залишився в київському «Динамо». Але моє слово й Ярмоленко знає, й гравці. Якщо я не відпущу Ярмоленка, футболісти не будуть мені вірити. Якщо я отримаю хорошу компенсацію, а Ярмоленко – топ-клуб... Не «Сток Сіті», а топ-клуб, де він буде зростати, а ми будемо пишатися. Ми пишалися 10 років Шевченком, і де він опинився потім? У київському «Динамо». І Ярмоленко це розуміє. Я йому кажу: «Куди, синку, повернешся? Двері потрібно залишити трошки відчиненими. Там, на Заході, коли ти закінчиш, ти нікому не будеш потрібен. А Ігор Михайлович тебе може прийняти назад у сім'ю». Ось така в мене філософія. А не з батогом або пряником бігати за ним та кричати: «Підпиши контракт на десять років, і будь моїм рабом». Але не працює це, хлопці. Мені потрібна ефективність від Ярмоленка. Ми з ним торік сіли, й Андрій був готовий підписувати контракт на більший термін, на два-три роки. Кажу, давай, щоб ми один одному довіряли, підпишемо на рік, а в наступному році до 1 вересня прийдеш – ще підпишемо. Але тоді ти будеш вірити, що я тебе не хочу обдурити. А він каже: «Я й так вам, президенте, вірю. Це навіть не обговорюється, але я хочу з командою виграти чемпіонат». Він виграв чемпіонат. Значить, сьогодні надійде відповідна пропозиція, буду зобов'язаний його відпустити, інакше мені ніхто вірити не буде. А якщо хлопці, команда втратять віру в президента, тоді йому не треба цим займатися, потрібно виходити на пенсію.
- Яким буде наступний чемпіонат?
- Я нічого сказати не можу й не хочу чинити через своє інтерв'ю тиск, яким він має бути. Своє бачення я маю. Найкращий чемпіонат – це 16 команд. Якщо немає можливості, не атестують стільки – 14 команд. Якщо хочуть зробити чемпіонат цікавішим, інтенсивнішим для глядачів, не заперечую проти плей-оф, але не з чотирьох команд, а з шести, щоб це було цікаво. Щоб шоста боролася за п'яте місце, яке дає право потрапити до Ліги Європи. Тоді всі будуть битися, й не буде прохідних ігор. А якщо з чотирьох, то тоді вже четверта здає, кому їй потрібно. Яка їй різниця, вона все одно вже четверта. Ці байки нехай розповідають комусь іншому, а не мені. Палкін там міркує. Що, йому не соромно, скажіть, от зараз? На те, що повернули на полі Тейшейру, ви хоч слово обурення від нас почули? Вони два тижні обурювалися, кричали, Палкін зі штанів вистрибував, до мене звертався, про податки згадав, про все що завгодно згадав. Він би ще згадав, як мене мама рідна народжувала. А ми слова не сказали, нам усе одно було – Тейшейра, не Тейшейра. Ми виходили та грали, нам усе одно. Картка Ярмоленка – несправедливе рішення, Тейшера – теж несправедливе, немає питань. Повернули – немає питань. Аплодуємо нашому найкращому в світі КДК.
Далі, чемпіонат 10 команд. Чотири кола можна грати. Але команди, якщо вони візьмуться, мають виконати свої фінансові зобов'язання. Хочете зробити обмеження бюджету, я маю на увазі зарплатну відомість, давайте домовимося, з якого року ми впроваджуємо. Хто хоче витрачати сотні мільйонів, коли у країні триває війна? Фейр-плей є – давайте інші гроші будемо перераховувати на дитячо-юнацький футбол. Але київське «Динамо» не може зараз дати гандикап «Шахтарю» або «Дніпру» в тому, що їхні футболісти будуть отримувати більше, а мої - менше. Ми же хочемо конкурентоспроможний чемпіонат, а не так, що один іншого тримає та в іншого забирає. Ми п'ять років не були чемпіонами, але я донині стверджую: із п'яти два чемпіонства в нас відібрали. Просто відібрали. Можливо, ми би й не стали чемпіонами, але хоча б не відбувалося би спроб їх забрати. На сьогоднішній день, я впевнений, що й наш суддівський корпус зміниться, й усе буде по-іншому.
- Ваш меседж уболівальникам після інциденту після фіналу Кубка.
- Той безлад, що відбувається на футбольному полі, відбуватися не має. Інакше я, як президент клубу, можу сказати, що я замислюся, чи потрібно вкладати гроші у футбол. Якщо завтра прийде рішення про те, що на нашому стадіоні потрібно грати без глядачів, і глядачів не буде... Для кого мені виводити футболістів, витрачаючи 60-70 мільйонів на рік? Щоб вони для мене грали? Я тоді візьму, зніму якийсь стадіончик, запрошу ветеранів та буду з ними теж грати у футбол й отримувати задоволення. Ще й здоров'я в мене збережеться від цього. Ось це мій меседж: такого бути не має. Я люблю наших уболівальників, я ціную, що вони зробили нам величезну підтримку в плані довіри, що вони терпіли довгих п'ять років. І ми виправдали їхню довіру. Вони вірили – вірив і я, я жодного дня не опускав руки. Я вірив, що цей успіх прийде.
Copyright © 2015 FC Dynamo Kyiv
