Михайло КОМАН, володар першого Кубка СРСР, завойованого київським "Динамо" у далекому 1954 році, згадує про своїх вихованців, що стали 40 років тому першими чемпіонами СРСР
У футболі кожний відповідає не тільки за себе, але й за товариша...
З приводу фантастичної появи в Києві закарпатського "десанту" існує кілька версій. Одна з них була мені запропонована самим учасником тих історичних для нашого футболу подій Михайлом Команом. Виявляється, усе було трохи прозаїчніше: "Динамо" давно вже поглядало на Захід - Європа грала зовсім в інший, прямо скажемо, більш технічний футбол. Ще до війни, після "звільнення" західних областей України, "селекціонери" з Києва та інших футбольних центрів зацікавилися гравцями зі Львова, Ужгорода, Станіслава (Івано-Франківськ) і Мукачевого... У "Динамо" з'явилися А. Скоцень і М. Матіас і, якби не війна, - футбольний світ набагато раніше довідався, як уміють грати в "справжній" футбол...
Довідка "УФ"
Народився 1 квітня 1928 р. у м. Люботин (Чехословаччина). Лівий напівсередній нападник. 173 см, 71 кг. Майстер спорту, заслужений тренер України (1961).
Почав грати в 1942 році у Виноградовому (нині - Закарпатська обл.) у команді механічного технікуму, потім були "Партизан" (Угорщина) - 1945-46 рр., команда м. Бурштина - 1947 р., "Спартак" (Уж) - 1948 р., "Динамо" (К) - 1949-59 рр. У чемпіонатах СРСР зіграв 149 матчів, забив 62 голи. 2-й призер чемпіонату СРСР (1962). Виборов разом із "Динамо" Кубок СРСР - 1954 р. У списку "33" №2 - 1957, №3 - 1956. В другій збірній СРСР - 1954 р.
Один з найкращих футболістів "Динамо" 50-х. Маневрений, технічний, працездатний, виділявся ігровою інтуїцією, умінням вчасно виявитися на зручній для завершення атаки позиції, добре грав головою.
Тренер (1960-73, 1991-92 рр.) і нач. команди "Динамо" (К) - 1977-84 рр. Директор школи "Динамо" (К) - 1974-76, 1985-87, 1993-95 (по червень), нач. відділу футболу республіканської ради "Динамо" - 1988-90. Нач.команди "Динамо-3" (К) - з липня 1995.
Тренер юнацької збірної СРСР - 1975.
Працюючи тренером дублюючого складу "Динамо", а потім і основного, Коман підготував багато відмінних футболістів, які принесли славу не тільки своєму клубу, але й країні: В.Соснихіна, Вол. Левченка, С. Круліковського, В. Мунтяна, А. Бишовця, В. Кащея, В. Веремеєва, В. Онищенка, А. Боговика, О. Блохіна, А. Даміна, В.Зуєва, В. Кондратова та інших.
"У ДИТИНСТВІ ГРАВ ЗА ТРИ КОМАНДИ ОДРАЗУ"
- Михайле Михайловичу, у вас багата футбольна біографія, і вона, власне кажучи, уся пов'язана з Києвом, з "Динамо", якому ви вірою і правдою, важко навіть собі уявити, служите от уже п'ятдесят із гаком років...
- Саме тому, мабуть, що війна обійшла стороною наші угорські, чеські, словацькі містечка і села, молоді закарпатці не припиняли ігрової практики, і вже до кінця 40-х років в Ужгороді і Мукачевому зібралася цілком пристойна компанія закоханих у футбол гравців, що пройшли школу в кваліфікованих тренерів. Я не хотів нікуди виїжджати зі свого Виноградова: по-перше, треба було годувати родину і якось допомагати батькам - у нашій сім'ї було восьмеро дітей. Ще до війни в нашому містечку були футбольні команди, що базувалися при млинах, і "меценати", крім всього іншого, розплачувалися з гравцями борошном... По-друге, я з малих років жив практично на стадіоні, потоваришувавши з дітьми працівників стадіону, допомагав їм прибирати трибуни, упорядковувати поле, подавав м'ячі і... грав, грав, грав...
Які це були цікаві часи!.. У маленькому Виноградовому було три команди: єврейська, словацька й українська - я грав по черзі... в усіх. Коли прийшла Червона Армія, млини об'єднали в млиноуправління і команда стала міською. Ми їздили на американському "студебеккері" по селах грати у футбол і щоразу, повертаючись з перемогою додому, розігріті успіхом і чудовим закарпатським вином, усю дорогу співали пісень... Здавалося, так буде завжди!
Потім був Ужгород, куди міськвійськком Кузьмін, що любив футбол так само, як і ми, зібрав у команду найкращих гравців з усього Закарпаття... І одразу ж про це заговорили у футбольних колах. І хоч тоді ще не було ні телебачення, ні спортивних газет, чутки поширювалися зі швидкістю звуку...
"ПІСЛЯ ФІНАЛУ НАС "ЗААРЕШТУВАЛИ"
1948 року забрали в київське "Динамо" Лавера та Фабіяна. А незабаром дійшла черга і до інших... У фіналі Кубка України ми грали з киянами і програли лише один м'яч, що його, до речі, забив нам свій же, "мобілізований" динамівцями Фабіян... На команду звернули увагу і... "заарештували", оселивши у динамівському гуртожитку, - додому повернулися лише деякі. Полковник Кузьмін ледве не плакав: "Хлопці, якщо ви не погодитеся грати в Києві, мені в армії більше не служити..."
1949 року дублюючий склад "Динамо", що майже цілком складався із закарпатців, виграв всесоюзний турнір, здивувавши фахівців і глядачів незвичною для того часу технікою, зіграністю і відпрацьованими на тренуваннях комбінаці-ями... До речі, на "дубль" тоді ходило значно більше народу, ніж сьогодні на "основу"... Утім, ми були і фізично краще готовими за інших: що не кажи, а через Україну двічі "прокотилася" страшна війна - молодь була виснажена, а ветерани, довоєнні майстри, вже "не тягли"... А ми в Закарпатті, незважаючи ні на що, усе ж таки з голоду не пухли й у футбол грати не припиняли...
Знадобилося ще кілька років, щоб місцеві київські хлопці зміцніли і спромоглися скласти конкуренцію приїжджим гравцям...
- Який момент у вашому житті найбільш яскраво запам'ятався?
- Стільки було цікавого в житті... Запам'ятався, наприклад, 52-й, рік Олімпіади, коли ми довго лідирували в чемпіонаті, але не змогли утриматися на першому місці... Кілька людей, у тому числі і я, "випало" зі складу, а лава у нас тоді була короткувата... Потім був 54-й, рік першого Кубка СРСР, - як це можна забути!..
Поступово "Динамо" ставало міцною командою й у ньому почали з'являтися перспективні молоді гравці. Але, напевно, більше всього я радів, коли вже тренером у 61-му разом з командою став чемпіоном країни. У нас був дуже гарний колектив, у який ми зібрали, напевно, найкращих, з якими могли розраховувати на те, що ще не раз порадуємо своїх уболівальників... Таке трапилося, але трохи згодом.
- Могли б ви дати характеристику чемпіонам 1961-го?
- Почну з Олега Макарова. Чудовий воротар, як тоді вважали, один з найтехнічніших: ніколи, навіть після найдужчого удару, не випускав м'яча з рук... Грав дуже скромно, непомітно... Пам'ятаю, як красиво стрибали Перельман, Разинський, потім Гаваші та Банников!.. Олег красивими кидками не захоплювався, бо чітко обирав місце у воротах... А яка людина була: спокійний, режим не порушував, футболу віддавався всією душею! Напевно, люди, які ховають свої емоції, не виражають їх, швидше йдуть од нас, несучи із собою свої думки і переживання...
Володя Щегольков - давно я його не бачив! У нього, кажуть, проблеми з ногами... Шкода. Був міцним оборонцем: справжній чоловік на полі - йому нічого не заважало так налякати свого "підопічного" нападника, що той тікав на інший фланг!.. Надійний гравець. Починав в Одесі в півобороні... У нас грав і праворуч, і в центрі - скрізь успішно.
Толя Сучков - швидкий, чіпкий лівий оборонець. У той час крайні нападники відрізнялися спринтерською швидкіс-тю, тому оборонцям теж доводилося швидко бігати...
Вася Турянчик - дуже добре грав у центрі оборони. Мав відмінний бійцівський характер - такого нам зараз у команді не вистачає... Вмів і підстрахувати партнерів, і зіграти персонально проти будь-якого форварда. Відмінно грав головою. Поруч із Василем виріс у класного оборонця колишній нападник з дублюючого складу Вадим Соснихін, відомий "директор" штрафного майданчика...
Коля Кольцов - невисокий на зріст здоровань, дуже рухливий... Добре "читав" гру, міг зіграти і у середині поля, і в обороні...
- У той час Соловйов намагався перебудовувати гру в середині поля, де у вас грало три півоборонці...
- Так, ми саме перебудовувалися в тактиці, шукаючи різні варіанти, зміцнюючи середню лінію, щоб зняти навантаження із оборони і приділити більше уваги атаці...
Юра Войнов - найвідо-міший на той час гравець київського "Динамо"... 1961 року грав дуже стабільно в зоні правого півоборонця. Володів чітким сильним ударом правою ногою, багато забивав здалеку... Крім того, що в нього був невеликий розмір взуття, що допомагає при ударі, Юра дуже точно ставив опорну ногу біля м'яча і корпусом "накривав" його під час удару... Майже завжди потрапляв у ствір воріт - що цікаво, м'яч вище воріт не летів. Я його часто під час атаки використовував у своїх цілях: "накручу" кілька оборонців у штрафному, зіб'ю їх докупи і віддаю Юрі прямо під праву ногу. А коли він бив (це був справжній "постріл"!), я одразу йшов на добивання, бо воротарі після його ударів, звичайно, м'ячі не фіксували, а відпускали...
Йожеф Сабо - ми його взяли зовсім хлопчиськом з Ужгорода... Пам'ятаєте статтю в "Советском спорте", де запитували, чи має право "Динамо" силою забирати гравців? Цього "відкритого листа" тоді нібито підписали Турянчик, Сабо та Гаваші... Звичайно, нам треба було посилюватися і ми брали тих, хто нам підходить... Не думаю, щоб вони буркотіли - раділи, напевно, що потрапили в "Динамо"... А навколо цього підняли галас, статтю написали у Москві - заздрили, що Київ випередив їх...
Йожефові дуже допоміг у футбольному житті характер - боєць самий справжній!.. У нас у той час таких "характерних" було в команді досить: той же Щегольков, Островський, Турянчик, Серебрянников, пізніше - Федя Медвідь... Вони могли грати стільки, скільки треба, і за честь команди не лякалися голову покласти! От зараз кажуть, що у "Динамо" немає такої середньої лінії: адже вони повинні й атакувати, і оборонятися, а для цього треба не тільки гарну фізичну підготовку, а й характер... Бувають ігри, коли треба зіграти "через не можу", а не всі це можуть зробити!.. Футбол - гра колективна, де кожний відповідає не тільки за себе, але і за товариша... Повз Сабо проскочити було неможливо!
У 60-му разом з Войновим і Сабо грав Сорокін, але потім він виїхав до Москви, і в 61-му на цьому місці часто грав Трояновський... Поки його не перевели на місце лівого напівсереднього, на допомогу Лобановському... Валентин був дуже технічний футболіст, розумний з точним пасом: міг на себе взяти двох-трьох, обвести, і потім таку точну передачу видати, що залишалося тільки забивати... Серед уболівальників вважалося, що, якби не Трояновський, Лобановський би так успішно не грав. І ще: адже він робив дуже багато корисної роботи... Шкода, що в нього були проблеми з режимом...
Коли ми грали ще по системі "дубль-ве", гра флангових нападників багато в чому залежала від напівсередніх, котрі їх повинні були обслуговувати м'ячами... У мене була "зв'язка" із Фоміним, а на правому фланзі Віктор Терентьєв допомагав Грамматикопуло... Вітя Фомін був унікальний гравець, що мчав по самісінькій бічній лінії і віддавав мені в центр найточніші передачі!.. 1954 року, у кубковому матчі проти Єревана, я з центра дав Фоміну пас, він утік і дав мені повітрям точний пас у район штрафної - воротар вирішив, що встигне, і вибіг, а я набіг і "щічкою" перекинув м'яча у ворота...
Андрій Біба - любив пововтузитися з м'ячем, грав комбінаційно, мав гарний удар - надійний гравець. Колективний гравець... Я йому передав у спадщину свій десятий номер.
Віктор Канєвський - від-мін-ний гравець, технічний, з відпрацьованим ударом з обох ніг... У нього був фірмовий номер, після якого оборонці не знали, у який бік бігти!.. Добре грав головою. Він молодим ще зі мною грав...
Віктор Серебрянников - технічний, багато працював на полі - витривалий, рухливий. Добре бив штрафні, над якими дуже багато працював на тренуваннях... Злий, азартний.
Олег Базилевич - "швид-кіс-ник", біговий гравець. Додавав дуже багато гостроти, добре грав головою на "другому поверсі"... Завжди намагався "замкнути" дальню штангу і з цієї позиції багато забивав. Технічний був гравець...
- Складається враження, що у вас нетехнічних гравців взагалі не було...
- Правильно. Ми дуже багато уваги приділяли техніці поводження з м'ячем: без м'ячів тренувань не проводили... Навчання футболу треба починати саме з техніки - силова підготовка прийде пізніше, з віком.
- Таке враження, що зараз до команд майстрів приходять зовсім не навчені футбольним прийомам гравці. Невже в школах їх цьому не вчать?
- Напевно вчать недостатньо... Але треба і самому тренуватися: хто хоче стати професіоналом, повинен "спати з м'ячем"... У нас тоді на базі нікого не треба було змушувати працювати з м'ячем: один у вільний час відпрацьовував штрафні, інший - довгі передачі, третій - бив пенальті... Дуже любили грати в тенісбол і часто проводили змагання, у яких брали участь усі, включаючи лікарів і масажистів... Приїжджали грати навіть судді... Дивуюся, чому Лобановський, що дуже любив цю гру і був одним із найкращих, не привчив інших до тренувань на тенісному корті? Вважаю, що така вправа дуже корисна для футболістів...
- У Кончі-Заспі, по-моєму, і кортів немає!..
- Як туди приїдеш, база, немов вимерла. А в наш час на всіх площадках змагалися в різні ігри з м'ячем - футбол любили... І в дитячій школі чомусь немає тенісболу! Навіть воротарі навчалися техніці на цих площадках...
- Ви не дали характеристику Лобановському...
- Надійний. Грав з однаковим успіхом і в центрі, і на краю. Навчився крученому удару, що його називали "сухий лист", завдяки чому ми вигравали багато матчів... Любив тренуватися з м'ячем, не дуже полюбляв бігати... Але згодом, коли став тренером, бігав більше і швидше своїх гравців... Був ініціатором колективного відбору, пресингу, комбінованого ведення гри... Але останнім часом його футболісти чомусь більше грали поперек поля і назад. У той час, як варто було б віддати передачу вперед і "зачепитися" там... Колишнього пресингу вже не видно: один відбирає, другий - пішки ходить, третій - спостерігає!.. І виходить: той починає, цей зупиняється - спільних дій замало... Адже треба всю гру провести в спільних діях. А як чудово раніше "накривали" - супротивник не встигав голову підняти! І результату домагалися, і слава велика була! Думаю, це можна виправити: головне, щоб склад був стабільний... Щоб усе було відпрацьовано до автоматизму: як у нас з Фоміним, чи у Трояновського з Лобановським... Результат буде обов'язково! Шкода, що Валерій Васильович так зарано пішов від нас: напевно, багато ще міг би зробити...
"У 1961-МУ МАВ ДВОРІЧНИЙ СТАЖ..."
- Що допомогло виграти в 1961-му?
- Виграти золоті медалі, відібравши їх у Москви, - велика справа! В Україні нам створили всі умови, і ми намагалися не образити уболівальників. І керівництво... Спорт - не просто гра, а велика політика, тому що усі дивляться на спортсменів і одержують уявлення про країну... Чим більше в нас буде сильних команд, тим цікавіше буде жити, тим гарніше буде футбол!
Роботи в нашому футболі - непочатий край... Треба виховувати свою молодь, а для цього домогтися того, щоб тренерам не соромно було приходити в касу за зарплатою...
А в 61-му році в мене вже був дворічний стаж тренерської роботи... Але ж спочатку я хотів повернутися додому, у Закарпаття, але умовили залишитися. І не шкодую про це. Із самого початку мені довелося працювати з молодими хлопцями: їх було багато - цікавих, перспективних футболістів...
- Коли ви почали тренувати, у команді ще грали ті, хто грав з вами...
- Ми з Терентьєвим займалися і дублем, і основним складом, а Соловйов - дублем майже не займався... У 60-му році команда омолодилася і дуже швидко, повіривши в тренера, почала домагатися успіху. Навіть дивно, що Соловйов залишив команду на самому зльоті - цей склад був здатний перемагати в декількох сезонах.
- Але вже в наступному, після завоювання чемпіонських медалей, сезоні ви опустилися на звичне п'яте місце...
- Спочатку усе йшло добре: ми посіли в підгрупі перше місце і вийшли у фінальну частину, маючи по 10 очок зі "Спартаком". Більше виявилося у тбілісців - 13... Але потім гра розладналася - ми двічі програли спартаківцям і здобули п'ять нічиїх. У підсумку, "Спартак" випередив усіх, а за ним були московські і тбіліські динамівці, і ми з ЦБРА... Начебто і не стали грати гірше, але якось розгубили торішній бойовий настрій... З молодими треба на кожну гру налаштовуватися, а, до того ж, Соловйов ніяк не міг остаточно визначити бойовий склад...
- "Від добра добра не шукають" - є таке прислів'я... Начебто у вас не було слабких місць у команді: кого там ще можна було переглядати?..
- Згуртувати колектив важко - адже це не одинадцять, а 15-18 чоловік... І ще, щоб займати місце на чолі турнірної таблиці, треба було, принаймні, узяти п'ятдесят відсотків очок у московських команд, яких тоді в чемпіонаті СРСР було чотири. І усі вони були дуже сильні, мали величезний футбольний досвід... А ще прихильність суддів і футбольного начальства теж чимало важили!.. 1961 року все це, разом узяте, і "вистрілило", а потім запрацювали інші "важелі"...
- Зрозуміло, Москві не дуже подобалося, що в Україну спливає "золото"...
- З Москвою постійно йшла суперечка: столиця хотіла бути в усьому першою... І хоч у нас і серед москвичів було чимало шанувальників, але всяке бувало...
- Симпатії симпатіями, а "тютюн - нарізно"...
- Щось на зразок цього. Але як би ми не пристосовувалися до експериментів Соловйова, але той факт, що з приходом Маслова, команда майже одразу ж "вистрілила", говорить про те, що В'ячеслав Дмитрович був на правильному шляху, роблячи ставку на молодь... Адже Віктор Олександрович практично склад не поміняв, і вже через рік, у 1965-му, "Динамо" завоювало "срібло", а потім тричі ставало чемпіоном...
- Чому останнім часом так мало молодих динамівців з'являється у своїй головній команді: в основному це - приїжджі чи легіонери?
- На жаль, давно вже не було поповнення. І скільки ми вже про це говоримо!.. Останній набір з динамівської школи - спецклас Крощенка 1975 року народження та кілька гравців 76-го. От зараз усі говорять про Лисицького та Скобу - але й вони ніяк не можуть закріпитися у складі! Цього ж замало! Важко мені в цьому розібратися... Здатних хлопців багато: набагато більше, ніж здатних тренерів...
- Дочекаємося, коли кількість перейде в якість. Сьогоднішнім "майстрам" є з кого брати приклад...
Максим Максимов, газета “Український футбол”.