Тоді на цьому стадіоні існувала добра традиція. Перед офіційним матчем динамівців із московськими спартаківцями чи армійцями, або одноклубниками з Тбілісі, на поле виходили грати діти, яких навчали футболу в різних спортивних школах Києва…
Піонер
Навчали їх тренери, імена яких мало що скажуть сучасним вболівальникам, але вони стали легендами серед професіоналів – Леонідов, Киянченко, Фоміних та інші. Однією з найяскравіших зірок серед дитячих тренерів України був Михайло Борисович Корсунський. У голодні повоєнні роки та трохи пізніше він заохочував перспективних хлопців та їхніх батьків, які, як і більшість, отримували скромну зарплатню, тим, що приїжджав на своєму знаменитому мотоциклі з багажником та виймав звідти футбольні м’ячі. Справжні, з камерою та покришкою. Адже багато хто грав того часу гумовими. Або взагалі, такими, які шили мами та бабусі юних талантів із різних шматків матерії. Про фірмові м’ячі, бутси «Найк» чи «Адідас», узагалі чули одиниці. Навіть майстри Вищої ліги (класу «А», як тоді вона називалася) грали відносно скромними угорськими м’ячами «Артекс». Отже перед грою дорослих на поле виходили юні динамівці, серед яких уже тоді виокремлювався Анатолій Бишовець (чи, як тоді звично називали його прізвище, Бишевець із обов'язковим наголосом на останній слог), проти команди ДСШ №1 (тоді частіше казали «команда ГОРОНО») на чолі з тренером Корсунським та капітаном Вовою Мунтяном.
У Державному кіноархіві України збереглася унікальна хроніка, точніше сюжет кіножурналу «Юний піонер». Юні команди виходять на поле. Із дорослим арбітром вітається найнижчий на зріст гравець ДСШ №1 Вова Мунтян, поряд – вищий за нього на дві голови голкіпер команди Семен Альтман. Гра починається. Азарт, справжня битва, «дорослі» ворота, та й грають хлопці на все поле. Пенальті пробиває команда ДСШ. Диктор, який озвучував кіножурнал, оголошує: «Гол забиває піонер Вова Мунтян. От із кого має брати приклад майстер спорту Віктор Каневський».
Розкрився за Маслова, засяяв при Лобановському
Саме так починав у великому футболі видатний гравець Володимир Мунтян. Прийшовши до дорослої команди «Динамо», коли він був дев’ятикласником(!), у кризовому для клубу 1963 році, Володя повністю розкрився за Віктора Маслова. Його їм’я стало відомим у СРСР після чемпіонату світу 1966 року, коли у складі збірної СРСР туди поїхали Сабо, Серебряников, Банніков, Поркуян, а коли повернулися до Києва, довго не могли повернути собі місця в основі. Їх посіли 20-річні Мунтян, Бишовець та 24-річний Рудаков.
Попри свій невисокий зріст (169 см), Мунтян сміливо йшов у боротьбу, грав головою, сильно й влучно бив обома ногами, мав чудову координацію та дриблінг. Мабуть, цьому сприяло те, що до футболу Володимир серйозно займався акробатикою. Але, перш за все, як командного гравця, Мунтяна вирізняли тактична грамотність та винахідливість, уміння швидко й чітко приймати правильні рішення, віддавати гострі паси, ефективно брати на себе диспетчерські функції. Мунтян – один із небагатьох футболістів «масловського» «Динамо», який органічно вписався до «Динамо» Лобановського та Базилевича, навіть був лідером для більш молодих товаришів у тій «Команді Зірок».
Рекордсмен
Він – рекордсмен радянського футболу за кількістю чемпіонських титулів. Лише він та Олег Блохін мають в особистих колекціях по сім золотих медалей. Крім того, чотири срібні медалі та два дипломи володаря Кубка СРСР. Один із них – 1974 року – дозволив у наступному сезоні Володимиру та його товаришам виграти вперше в історії вітчизняного футболу Кубок володарів Кубків та Суперкубок УЄФА. У 302 матчах першості СРСР він забив 57 голів, у 32 єврокубкових поєдинках – 6 м’ячів. 49 разів одягав форму збірної СРСР та забив за неї сім голів. Грав на чемпіонаті світу 1970 року й у відбіркових матчах ЧС-74, ЧЄ-72 та ЧЄ-76. У 1969 році його було визнано найкращим футболістом СРСР. Протягом шістьох сезонів потрапляв до списку «33-х найкращих»під №1(!) та одного разу під №3. Тому Мунтяна й досі вважають одним із найвидатніших вітчизняних півзахисників.
Володимир Федорович багато років віддав тренерській справі. Був наставником школи та клубних команд київського «Динамо», а також олімпійської збірної України, ФК «Черкаси», «Таврії», «Оболоні», «Кривбасу», «Ворскли».
Мунтяну довелося попрацювати й за межами України: й у далеких африканських країнах, на острові Мадагаскар та в Гвінеї (навіть отримав там орден), й у владикавказькій «Аланії».
Мунтяна піддавали випробуванням не лише суперники на полі, а й складні життєві ситуації, але він завжди із честю долав їх, справжній майстер найкращих динамівських років.
Copyright © 2014 FC Dynamo Kyiv
