28 квітня «Динамо» проведе свій п’ятий матч у рамках благодійного турне в Європі. У столиці Хорватії київське «Динамо» зустрінеться з місцевим, загребським.
Ця зустріч відбудеться на домашній арені «Динамо» Загреб, стадіоні «Максимир».
Історія
Цей стадіон, названий на честь однойменного району у Загребі, почали будувати понад сторіччя тому, у далекому 1911 році. Саме тоді почалися підготовчі роботи з перетворення Максимирських лугів на футбольне поле. У січні наступного року було прийнято попередній проєкт і затверджено перший кошторис будівельних робіт.
1 лютого 1912 року було розпочато земельні роботи, а вже 5 травня у загребському районі Максимир було офіційно відкрито стадіон і зіграно перший матч.
Ініціатором будівництва стадіону був мультиспортивний клуб ХАСК (Хорватський академічний спортивний клуб). У день урочистого відкриття на «Максимирі» зіграли товариські матчі ХАСК та інший футбольний клуб із Загреба, «Граджянскі».
Обидва клуби, які згодом утворять футбольний клуб «Динамо» Загреб, почали грати домашні матчі на «Максимирі», хоча «Граджянскі» на той час вже мав іншу домашню арену.
У 1912 році ХАСК здобув «золото» першого (і єдиного на довгі роки) чемпіонату Хорватії. Успішною арена була і для «Граджянскі». Після закінчення Першої світової війни і створення Королівства Сербів, Хорватів і Словенців, футбольний клуб «Граджянскі» вийшов на провідні ролі у Загребі і країні загалом. Команда регулярно здобувала перемоги у Чемпіонаті Загреба і кубку Загреба. У 1923 році «Граджянскі» здобув перемогу в першому розіграші чемпіонату Югославії. Загалом команда п'ять разів була чемпіоном країни і двічі здобувала срібні нагороди. ХАСК став чемпіоном Югославії у сезоні 1937/38.
Після Другої світової війни ХАСК, «Граджянскі», а також ще один їх суперник «Конкордія», були розпущені й на основі цих трьох клубів у Загребі був створений клуб «Динамо».
Змін у післявоєнні роки зазнав і «Максимир». Після 1948 року була зведена адміністративна будівля та невелика трибуна з західного боку. Зведення трибун почалося у 1952 році. В 1954 році були завершені бігові доріжки та західна трибуна, північна трибуна була добудована у 1955 році, а разом з нею і західний вхід, квиткові каси та огорожа навколо стадіону.
У 1961 році на стадіоні встановили освітлення і завершили зведення східної трибуни. Зведення південної трибуни тривало чотири роки: з 1964 до 1968. Після цього стадіон почав вміщувати 64 000 глядачів. У 1974 році стару систему освітлення замінили новою.
«Максимир» приймав два матчі Євро-1976, яке проходило в Югославії: півфінальний матч Нідерланди – Чехословаччина, а також поєдинок за третє місце Югославія – Нідерланди. Інші два матчі фінальної частини Євро відбулися у Белграді.
У 1987 році «Максимир» був центральною ареною літньої Універсіади – 1987.
Матч ненависті
Окремо в історії стадіону виділяється дата 13 травня 1990 року, коли на «Максимирі» відбувся «матч ненависті». Прийнято вважати, що саме з подій на «Максимирі» взяла початок війна Хорватії за незалежність.
У той день на «Максимир» мала відбутися футбольна гра чемпіонату Югославії між загребським «Динамо» і белградською «Црвеною Звездою». Зі столиці СФРЮ до головного міста Хорватії приїхали близько 3 000 сербських фанатів.
1990 року у Соціалістичній Республіці Хорватія було проведено перші вільні, демократичні вибори, перемогу на яких здобули нові, дещо радикальні політичні сили, очолила які партія Хорватська демократична співдружність (ХДС). 9 травня 1990 у другому турі виборів вона набрала більшість голосів. Гасло ХДС було просте і зрозуміле: повна незалежність Хорватії.
У сербських політичних колах панували протилежні настрої. Це не могло не позначитися на простих людях, а особливо такому активному прошарку населення, як футбольні фанати. 1989 року вболівальники «Црвени Звезди» об'єдналися в угруповання під назвою «герої». Їхнім ватажком став Желько Ражнатович на прізвисько «Аркан», якого «Інтерпол» у 1970-х офіційно назвав одним із десятьох найнебезпечніших злочинців у світі.
Із перших хвилин стало зрозуміло, що футбол того дня нікого не цікавив. Сутички між хорватськими уболівальниками і прибулими сербами трапилися ще перед матчем, та головне зіткнення почалося на трибунах «Максимира» перед самим початком поєдинку. З обох сторін звучали провокаційні гасла. Хорвати скандували: «Сербів на верби!», а серби: «Загреб — це Сербія!»
Потім сербські вболівальники розламали розвішані в їхньому секторі рекламні щити і побігли в атаку на хорватські сектори, ламаючи сидіння і шпурляючи ними над трибунами. Так почалося пряме, рукопашне протистояння фанатів. Динамівці в цей час перебували на полі й усе це звідти споглядали. Капітан «Динамо» Звонимир Бобан почав звертатися до присутніх на полі югославських міліціонерів і спецпризначенців, указуючи на заворушення в секторах. Але залучені до підтримання порядку на матчі правоохоронці, які здебільшого були сербами, спочатку не реагували на те, що відбувається, і застосували кийки та сльозогінний газ тільки тоді, коли хорватські фанати дісталися до сектора сербських уболівальників і зірвали їхні банери. Фани загребської команди, тікаючи від міліціонерів, вискочили на бігові доріжки, тоді як на полі в цей час розминалися гравці «Динамо».
Далі втрутилися спецпризначенці, після кийків яких частина фанатів залишилася лежати на газоні, а деякі навіть без притомності. Футболісти, що залишилися на полі, почали допомагати своїм уболівальникам, а капітан «Динамо» Звонимир Бобан навіть зробив свій історичний удар ногою знаскоку по спецпризначенцю, який, як виявилося, був не сербом, а босняком і згодом публічно заявив, що прощає Бобана.
За Звонимира заступилися та провели з поля ті самі фанати, яких він так завзято кинувся захищати. Але вберегти від суворого покарання футбольного правосуддя не змогли — Бобана дискваліфікували на півроку й на чемпіонат світу в Італію він не поїхав. На батьківщині Бобана оголосили національним героєм Хорватії, а в Сербії він зажив репутації хорватського націоналіста.
