92 роки тому, у вересні 1929-го, відбувся перший з них. Нині такі матчі частенько іменують «неофіційними», хоча багато з них заздалегідь планувалися й про їхнє проведення велися перемовини, а матчі в міжнародних турнірах, зорганізованих клубами чи громадськими організаціями, узагалі неофіційними вважати неможливо. Безумовно, деякі тренувальні та контрольні матчі (для підготовки команди до сезону або до конкретного вирішального матчу), а також тренувальні матчі з міні-футболу (футзалу) інакше як неофіційними все ж іменувати неможливо. Загалом офіційних товариських матчів основний склад команди провів за свою понад 90-річну історію десь зі дві сотні, однак слід зазначити, що більшість із них були виїзними й до того ж проводилися і ранзі міжнародних турнірів за кордоном. Домашніх матчів було більше 70, тобто фактично третина з усіх проведених.
У довоєнний період у Києві основний склад команди майстрів (показової) «Динамо» таких матчів провів усього три, а в післявоєнні часи особливо багато їх було в 1954-64 рр., коли «Динамо» Київ не брало ще участі в розіграшах європейських клубних кубків.
З цих домашніх товариських матчів нижче перелічені лише офіційні, а неофіційні лише згадані в додатку до цього переліку:
1. 1929 р. 14 вересня. Збірна робітничих клубів Нижньої Австрії – 3:4
2. 1936 р. 30 вересня. Збірна Народних будинків Туреччини – 9:1
3. 1937 р. 15 липня. Збірна Басконії (Іспанія) – 1:3
4. 1953 р. 6 вересня. “Іст-Бенгал-Клаб” Калькутта (Індія) – 13:1
5. 1954 р. 21 червня. “Вікінг” Копенгаген (Данія) – 7:1
6. 1954 р. 14 липня. Збірна Норвегії – 5:2
7. 1954 р. 19 серпня. Збірна Болгарії – 1:0
8. 1955 р. 1 липня. Збірна Лівану – 18:0
9. 1955 р. 6 липня. “Партизан” Белград (Югославія) – 0:0
10. 1956 р. 8 червня. “Ударник” Софія (Болгарія) – 2:0
11. 1956 р. 17 червня. “Андерлехт” Брюссель (Бельгія) – 2:1
12. 1956 р. 25 серпня. “Аустрія” Відень (Австрія) – 4:3
13. 1956 р. 8 вересня. “Енергія”-”Стягул Рошу” Сталін (нині Брашів) (Румунія) – 1:1
14. 1957 р. 6 червня. “Динамо” Сталін (нині Брашів) (Румунія) – 4:1
15. 1957 р. 28 червня. “Байя” Сан-Сальвадор (Бразилія) – 3:1
16. 1957 р. 8 липня. “Васко да Гама” Ріо-де-Жанейро (Бразилія) – 3:1
17. 1957 р. 1 вересня. “Олімпік” Ніцца (Франція) – 1:0
18. 1958 р. 17 травня. ФСФ”Франкфурт” Франкфурт-на-Майні (Німеччина) – 2:0
19. 1958 р. 27 травня. “Жіул” Петрошені (Румунія) – 4:0
20. 1958 р. 3 червня. “Міньор” Димитрівград (Болгарія) – 4:2
21. 1958 р. 15 червня. “Вашаш” Чепель (Угорщина) – 2:2
22. 1958 р. 18 червня. “Конкордія” Гамбург (Німеччина) – 5:1
23. 1958 р. 23 червня. “Спартак-Соколово” Прага (Чехословаччина) – 4:3
24. 1958 р. 7 липня. “Насьональ” Монтевідео (Уругвай) – 0:0
25. 1958 р. 11 липня. “Вієнна” Відень (Австрія) – 4:1
26. 1958 р. 27 липня. “Динамо” Загреб (Югославія) – 1:3
27. 1959 р. 1 червня. “Тоттенхем Хотспур” Лондон (Англія) – 1:2
28. 1959 р. 14 червня. Збірна Тирани (Албанія) – 1:0
29. 1959 р. 10 липня. “Активіст” Бріске-Занфтенберг (НДР) – 4:1
30. 1959 р. 29 липня. “Динамо” Бакеу (Румунія) – 3:0
31. 1960 р. 15 квітня. “Погонь” Щецин (Польща) – 4:0
32. 1960 р. 3 серпня. “Боруссія” Нейнкірхен (Німеччина) – 4:1
33. 1960 р. 15 серпня. “Байя” Сан-Сальвадор (Бразилія) – 4:1
34. 1961 р. 23 червня. Збірна клубів (“Альянсен”) Данії – 5:2
35. 1961 р. 5 липня. “Мадурейра” Ріо-де-Жанейро (Бразилія) – 1:2
36. 1961 р. 25 жовтня. “Хаммарбю” Стокгольм (Швеція) – 1:0
37. 1962 р. 8 квітня. “Краковія” Краків (Польща) – 6:2
38. 1962 р. 9 червня. “Глазго Рейнджерс” Глазго (Шотландія) – 1:1
39. 1962 р. 23 липня. “Сампдорія” Генуя (Італія) – 4:1
40. 1962 р. 31 липня. Збірна олімпійська НДР – 1:3
41. 1962 р. 11 серпня. “Олімпік” Нім (Франція) – 3:1
42. 1963 р. 13 серпня. “Стягул Рошу” Брашів (Румунія) – 2:2
43. 1964 р. 30 травня. УТА Арад (Румунія) – 2:1
44. 1964 р. 3 червня. “Насьональ” Монтевідео (Уругвай) – 0:2
45. 1964 р. 19 червня. “Лаціо” Рим (Італія) – 1:2
46. 1964 р. 27 червня. ЛКС Лодзь (Польща) – 2:0
47. 1965 р. 19 червня. “Стад Франсе” Париж (Франція) – 3:1
48. 1970 р. 28 квітня. Збірна Західного Берліну – 1:0
49. 1971 р. 3 червня. “Еспаньол” Барселона (Іспанія) – 2:0
50. 1971 р. 20 вересня. ДВТК Діошдьєр (Угорщина) – 2:0
51. 1974 р. 20 липня. “Інтернаціонал” Братислава (Чехословаччина) – 1:1
52. 1977 р. 7 червня. “Фіорентина” Флоренція (Італія) – 4:2
53. 1978 р. 14 червня. “Інтернаціонал” Братислава (Чехословаччина) – 0:0
54. 1980 р. 8 серпня. “Шльонськ” Вроцлав (Польща) – 4:2
55. 1984 р. 5 вересня. ФК Тулуза (Франція) – 1:0
56. 1985 р. 26 червня. “Локомотив” Лейпциг (НДР) – 2:0
57. 1985 р. 10 жовтня. “Браге” Бурленге (Швеція) – 1:0
58. 1987 р. 26 серпня. Збірна Ефіопії – 1:0
59. 1989 р. 2 серпня. “Іпсвич Таун” Іпсвич (Англія) – 0:1
60. 1989 р. 13 серпня. “Бангу” Ріо-де-Жанейро (Бразилія) – 0:0 міжнародний турнір
61. 1989 р. 14 серпня. “Рома” Рим (Італія) – 1:2 міжнародний турнір
62. 1992 р. 9 листопада. “Олімпіакос” Пірей (Греція) – 3:3
63. 2001 р. 21 лютого. “Локомотив” Софія (Болгарія) – 4:0
64. 2001 р. 5 березня. “Младост” Лучани (Югославія) – 1:2
65. 2002 р. 11 березня. “Університатя” Крайова (Румунія) – 2:0
66. 2003 р. 12 травня. “Локомотив” Москва (Росія) – 2:0 турнір Лобановського
67. 2004 р. 12 травня. “Сконто” Рига (Латвія) – 1:0 турнір Лобановського
68. 2004 р. 14 травня. “Шеріф” Тираспіль (Молдова) – 4:0 турнір Лобановського
69. 2005 р. 19 жовтня. “Динамо” Москва (Росія) – 1:1
70. 2017 р. 2 вересня. “Динамо” Брест (Білорусь) – 7:0
71. 2021 р. 27 березня “Динамо” Бухарест (Румунія) – 3:0
Додаток:
1.1955 р. 9 жовтня. Збірна Києва (фактично “Динамо” Київ) – збірна Пекіну (Китай) – 4:1
2.1957 р. 10 серпня. “Динамо” Київ (все ж дублюючий склад) – “Форвертс” Штайр (Австрія) – 4:1
Вперше участь у міжнародних матчах київське “Динамо” взяло ще до другої світової війни. Але їх було лише три. Спочатку 14 вересня 1929 року до Києва “навідалась” збірна робітничих клубів Нижньої Австрії, і перший матч київське “Динамо” провело саме з цією командою. Це був перший міжнародний матч в славній історії нашого клубу. Вже на 7-й хвилині Малхасов забиває перший м’яч у ворота австрійської команди, а потім на 35-й хвилині відзначається Піонтковський. Австрієць Зедль, який судив в цьому матчі, затягнув час першого тайму, і вже на 50-й хвилині його продовження австрійці зі штрафного скорочують рахунок матчу (після удару від ноги динамівця м’яч змінив напрям). Потім у другому таймі австрійці забивають два голи поспіль (один з пенальті), а незабаром і четвертий. Лише на останній хвилині матчу динамівцям вдається скоротити розрив у рахунку.
І зовсім молода команда динамівців програла в цьому товариському матчі в упертій боротьбі – 3:4. Завдяки публікаціям у пресі є можливість надати читачу чудове фото обох команд-суперників.
Та ця поразка за вимогами влади більшовиків-комуністів щодо непереможних найкращих в світі спортсменів Країни Рад поставила хрест на міжнародних зустрічах команди на довгі 7 років. Лише 1936 року, після “сенсаційного” переможного турне збірної України (у складі якої було аж 8 київських динамівців) по Франції та Бельгії (7 переможних матчів з робітничими командами з загальним співвідношенням забитих і пропущених м’ячів… - 88:3) та до того ж, коли вже “Динамо” Київ в першому чемпіонаті СРСР стало срібним призером, їм таки “дозволили” ще раз спробувати зіграти у міжнародній зустрічі. І динамівці столиці України з честю виконали вказівку партії, перегравши в Києві збірну Народних будинків Туреччини, та ще й з рахунком аж 9:1.
До цього матчу, який був запланований на 30 вересня 1936 року, досить серйозно готувалися. Заздалегідь УКФК було визначено склад команди: воротарі Трусевич та Ідзковський; захисники Волін, Табачковський, “впроваджений” на всякий випадок з одеського “Динамо” щоб ще міцнішим був захист команди (без того, щоб хоч якось обдурити суперника, ніяк не можна було, бо це всебічно використовувалось заради перемоги за будь що), Правовєров і Тимофєєв; півзахисники Тютчев, Кузьменко, Путистін і Ліфшиц; нападники Гончаренко, Шиловський, Щегоцький, Комаров, Махиня і... абсолютно з незрозумілих причин включений до складу “Динамо” ще й Піскун (швидше за все, як представник команди).
Це був другий міжнародний матч в історії київської команди. Головним суддею традиційно був призначений професор В.А.Блях . До речі, на матч було продано рівно 30 000 квитків, і з цієї нагоди з’явилося повідомлення в пресі, що всі лавки на стадіоні “Динамо” вже були пронумеровані, чого, мабуть, раніше не було. У газетах у звітах про матч скрізь повідомлялося, що на матчі були присутні 50 000 глядачів, але це явний “перебор”. Звичайно, глядачів було більше, ніж було продано квитків, але не настільки.
До матчу була надрукована програмка і навіть виготовлений чудовий сувенірний значок для офіційних представників та поважних гостей.
Гра так склалася, що, по-перше, протягом усього матчу йшов холодний неприємний дощ. Турецькі футболісти, які звикли грати на полях без трав’яного покриття, ніяк не могли пристосуватися до мокрого трав’яного газону, ковзали, не могли зробити точні передачі м’яча, а потім просто засмутилися й “махнули рукою”, пославши все до біса. Воротар збірної Туреччини так засмутився, що навіть залишив поле, та нібито все ж таки повернувся.
Але все ж наступного року в матчі 15 липня зі збірною Басконії з революційної Іспанії кияни все ж таки програли – 1:3. І це не дивлячись на те, що в захисті крім знайомого вже нам М.Табачковського грали ще двоє “підставних” – І.Гвоздков з московського “Локомотива” та В.Глазков з ростовського “Динамо”. Та баски тоді переграли не лише киян, тому якось усе обійшлося. Після такої поразки усі міжнародні зустрічі в СРСР були заборонені, бо честь “непереможного” радянського спорту плюндрувати не дозволялось. Та й до того ж 1939 року розпочалася друга світова війна, яка закінчилася лише 1945 року. Але перерва в міжнародних іграх киян була 16-річна.
Про перший післявоєнний міжнародний товариський “легендарний” матч 6 вересня 1953 року з індусами з “Іст-Бенгал клаб” з Калькутти (East-Bengal club Calcutta), що грали практично “босоніж” (ступні ніг і пальці були обмотані щільною тканиною). 50-тисячний Республіканський стадіон ім. Хрущова, звичайно, був переповнений. Глядачі зайняли навіть проходи між трибунами і навколишні височини. Гра проходила дуже коректно і закінчилася з рахунком 13:1 на користь “Динамо”. Відомо з преси, що голи в цьому матчі забивали: чотири - Коман, по два - Зазроєв, Віньковатов і Рижиков та по одному - Михаліна, В.Фомін і... автора останнього гола газети чомусь не повідомляли. Але, за свідченнями очевидців, його забив юний вихованець київського футболу (футбольна школа №1 МіськВНО), що в той час грав за команди “Локомотива” - Ігор Балакін. Гарик,так звали близькі цього 16-річного хлопця, був сином відомого українського арбітра і футболіста Миколи Миколайовича Балакіна, який судив у цьому матчі. Вже наприкінці гри той попросив О.Ошенкова дозволити вийти на поле своєму синові і старший тренер “Динамо” не заперечував. Гарику швидко знайшли динамівську футболку, і він не тільки встиг вибігти на поле, але й забив 13-й останній гол у цьому матчі. У наслідку волею долі Ігор Балакін влився в колектив київського “Динамо” і навіть зіграв 9 матчів в основному складі команди.
До того ж, після матчу відбулася товариська вечеря в одному з найкращих на той час ресторані Києва - “Динамо” за участю гравців і представників обох команд. Знову ж, за свідченням одного з очевидців, вечеря пройшла за дуже теплих невимушених обставин з прийняттям “міцних” напоїв у необмеженій кількості. Незвичні до російської горілки індійські футболісти трохи “перестаралися” і виглядали, м’яко кажучи, занадто п’яненькими.
Розтрощивши азіатський клуб, кияни добилися дозволу спробувати свої здібності з найслабкішими в Європі скандинавськими командами. Першою 21 червня 1954 року була подолана датська команда “Вікінг” із Копенгагена (Viking FKKobenhavn) – 7:1. Потім 14 липня вперше динамівці зіграли зі збірною командою іншої країни – першою була збірна Норвегії – перемога 5:2 (голи забили: Коман - 2 та по одному Савінов, Зазроєв і Михаліна; судив матч ленінградський суддя П.Бєлов). А от збірну команду Болгарії (середнячків на європейській арені) 19 серпня кияни подолали лише 1:0 (гол Зазроєва, з пенальті за гру рукою у штрафному майданчику капітана болгарської збірної Божкова; судив матч московський суддя М.Хлопотін).
Далі треба відмітити міжнародний товариський матч із рекордним переможним рахунком 18:0 у Києві 1 липня 1955 року, що увійшов в історію футболу клубу: кияни розгромили ще одну азіатську команду – збірну Лівану. Судив матч за традицією найкращий київський суддя М.Балакін. Голи в цьому матчі забивали: В.Фомін - 4, Зазроєв - 4, Терентьєв - 2, по одному - Грамматікопуло і Кольцов і ще 4 голи забив... Ворошилов, “підкинутий” до складу київського “Динамо” з метою посилення команди з куйбишевських “Крильєв Совєтов”. Ось тільки кому потрібно було це посилення, так ніхто і не зрозумів. Мабуть без обдурювання вже й не цікаво було грати. Може саме тому вже 9 жовтня, коли до Києва приїхала збірна Пекіна з КНР, то динамівців перейменували у збірну Києва, яка скромно обіграла китайців (4:1) і цей матч отримав статус першого в Києві “неофіційного” міжнародного матчу “Динамо” Київ.
Далі треба не забути відмітити матчі вже 1957 року, коли до Києва приїхали одна за одною “віртуози” м’яча - дві бразильські команди “Байя” з м. Сальвадору (Esporte Clube Bahia Salvador) і “Васко да Гама” з Ріо-де-Жанейро (Clube Regatas Vasco da Gama Rio de Janeiro). Тут слід звернути увагу читача, що перед майбутнім чемпіонатом світу 1958 року у Швеції багато бразильських клубів виїжджали до Європи, щоб ближче познайомитися з європейським футболом тих часів. До речі, звичайно, бразильський футбол у Європі знали і з повагою ставилися до чемпіонів світу 1950 року. Але його ще не обожнювали, як це сталося після 1958 року, коли бразильській збірній удалося не у себе вдома, і навіть не в Південній Америці, а в Європі обіграти всіх, хто їм підвернувся, і вдруге стати чемпіонами світу. Перебуваючи за “залізною завісою”, радянські шанувальники футболу, чесно кажучи, не мали ані найменшого уявлення про футбол у Бразилії, хоча відгомін докочувався і до них.
Свідченням цього може служити навіть той факт, що в усіх газетах бразильське місто Сальвадор журналісти переплутали з державою Сан-Сальвадор у Центральній Америці і так ця помилка і пішла “кочувати” з одного довідкового видання в інше. Ажіотажу на ці матчі дуже великого не було. Футболісти київського “Динамо” абсолютно не нервували і спокійненько впевнено перемогли - 3:1 (голи забили: Коман - 2 і один Коршунов). Особливістю цього матчу було те, що бразильці вийшли на поле з червоним транспорантом, на якому українською мовою було написано “Привіт Радянським спортсменам”. Це було для київських уболівальників у дивину. Вони тільки-но звикли до обміну вимпелами між командами-суперниками на міжнародних матчах, а тут раптом ще гості й особливий транспорант із собою привезли, щоб висловити свою повагу до спортсменів того регіону, куди вони завітали. І ще одна дивина очікувала киян. Один із бразильських гравців – Вісенте, що вийшов на заміну, був у футболці під №17. Наші вболівальники досі були знайомі тільки з футболкою під №12, яку одягав той, хто виходив на заміну. Їм складно було збагнути, що футболісти Бразилії мали свої індивідуальні футболки з певними для кожного гравця команди номерами.
Потім із таким же рахунком 8 липня були переможені й “віртуози” з клубу “Васко да Гама” (голи в другому таймі забили Войнов, Терентьєв і Канєвський). Цікаво, що цей матч уже судив нейтральний суддя - англієць Джон Келлі.
До речі, уже в цьому році матчі транслювалися по телебаченню, але володарів цього недешевого в ті часи “приладу” було небагато, й справжні вболівальники, звичайно, прагнули на стадіон, хоча в ці роки проблема “зайвого квитка” в Києві була вже дуже гострою.
Слід відмітити й перший матч динамівців із командою з батьківщини футболу. Нею 1 червня 1959 року була столична команда клубу “Тоттенхем Хотспур” (Tottenham Hotspurs Football Club London) – в ті часи чемпіона Англії 1951 року і двічі володаря Кубка. У команді грав найкращий футболіст англійського футболу сезону 1957/58 років Денні Бленчфлауер - правий півзахисник і капітан команди, гравець збірної Північної Ірландії. Це був, імовірно, найцікавіший матч в історії міжнародних зустрічей київського “Динамо” 50-х - першої половини 60-х років. Кияни програли сильнішому супернику, але програли дуже гідно - 1:2. Боротьба була дуже наполегливою. Гол у цьому матчі вдалося забити Олегу Базилевичу, і це був його перший гол в основному складі “Динамо”. Саме з нього почалася його кар’єра футболіста, саме в цьому матчі він народився як бомбардир . Також у цьому матчі з’явився на полі і молодий воротар Андрій Гаваші, який показав себе гідною зміною Макарову.
Усе це були окремі товариські матчі, а перший міжнародний турнір у Києві було запроваджено 13-14 серпня 1989 року керівництвом створеного цього року офіційного футбольного клубу “Динамо Київ”. Це був узагалі перший в СРСР турнір такого рангу за участю 4-х команд – типу тих традиційних турнірів, які влітку проводилися в передових футбольних країнах Європи з метою гарно підзаробити. У перший день динамівці зіграли внічию (0:0) з бразильським клубом “Бангу” Ріо-де-Жанейро, який тренував легендарний бразилець Діді, а другого дня програли італійській “Ромі” (1:2). Узагалі динамівці зазнали великих збитків, бо відвідуваність матчів турніру через надмірно високу вартість квитків була дуже низькою.
І наостанок треба згадати перший Міжнародний турнір пам’яті В. Лобановського 2003 року, у якому в першому матчі 12 травня “Динамо” Київ зустрілося з російським “Локомотивом” Москва й перемогло з рахунком 2:0. До речі, у цей день глядачам, що прийшли на матч, вручалися футболки з портретом великого тренера й написом “Лобановський назавжди”, а перший удар по м’ячу в цьому матчі зробив онук Валерія Васильовича - Богдан. Динамівці стали 14 травня переможцями цього турніру.
Автор - Анатолій Коломієць
