Правий та лівий інсайди Віктор Терентьєв та Михайло Коман – майбутні тренери «Динамо» – у фіналі розіграшу відзначаються голами у ворота єреванського «Спартака» – попередника «Арарату». Але Кубок першим взяв у руки та здійняв над головою капітан команди Андрій Зазроєв (на фото перший).
Справжній лідер та капітан
Він був не формальний капітан, а справжній лідер. Як на полі, так і за його межами. Це визнавав та цінував тренер «Динамо» Олег Олександрович Ошенков, це визнавали футболісти. Воротар Олег Макаров у своїх мемуарах зазначав, що Зазроєв потрапив до київського «Динамо» швидше випадково. Вихованець славетної тбіліської школи, він і в дорослому футболі починав у рідному місті. Але з юних років його як людину відзначало підвищене почуття власної гідності та справедливості. Якщо йому на мить здавалося, що з ним або з товаришем чинять несправедливо, Андрій різав «правду-матку» прямо в очі, не звертаючи уваги на чини начальників. Тому нерідко йому доводилося змінювати клуби. У 1946 році Зазроєв їде з рідного Тбілісі до далекого Північноуральського Молотова (зараз – Перм) та два сезони грає за місцеві «Крилья Совєтов», потім повертається ближче до будинку, але не до Тбілісі, а до Сухумі. І ще за два роки його запрошують до «Динамо» (Тбілісі). Там Андрій грав з 1951 до 1953 роки. Грав успішно, двічі тбілісці вигравали срібні медалі, а сам Зазроєв в одному сезоні навіть став найкращим бомбардиром чемпіонату.
Але характер – друга натура. Знову він побачив несправедливість і твердо вирішив змінити клуб. Куди піти? До добре знайомих йому «Крильєв Совєтов». Уральці якраз проводили передсезонний збір в Одесі. А поруч тренувалися київські динамівці, які добре знали потенціал цього форварда і, до речі, капітана другої збірної СРСР. Пролунало ніби як жартівливе запрошення переїхати з берегів Кури на береги Дніпра, і Зазроєв погодився.
Дриблер, акомпаніатор, депутат
На полі Андрій показував себе дуже технічним дриблером, сміливим й азартним у боротьбі. У нього був потужний та прицільний удар із обох ніг, незважаючи на середній зріст, він добре грав головою. Але центрфорвард Зазроєв, коли ситуація у грі вимагала, не цурався відійти ближче до своїх воріт, взяти участь у колективних оборонних діях команди, але, головне, організувати свою атаку. Саме за організаторські навички, за постійне бажання підбадьорити, «завести» на боротьбу партнерів, команда одноголосно обрала Зазроєва своїм капітаном. Було й таке, що Зазроєв міг сам вирішити долю матчу. У грі проти московського «Локомотива» за жорсткої персональної опіки проти нього, Андрій забив три «сухих» голи. У матчі з ЦСКА перший тайм завершився з рахунком 2:0 на користь армійців, і після перерви капітан киян «зламав хребет» такому сюжету гри – один гол забив особисто й ще віддав дві гольові передачі. Кияни тоді виграли у москвичів 3:2.
Але Андрій був заводієм не лише на футбольному полі. Веселий та дотепний, він був душею компанії, і не просто під час посиденьок. Добре, як для аматора, співав та грав на фортепіано, тому під його керівництвом футболісти та їхні дружини із задоволенням співали «караоке», хоча в ті часи такого терміна ніхто не знав. Але тренери цінували у Зазроєва не лише лідерські якості у грі чи в дружній компанії. Він без усіляких «штовхань» із боку начальства вступив навчатися на історичний факультет Київського університету, й Ошенков це прагнення Андрія до зростання власної освіти ставив іншим футболістам за приклад. Притаманні йому підвищене почуття справедливості й активність у суспільному житті стали підставою для того, що Зазроєва навіть обрали депутатом Київської міської Ради.
Андрій Зазроєв виступав за «Динамо» (Київ) відносно малу кількість сезонів: із 1952 до 1955 року. Але важко згадати іншого футболіста команди, який за такий термін залишив би по собі таку добру пам'ять у серцях київських як уболівальників, так і професіоналів, як гравець та лідер «Динамо» Андрій Зазроєв.
Заслужений гравець та тренер
Він повернувся до рідного Тбілісі, де відіграв ще два сезони, але, за його власним визнанням, найкращі дні як футболіст Зазроєв провів у Києві.
У нього солідне ім'я не лише як футболіста, але й як тренера. Починав він працювати із дітьми. І навіть не в спеціалізованих футбольних секціях, а в школі № 35 Тбілісі. Начебто звичайної середньої школи, але вона увійшла до історії як грузинського, так і радянського футболу. З її стін та спортивного майданчика зросло багато видатних гравців, серед яких імена Михайла Месхі, Давида Кіпіані відомі в усьому футбольному світі. Потім Андрій Іванович почав тренувати юних динамівців Тбілісі. Добре відомі кадри старої кінохроніки, коли у свій перший чемпіонський сезон 1961 року до Тбілісі на черговий матч прилітають динамівці Києва. Спочатку екран показує, як Андрій Зазроев та Юрій Войнов – давні партнери в київській команді – гуляють красивими вулицями Тбілісі, а потім фрагменти самого матчу двох динамівських команд, і Зазроєв широким планом вказує своїм юним вихованцям на манеру гри того ж Войнова, Лобановського, Базилевича, Каневського.
Але своє ім'я як тренер Зазроєв, звичайно, зробив у дорослих командах. І в Грузії, і в Таджикистані, і в Росії. Зокрема, він вивів до вищої ліги «Спартак» (Орджонікідзе) – нинішню «Аланію» (Владикавказ). І якраз під його керівництвом до великого футболу прийшли Микола Худієв, Валерій Газзаєв, Руслан Суан, Олександр Яновський, воротар Володимир Олійник. Тому до почесного звання «Заслужений майстер спорту», яке він отримав ще в київському «Динамо», додалося таке ж почесне звання «Заслужений тренер».
Інформаційний відділ ФК «Динамо» Київ
