Марина Корольчук: Коли Ви зрозуміли, що футбол для Вас більше, ніж просто захоплення, й чому Ви обрали саме амплуа воротаря?
- Це було років у 14. Коли мене взяли тренуватися до першої команди «Металурга», я відчув, що це дійсно те, що мені дасть путівку до життя.
Андрій Паулау: Чи не сумуєте за Запоріжжям?
- Звичайно, сумую. Сумую за родичам, які там живуть – це мої бабуся та дідусь. Також сумую й за друзями.
- Хто був вашим першим тренером, який вплинув на ваше становлення як футболіста?
- Це Віктор Васильович Трегубов та Віктор Степанович Жук. Віктор Васильович Трегубов був моїм найпершим тренером. Я вдячний йому за те, що він дав мені можливість проявити себе, поставив мене у ворота, хоч я був і маленького зросту. Потім Віктор Васильович познайомив мене з Віктором Степановичем Жуком, який навчив мене всім азам воротарської майстерності.
Денис Беседін: Який із своїх сейвів вважаєте найважливішим у вашій кар'єрі?
- Я не оцінюю сейви за важливістю й не поділяю на значні й менш значні. Ти – воротар, і часто в боротьбі в тебе є лише один момент, щоб урятувати – й ти маєш його використати. Неважливо, слабко котиться м'яч, або це потужний удар – головне його відбити.
Артем Швець: Наскільки було складно тобі, як людині та як футболісту, адаптуватися із приходом до нової команди, нового клубу, нового колективу? Тим паче, цей перехід відбувся в 17 років. Що можеш порадити таким же хлопцям, у яких у майбутньому теж будуть подібні зміни в житті?
- По-перше, мені дуже сильно допомогли батьки. Вони й зараз мені допомагають, тому що вони переїхали сюди. Також мені допомагають хлопці по команді, ті ж Тарас Михалик, Андрій Ярмоленко. Я їм дуже вдячний, оскільки вони мені справді сильно допомогли. За три роки, що я провів у «Динамо», у мене тут з'явилися друзі, близькі друзі. З'явилася й кохана людина.
Гліб Чорнобай: Чи є те, за чим ти сумуєш, або щось, чого тобі не вистачає з того часу, коли ти виступав за «Металург»?
- У «Динамо» створені такі умови, що ти звертаєш увагу лише на прогрес, лише на перспективу. Все спрямовано вперед, на твій розвиток, твоє зростання. Окреме слово хочу сказати про деяких «уболівальників». Мені було дуже неприємно спостерігати за їхньою поведінкою під час матчу з «Металургом» у Запоріжжі, який ми виграли з рахунком 5:0. Я не хотів святкувати голи своєї команди, навіть думав про це ще перед грою. Але коли я вийшов на гру, то почув, що свої ж, рідні вболівальники, для яких я свого часу викладався на тренуваннях та на полі під час матчів, тепер поливають мене нецензурною лайкою... І я зрозумів, що запорізький «Металург» уже не такий, як був раніше, і для мене рідним став Київ.
- Кожен професійний футболіст у житті ставить перед собою певні завдання. На жаль, останнім часом «Динамо» не здобуло гучних перемог. Що ти думаєш про перспективи команди в майбутньому?
- У нас перспективна молода команда, хороший тренер. У нас хороші перспективи. Дайте нам час.
Сергій Прокопенко: Вибір саме амплуа воротаря – це справдження Вашої початкової мрії чи збіг обставин?
- По-перше, у ворота мене призначив тренер. До того ж, мій батько також свого часу грав на позиції воротаря, хоч і на аматорському рівні. Тобто, дві людини, які визначили цей вибір, – це мій батько та перший тренер.
Христина Купіна: Часто воротарі сильно нервують під час матчів, ви ж почуваєтеся вільно й завжди виглядаєте абсолютно впевненим та спокійним. У чому ваш секрет, і чим ви себе мотивуєте перед матчем?
- Як можна боятися того, до чого ти прагнув, заради чого ти працював, тренувався, викладався на сто відсотків. Перекреслити все це через те, що ти боїшся, – я вважаю, що це неправильно.
- У вас не було ніколи бажання не ловити м'ячі, а їх забивати?
- Спочатку було, але зараз я знаю, що краще робити одну справу добре, ніж дві аби як.
Борис Макс: На початку кар'єри професійного футболіста чи могли Ви припускати, що коли-небудь складете конкуренцію легендарному Олександру Шовковському?
- Я неодноразово це казав самому Саші, а тепер скажу і Вам. У мене збереглася фотографія, де я сиджу з Ревою та з Шовковським в аеропорту, коли динамівці летіли, здається, до Іспанії на Лігу чемпіонів. Перше прізвище футболіста, яке я почув від батька, було Шовковський. Коли я ще маленьким грав у футбол у дворі, я весь час вигукував Шовковський! Шовковський!
Владислав Ковальчук: Ви хотіли би успадкувати кар'єру Олександра Шовковського й теж стати однією з легенд «Динамо» та українського футболу? Ви готові всю свою футбольну кар'єру присвятити київському «Динамо», як великий СаШо?
- Я був би шалено щасливий значити для «Динамо» стільки, скільки значить Шовковський, і стати такою ж легендою для клубу, якою є Олександр.
Ярослав Дудник: Воротар – це специфічна професія, яка вимагає неабиякої концентрації. Наскільки важко, готуючись до ігор, не забувати про сім'ю, близьких людей?
- Якщо гра в неділю, я заїжджаю на базу за два дні. Намагаюся ні з ким не сваритися, щоб бути спокійним. Всю енергію, емоції залишаю на гру. За день до гри я бажаю на добраніч батькам, коханій дівчині, вимикаю телефон й лягаю спати. І всі мої думки акумулюються виключно на майбутній грі.
Христина Данкевич: Досить часто вас можна побачити в мережі Інтернет, ви один із найактивніших футболістів, які викладають свої фото в Інстаграм. Чи знаходите ви друзів у соціальних мережах? Чи є час на спілкування з фанатами?
- Поспілкуватися мені легше наживо – зустрітися й поговорити, тому що в Інтернеті, в тому ж «В контакте», дуже важко – кожного дня надходить дуже багато повідомлень. Бувають і образливі, але від цього нікуди не дінешся – одним щось подобається, іншим – не подобається. Всі ми люди, й маємо розуміти, що в людини можуть бути якісь справи. Наприклад, можливо, я в цей момент готуюся до тренування. Але буває, що деякі люди цього не розуміють і пишуть величезну кількість повідомлень із претензіями, чому їм не відповідають.
Марія Горова: Максиме, розкажи про свої захоплення, хобі. Можливо, ти вечорами в'яжеш гачком? :)
- Моє головне захоплення – це футбол, особливо топ-футбол. Зізнаюся, я не люблю дивитися футбол у прямому ефірі по телевізору. Краще я завантажу й подивлюся огляд матчів. Інша справа – видовищний матч, такий як фінал Ліги чемпіонів, який відбувся кілька днів тому. Там був справжній футбол – атака на атаку. А коли одні обороняються, а інші атакують – мені такий футбол не подобається. Тому я вважаю за краще дивитися виключно вирішальні матчі.
Щодо того, як я проводжу вечори окрім футболу – люблю зустрітися з коханою людиною, посидіти, поспілкуватися, подивитися фільм. Останній фільм, який мені дуже сподобався, це «Зелена миля». Крім нього, такі фільми, як «Армагеддон», «Титанік» можу переглядати по кілька разів і при цьому переживати ті ж самі емоції.
Діана Завадська: Чи є в тебе улюблене місце в Києві?
- Будинок та база.
Діма Сорокін: Які місця можеш виділити в Запоріжжі?
- У Запоріжжі моїми улюбленими місцями також були база та будинок. У футболістів немає великої кількості вільного часу. Із бази їдеш відразу додому, а звідти – знову на базу.
Катя Лизогуб: Із ким ти товаришуєш у команді? Як потоваришував із Андрієм Ярмоленком?
- Андрій Ярмоленко – мій хороший товариш, якому я можу довіритися, в якого можу попросити поради й який мені завжди допоможе. Він дуже товариська людина, яка завжди охоче йде на контакт. Якби таких людей, як Андрій або як той же Олександр Шовковський, було більше, світ став би кращим.
- Судячи з великої кількості спільних фотографій, із легіонерів ти більше за всіх товаришуєш із Мігелем?
- Та я з усіма легіонерами нормально спілкуюся – і з Брауном, і з Мігелем, і з Адміром Мехмеді... У нас колектив дуже хороший. Немає такого, що, наприклад, окремо спілкуються нігерійці, хорвати чи українці. У нас усі разом, у загальному колективі.
Катерина Асауленко: За кого вболівав у фіналі Ліги чемпіонів Максим Коваль?
- Ми з Андрієм Ярмоленком заклалися: він поставив на «Баварію», а я на «Борусію». Але все одно я теж уболівав за «Баварію». По-перше, там грав Олівер Кан. Плюс там грає Мануель Нойєр, один із найкращих воротарів світу. Ну й, нарешті, за «Баварію» виступає Толя Тимощук. Я радий, що він виграв Лігу чемпіонів. Вітаю його!
Аліна Касьянова: Чи є у Вас девіз, внутрішній гімн, із яким ви йдете по життю?
- Я максималіст. Я живу сьогоднішнім днем. Якщо я сьогодні роблю щось, то ніколи не відкладу це на завтра. Я повинен зробити це сьогодні, а завтра буде новий день, нові думки, нові вчинки. Я рухаюся лише вперед та ставлю перед собою максимальні цілі.
Богдана Фесенко: Чи є у Вас якась неймовірна мрія? Якщо є, то яка?
- Моя мрія – повторити досягнення Льва Яшина – стати найкращим футболістом світу та виграти «Золотий м'яч».
Аліна Головчук: Ваша думка про суперечки з приводу введення у правилах відеоповторів чи додаткових суддів за воротами?
- Додаткові судді, як видно, не допомагають. А от запровадження відеоповторів може допомогти.
Андрій Пілецький: Максиме, спасибі тобі за прекрасні ігри й за віру в недоторканність воріт «Динамо». У мене питання: якби тобі запропонували відслужити рік в армії, ти би це зробив?
- Якби це завадило моїй футбольній кар'єрі – не зробив би. Але це людський борг, кожен чоловік зобов'язаний це робити, й якби я не був футболістом, то обов'язково пішов би до армії.
Андрій Любевич: Більшість основних воротарів виступають під номером «1». Ви граєте під номером 35, як і Ваш товариш та кумир Ігор Акинфеєв. Коли завершить свою кар'єру Олександр Шовковський та звільниться перший номер, чи збираєтеся Ви взяти номер «1», як більшість основних голкіперів, або будете продовжувати виступати під номером «35»?
- Перший номер потрібно заслужити. А 35-й номер став для мене рідним. Не знаю, що буде надалі, як складатиметься моя кар'єра, але я поки не хочу змінювати свій номер. Що стосується Акинфеєва, ми з ним товаришуємо, спілкуємося, дзвонимо один одному після кожної гри. Ігор – дуже хороший воротар та людина.
Віталій Миронюк: Якби ти опинився на безлюдному острові, кого з «Динамо» (або іншої команди) хотів би бачити поруч?
- А скільки людей можна взяти? Тоді я би взяв Ярмоленка, Зозулю, Сидорчука та Богданова.
Питання від офіційного сайту
- Наскільки тобі заважає те, що тебе впізнають на вулиці?
- Зараз я буду їхати додому на метро. Зателефонуйте мені, і я скажу, чи впізнав мене хтось або ні. Київ – місто велике. Андрія (Ярмоленка) завжди впізнають, а я вважаю, що ще не досяг таких висот.
- Цього сезону команду очолювали два тренери, Юрій Сьомін та Олег Блохін. Яким шляхом ішла команда до зміни тренера?
- Шлях завжди один – стати чемпіонами. Намагатися виграти все – Лігу чемпіонів, чемпіонат України, Кубок України. Із приходом Олега Володимировича в команді запанувала хороша дисципліна. Я не критикував та не критикую Сьоміна, який, наприклад, називав мене три місяці Стасом, не знаючи, як мене насправді звати, хоча я на той момент уже провів у команді півсезону, зіграв кілька ігор. Але я в жодному разі не критикую його. Сьомін – хороший фахівець. Але це футбол, таке буває. У нас такий час зараз, коли ми маємо весь час перемагати. За останні три-чотири роки ми зазнали стількох поразок, що вже набридло.
- Як ти оцінюєш сезон, що завершився?
- Для «Динамо» це був провальний сезон. Ми посіли третє місце, не потрапили до зони Ліги чемпіонів, не можемо виграти чемпіонат уже четвертий рік. Але повірте, ми стараємося. Не потрібно кожного разу нас поливати брудом, кажучи, що ми нібито не хочемо або не стараємося. Просто зараз такий час, що не все залежить від нас. Але я знаю, що кожен футболіст, який виходить на поле, повністю віддає себе грі за емблему клубу!
- Робота футболіста – дуже важка праця, тому відпочинок досить важливий. Як ти плануєш провести відпустку?
- Спочатку я планував з'їздити за кордон, але оскільки часу на відпочинок у нас мало, напевно, я поїду з коханою до Бердянська чи Криму, спокійно орендую будинок або номер у готелі та будемо відпочивати.
www.fcdynamo.kiev.ua
* Фото В.Раснера
