Леонід Буряк, який у складі «біло-синіх» провів від дзвінка до дзвінка обидва поєдинки, на прохання офіційного сайту пригадав події тих днів, а також поділився думкою про те, що представляє із себе майбутній суперник «Динамо».
- Леоніде Йосиповичу, згадайте ті матчі з «Борусією» 35-річної давнини. Адже півфінал Кубка Чемпіонів навряд чи колись стирається з пам’яті...
- Це був дуже непростий суперник. У той час кольори «Борусії» захищав Фогтс, а також багато інших футболістів національної збірної. Ми мали величезну ігрову перевагу. Пам’ятаю, в київському матчі я навісив із кутового, а Володимир Онищенко забив гол. У гостях же ми грали не в Менхенгладбасі, а в Дюссельдорфі, де стадіон був набагато більшим. Незважаючи на те, що, на мою думку, матч-відповідь ми провели краще, в наші ворота залетіли два курйозних м’ячі.
- У чвертьфіналі «Динамо» пройшло грізну «Баварію». Можливо, дещо розслабилися, адже, здавалося б, найскладніше вже позаду?
- У той час усі ігри були, так би мовити, тестовими. Кожен футболіст у кожному матчі сам себе тестував. Так, «Баварія» в той час була базовою командою збірної Німеччини, яка трьома роками раніше виграла чемпіонат світу. Але «Борусія» все ж мало в чому їм поступалася. Той колектив тренував відомий фахівець Удо Латтек, а самі менхенгладбахці вважалися зоряним клубом.
До того ж що в Києві, що в Дюссельдорфі стадіони були забиті повністю. Для нас же поєдинки з німецькими командами складалися досить успішно. Валерій Васильович Лобановський умів знайти необхідні слова, налаштувати команду. Війна, ветерани... Казав, що, мовляв, нам до клубу написав ветеран, який під час війни залишився без ноги... Та Німеччина й цьогорічна сильно відрізняються, адже в той час це була фактично ворожа країна. Від нас необхідна була максимальна самовіддача, але не сказав би, що в головах сиділи якісь реваншистські настрої. Важливіше було зрозуміти, чого я вартий на тлі зірок світового футболу, враховуючи той факт, що в той час «Динамо» назвали найкращою командою в світі, й на подібні матчі в Києві менше 100 тисяч людей не приходило.
- Чи була додаткова мотивація або політична накачка збоку керівництва СРСР?
- Тоді стандартно на матчі «Динамо» приїжджало мало не все політбюро, за винятком, напевно, Щербицького. Міністр спорту, Міністр МВС, його заступник, а також багато інших. Це нормально. Ігри київського клубу в Кубку Чемпіонів або Кубку Кубків завжди були знаковими. Лобановський їх усіх збирав, вони спілкувалися. Це були скоріше не накачки, а традиційні зустрічі.
- Можливо, не вдалося пробитися до фіналу через непідйомну відповідальність за результат?
- Тоді одна нічия в чемпіонаті СРСР за сезон вважалася чи не трагедією, тому питання про результат навіть не стояло. До того ж команда і преміальні отримувала, що також важливо. У той час «Динамо» грало максимум 45, 50 або 60 хвилин. За цей час суперника просто змітало з поля. Питання стояло лише в тому, скільки м’ячів ми заб’ємо. А якщо ж ми грали внічию з московським «Торпедо», то це була справжня трагедія. Збори команди слідували одні за одними, й ми не знали, що з цим робити. Футбольна філософія Лобановського була достатньо простою. Команда грає на перемогу. «Гра забувається, а результат залишається», – казав він. Ми були просто машиною для здобуття очок.
- А що за форма була на «Динамо» у повторній грі? На футболці була відсутня традиційна буква «Д»...
- Зараз складно пригадати, що було з формою конкретно в цьому матчі, але статися могло будь-що. Неодноразово траплялося, що команда приїжджала на гостьовий поєдинок, а форма залишалася або вдома, або летіла зовсім в іншому напрямку. Іноді й уболівальники могли просто вкрасти екіпіровку. Пам’ятаю, одного разу із французьким «Нантом» ми грали у футболках зеленого кольору! Тож нічого дивного в цьому немає.
- Як вважаєте, загострення пристрастей у майбутніх іграх буде куди меншим?
- Я би не тішився з цього приводу. Я бачив цю команду. Сталося так, що зовсім нещодавно мешкав із цим клубом в одному готелі, коли вони готувалися до контрольного поєдинку. Гра «Борусії» схожа із грою «Динамо». До того ж в їхньому складі виступають і футболісти національної збірної Німеччини. Люди, які більш детально вивчали менхенгладбахців, сказали мені, що вони на голову сильніші за «Феєноорд».
Можна провалити що завгодно, але не ці ігри. Важливо зіграти за честь клубу, президента та вболівальників. Як би добре ми не виступали на внутрішній арені, все ж чемпіонат України нікого в світі практично не цікавить. Важливі виступи в Європі!
- Що скажете про шанси на вихід до наступного раунду?
- «Динамо» на даний момент, на мою думку, грає краще від суперника. Все ж переваги я віддаю саме київському клубу не тому, що 14 років виступав тут, а з тієї причини, що виконавська майстерність гравців «біло-синіх» вище.
- Чи буде майбутнє протистояння «Динамо» з «Боруссією» можливістю реваншуватися за ті часи?
- Ні. Нехай нинішнє покоління гравців домагається вершин у своєму житті. Ми, в свій час, чогось досягли. Важливо, щоб свято під назву Ліга чемпіонів не проходив без «Динамо». «Шахтар», звичайно, добре, але при всій повазі до цього клубу, порівнювати регалії і досягнення донецького і київського клубів просто немає сенсу.
Андрій Недбайло
