У сезоні 1985/86 київський клуб представляв Радянський Союз у Кубку володарів Кубків, здолавши у фіналі Кубку СРСР донецький “Шахтар”. На перших двох етапах престижного європейського турніру були пройдені нідерландський “Утрехт” (1:2 і 4:1) та румунська “Університатя” (2:2 і 3:0). А в 1/4 фіналу суперником команди Валерія Лобановського став австрійський “Рапід”, який завершив минулий розіграш Кубка кубків у якості фіналіста.
Уже за підсумками першого матчу, який пройшов у Відні, кияни впевнено наблизилися до півфіналу. Після складного першого тайму, у якому Віктору Чанову довелося неодноразово рятувати “біло-синіх”, на другу половину зустрічі “Динамо” вийшло зовсім іншою командою та відправило у ворота “Рапіда” чотири м’ячі (двічі відзначився Бєланов, по одному голу провели Рац і Яковенко), дозволивши австрійцям лише наприкінці гри розмочити рахунок - 4:1. Пізніше тренер австрійців Влатко Маркович казав: “Виходячи на матч у Відні, ми вже знали, що виходимо грати проти майбутнього володаря Кубка кубків…”.
Перед поєдинком-відповіддю Валерія Лобановського хвилював стан газону, враховуючи мінливу київську погоду у березні, однак поле виявилося навіть кращим, ніж у Відні. Нічого не заважало динамівцям ретельно готуватися до матчу - усі футболісти були здорові, а тренування проводилися двічі на день.
Кожен домашній матч “Динамо” у розіграші Кубка кубків-1985/86 збирав 100-тисячну аудиторію на тоді “Республіканському” стадіоні. Не стала виключенням і гра-відповідь із “Рапідом”. Вийшовши на поле переповненої рідної арени, динамівці повторили результат віденської зустрічі ще в першому таймі.
Іван Яремчук, котрий у той день, 19 березня, відзначав 24-й день народження, відкрив рахунок вже на 7-й хвилині, ударом головою замкнувши подачу Василя Раца зі штрафного з лівого флангу, який кияни активно навантажували. У складі австрійців пропускав гру захисник Лайнер, який відповідав за цю ділянку поля, тому Лобановський вирішив сконцентруватися на лівій бровці, куди зміщувалися Блохін, Заваров і навіть Яремчук.
Другий м’яч не змусив себе чекати - вже через п’ять хвилин “Динамо” заробило право на виконання пенальті: Роттер рукою перервав передачу Балтачі, а Бєланов сильним і точним ударом реалізував 11-метровий.
“Нам дуже хотілося і в Києві показати себе, - згадував Сергій Балтача після гри. - Хотілося виграти, і як можна більш переконливо. Адже, що не кажіть, на нас із трибун дивилися сто тисяч вірних шанувальників нашого клубу, по телебаченню ж за нами спостерігали мільйони. Чесно кажучи, думав, що гра в Києві буде важче. Але до 12-ї хвилині ми вже вели з рахунком 2:0. Це і зумовило результат матчу в цілому”.
У середині тайму господарі знизили оберти та взяли нетривалу паузу, чим суперники встигли скористатися. На 27-й хвилині Дем’яненко втратив м’яч під час проходу по флангу, і австрійці кинулися в контратаку, внаслідок якої Чанов парирував удар Штадлера, однак на добивання Халіловича головою вже не міг зреагувати.
Більше розслабленості динамівці собі не дозволили. Яремчук знову продемонстрував уміння грати головою, оформивши дубль після фірмової широкої атаки та передачі від Заварова з правого флангу на дальню стійку. Четвертий м'яч влетів у сітку воріт “Рапіда” рикошетом від воротаря, однак його записали на рахунок Олега Блохіна, який обіграв двох захисників у центрі та завдав потужного удару. Трохи раніше Блохін забив гол-красень ударом через себе, але арбітр цей м’яч не зарахував, адже Балтача віддавав пас вже з-за лінії воріт.
До самого фінального свистка кияни тримали високий темп гри та починали атаки з глибини поля. Притискали суперників до їхніх воріт, а потім виманювали австрійців на себе, і, отримавши ігровий простір, знову кидалися в атаку. Рахунок міг вирости до рекордного, але в підсумку “Динамо” обмежилося п’ятьма забитими голами. Крапку в матчі поставив Вадим Євтушенко, який на 79-й хвилині відзначився після передачі Раца.
“4:1 і 5:1! Вражаюче, чи не так? - ділився враженнями Анатолій Дем'яненко. - А разом із тим ігри з “Рапідом” були для нас дуже непростими. Я це говорю не для того, щоб додати слави нашій команді. Згадайте, у кожному матчі ми виграли лише по тайму, а в двох інших віденці грали з нами на рівних. Мені здається, вирішальним у цьому мікротурніре з двох ігор був другий тайм у Відні. Він психологічно надломив “Рапід”. І від цього шоку австрійський клуб, по-моєму, не встиг оговтатися. “Рапід”, схоже, приїхав до нас у стані приреченості”.
“Найважчим у підготовці до другого матчу було налаштувати хлопців на гру з повною віддачею. По-моєму, нам це вдалося. Одні гравці виглядали яскравіше, гра інших, може бути, не так кидалася в очі, але всі разом, думаю, зіграли на високому рівні та чітко виконали план гри. Сто тисяч любителів футболу на трибунах не давали нам ніякого права на розслаблення, не дозволяли поставитися до матчу, як до чергового, прохідного. Зіграти треба було з повною віддачею і якісно. Але розуміти - це одне, а психологічно налаштуватися - зовсім інше. Вдалося... Всі зіграли в найвищу силу своїх нинішніх можливостей, проявили найкращі свої якості. Переваги домоглися за рахунок більш чітких комбінаційних дій, більш високої швидкості, більшої динаміки, інтенсивності та суми технічних умінь”, - казав після матчу Валерій Васильович.
А його візаві, Влатко Маркович, відзначав простоту та одночасно ефективність гри “Динамо”: “У киян дуже сильний підбір виконавців, а у нас були відсутні три основні гравці - Пакульт, Лайнер і Бручич. До того ж нас “зламав” гол, забитий Бєлановим із пенальті. 0:2 уже на 12-й хвилині остаточно позбавив нас ілюзій. У другому таймі ми зіграли добре. Проте, підсумок для нас плачевний. Те, що вдалося “Динамо”, може зробити тільки сильна команда проти слабкої. Зовні гра “Динамо” начебто проста, нехитра. Але слідують дві-три передачі, і біля воріт суперників починається пожежа. У цій уявній простоті і таїться вся складність футбольного мистецтва. Така “простота” під силу тільки гравцям, які володіють високою технікою гри та бездоганно підготовлені фізично. Найкращий гравець “Динамо” - колектив, командна гра, хоча кожен у цій грі - індивідуальність. Динамівці грають у важкий для суперника футбол, тому що грають просто”.
На шляху до тріумфального фіналу Кубка володарів Кубків “Динамо” ще чекала празька “Дукла” (3:0 вдома та 1:1 у гостях). А 2 травня в Ліоні скласти конкуренцію підопічним Лобановського не зміг мадридський “Атлетіко” під керівництвом Луїса Арагонеса, який “поклали на лопатки” голи Заварова, Блохіна та Євтушенка. Як і 11 років тому, “біло-сині” перемогли у фіналі турніру з рахунком 3:0, трофей Кубка володарів Кубків-1986 вирушив до Києва, а про гру “Динамо” європейська преса заговорила як про футбол ХХІ століття.
Кубок володарів Кубків, 1/4 фіналу, матч-відповідь
«Динамо» (Київ) - «Рапід» (Відень, Австрія) - 5:1 (4:1)
19 березня 1986 року. Київ, стадіон “Республіканський”, 100 000 глядачів
“Динамо”: Чанов, Безсонов, Балтача, Кузнецов, Дем’яненко (к), Рац, Яковенко, Яремчук, Заваров (Євтушенко, 62), Бєланов, Блохін (Баль, 74).
“Рапід”: Конзель (Фойрер, 46), Роттер (Ф. Вебер, 46), Гаргер, Браунедер, Х. Вебер (к), Кінаст, Кранчар, Халілович, Штадлер, Вайнхофер, Вілльфурт.
Голи: Яремчук (7, 32), Бєланов (12, з пенальті), Блохін (43), Євтушенко (79) - Халілович (27).
Попередження: Штадлер (14), Вайнхофер (86).
