Його відзначали чудові диспетчерські здібності, вміння зробити точний довгий пас, завдати сильного прицільного удару з дальньої дистанції. Його коронкою були «стандарти», про які досвідчені вболівальники згадують досі...
Великі надії
Він почав грати у 1963 році в дитячій команді заводу «Продмаш», а з 1966 року – у футбольній школі № 6. Сил спочатку у нього було обмаль. Коли містом пішла чутка, що за юнаків збірної Одеси грає здібний хлопчисько на прізвище Буряк, юного футболіста запросили до дубля «Чорноморця».
Після першої ж тренувальної гри головний тренер Сергій Йосипович Шапошников попросив Леоніда зважитися – не набралося й 50 кілограмів. Після цього Буряка близько до м'яча не підпускали – він днями займався на тренажерах, набираючи вагу. При цьому Шапошников казав: «Будеш працювати, виростеш у хорошого футболіста».
Це було в 1968 році. А вже в 1972-му Леоніду надійшла пропозиція від керівництва київського «Динамо». Шапошников усіляко відмовляв його від переходу, казав: «Ти подаєш великі надії, втримувати тебе силою безглуздо, але подивися, хто грає в півзахисті киян – Мунтян, Колотов, Веремієв, Трошкін. Усі аси, й усі молоді. Почекай трохи». Однак через рік саме він наставляв Буряка до Києва.
Гольовий дебют
Пропозицій тоді було дуже багато. За талановитого футболіста «билася» майже вся вища ліга! Відразу чотири московські команди – «Спартак», ЦСКА, «Динамо» та «Торпедо» – мріяли бачити його у своїх командах. Леонід віддав перевагу тому, що ближче до дому. (уже будучи в Києві, Леонід тричі (!) потайки збігав до рідної Одеси, провиною чому, очевидно, була особлива прихильність до рідного міста, властива, втім, кожному одеситу).
Адаптуватися в новій команді Буряку було не надто складно. У «Динамо» грав його найкращий друг – Олег Блохін. Із багатьма іншими киянами Леонід був знайомий із молодіжної збірної. Тому всі давно вже бачили у ньому потенційного партнера. Незабаром він почав потрапляти до основного складу.
Дебют Леоніда Буряка в першості СРСР відбувся 20 серпня 1973-го року в матчі з майбутнім чемпіоном країни – «Араратом» (Єреван). У другому таймі головний тренер динамівців Олександр Севидов випустив на поле молодого новачка. Для того, щоб відкрити лік своїм голам за «біло-синіх», йому знадобилося лише 20 хвилин.
Після розіграшу штрафного Леонід ударом здалеку увігнав м'яча у ворота Абрамяна. І вперше почув, як трибуни скандують: «Бу-ряк! Бу-ряк!». Нічого подібного в Одесі він не переживав. Після забитого м'яча у грі наступив перелом, і «Динамо» перемогло з рахунком 3:1.
Майстер на всі руки
Як не парадоксально, але свою найкращу гру Леонід Буряк показував саме в матчах із земляками. Проти «Чорноморця» він грав із особливим азартом, навіть із якоюсь люттю. А інакше чинити й не міг. Одеські друзі бачили його лише по телевізору, знали, що про нього говорить уже весь Союз. Грати за такої атмосфери абияк було недозволено. Одесити відразу би загомоніли: «А шо це за футболіст – Буряк? Та він же грати не вміє!»
Подібну напругу, але на іншому рівні, Буряк відчував лише в матчах, що принесли київському «Динамо» світову популярність, – з великими європейськими клубами. Особливо дорогий для нього гол, який він забив у матчі-відповіді з ПСВ (Ейндховен) у півфіналі Кубка володарів Кубків 1975 року. Гол вийшов дуже красивим – у падінні головою.
Пізніше – у фінальній зустрічі з угорським «Ференцварошем» – один із трьох м'ячів (у першому таймі) було забито Володимиром Онищенком після комбінації, яку розпочав Буряк. Вручаючи киянам Кубок, президент УЄФА Артеміо Франкі тоді сказав: «Давно у фіналі єврокубка не було такої переваги однієї команди».
Конфлікт, що коштував місця в «Динамо»
Загалом, виступаючи за «Динамо» (Київ), Леонід Буряк провів 386 ігор (50 із них – у єврокубках), увійшов до символічного Клубу Г.Федотова, забивши в офіційних матчах 106 голів. Для спортсмена його амплуа – півзахисник – виняткове досягнення. Він – володар Кубка володарів Кубків та Суперкубка 1975 року, п'ятиразовий чемпіон СРСР (1974, 1975, 1977, 1980, 1981), триразовий володар Кубка СРСР (1974, 1978, 1982).
11 років Леонід Буряк захищав честь збірної команди Радянського Союзу (1974-1983), провів 53 матчі, забив вісім голів. У 1976 році став бронзовим призером Олімпійських ігор у Монреалі.
На початку 1980-х років, коли команду залишило багато досвідчених футболістів, а їм на зміну прийшло молоде поповнення, блискучі перемоги почали чергуватися з відвертими провалами. Два сезони поспіль «Динамо» було в глибокій кризі – посіло спочатку 7-е, а потім навіть 10-е місце. Кожна нічия або, тим паче, програш розглядалися як трагедія, а причини почали шукати в останніх «старих» – Блохіні та Буряку.
Перед сезоном 1985 року хтось із недоброзичливців нашепотів Лобановському, що Блохін із Буряком збираються його звалити. Той розлютився. Виник конфлікт, який завершився тим, що Буряк пішов із улюбленої команди. Це рішення коштувало йому чималих мук, але іншого виходу в той час у нього, на жаль, не було.
Після цього в ігровій біографії Буряка були московське «Торпедо» та тріумф із харківським «Металістом» у Кубку СРСР у 1988-му.
На тренерському терені
Перші кроки на тренерському терені Леонід Йосипович зробив у Фінляндії, де з червня 1988 до 1989 року працював граючим тренером клубу КТП-85 (Кемі), а в 1990 році – команди «ВанПа» (Вантаа).
У 1991 році по лінії української діаспори його запросили до США, де він тренував команду Евансвільського університету (штат Індіана). Після повернення на батьківщину очолював ФК «Нива» (Тернопіль), одеський «Чорноморець» та тульський «Арсенал».
Із 1995 року Леонід Буряк працював у штабі національної збірної України, а наприкінці 2001 року прийняв естафету великого В.В. Лобановського, ставши головним тренером збірної команди країни. У 2005-му році очолив київське «Динамо», але поразка від скромного швейцарського «Туна» у відбірковому раунді Ліги чемпіонів призвела до його відставки.
Залишивши тренерську професію після нетривалої роботи в ФК «Олександрія» у 2012-му році, Леонід Йосипович блискуче проявив себе в ролі футбольного експерта.
«У житті все базується на тому, що хтось чогось дуже хоче. Іншими словами – на одержимих людях», – у своєму стилі вважає Буряк. Ці слова повною мірою стосуються і його самого. Все його життя гравця та тренера свідчить про це.
Copyright © FC Dynamo Kyiv
* використані матеріали www.odesskiy.com
