У матчі Кубка світу між збірними Росії та Камеруну нападник Олег Саленко забив п'ять м'ячів, встановивши рекорд результативності за всю історію «мундіалів». Минуло вже двадцять років, а до цього досягнення так ніхто й не наблизився. Загалом на Кубку світу у Сполучених Штатах Америки Саленко забив шість м'ячів, разом із Христо Стоїчковим ставши найрезультативнішим гравцем турніру та отримавши від організаторів «Золоту бутсу».
- Олеже Анатолійовичу, здобуття «Золотої бутси» стало вінцем вашої професійної кар'єри футболіста?
- Думаю, ні, це зараз усі про це згадують, особливо під час чергового чемпіонату світу. У тому матчі я зіграв яскраво, забивав м'ячі, а от мені особисто більше запам'яталися ігри, в яких добре виглядала вся команда, коли були виграні трофеї. Взяти той самий 1990-й рік, ми виграли з «Динамо» чемпіонат та Кубок СРСР. У півфіналі я забив три м'ячі ЦСКА, але на мій рахунок записали два, ще три забив у фіналі «Локомотиву». Та команда була справді сильною, вона «зносила» всіх на своєму шляху. Для мене з виступами в «Динамо» того періоду пов'язані найяскравіші моменти кар'єри.
- І все ж, повернемося до США, до 1994 року. Після гри з Камеруном чого в душі було більше: радощів за встановлений рекорд чи смутку за виліт із турніру збірної Росії?
- Тоді формат Кубка світу був інший, і, зігравши з Камеруном, нам довелося чекати результатів інших матчів, щоб дізнатися, чи вийшли ми до 1/8 фіналу. Коли ті ігри завершилися, були двоякі почуття. Шкода, що збірна не пройшла далі, форму ми до того часу набрали хорошу.
- Можливо, на гру збірної вплинув скандал, що виник напередодні турніру?
- Була невизначеність, яка позитивно на гру не впливала. Павло Садирін сказав, що хто з гравців повернеться, той і буде грати e складі. Це, з моєї точки зору, було неправильно. У підсумку зі збірною Росії стався унікальний випадок, коли в трьох матчах зіграли всі 22 заявлених на турнір гравців. На кожну гру виходив новий склад, усе змінювалося. Визначальним стало вилучення у другому матчі зі Швецією, за рахунку 1:1, Горлуковича.
- Особисто ви зараз переглядаєте матч Росія – Камерун?
- Буває, часто запрошують на передачі, показують найкращі моменти тієї зустрічі. Від такої історії нікуди не втечеш.
- Чи не зачіпає, що вашу доволі яскраву кар'єру тепер асоціюють із одним матчем?
- Для вболівальників, особливо молодшого покоління, так напевно воно й є. Не можуть же вони пам'ятати всі мої команди та голи. А професіонали, хто цікавиться футболом, пам'ятають й мій перехід до «Динамо», перший у СРСР за гроші (30000 рублів, – прим. ред.), й виступи на юнацькому чемпіонаті світу, й матчі за іспанські команди «Логроньєс» та «Валенсію». Я почав грати в чемпіонаті СРСР у 16 років, яскравих моментів було достатньо.
- Володарів «Золотої бутси» зараз у світі не так-то багато. Чи були у вас спільні зустрічі, прийоми?
- Такого ФІФА не влаштовує. Мене якось запрошували на юнацький чемпіонат світу як найкращого бомбардира цього турніру, але щось у підсумку не склалося та візит скасували.
- У матчі Росія – Камерун було встановлено два рекорди – ви забили п'ять м'ячів, а Роже Мілла став найстаршим гравцем в історії чемпіонатів, який забивав у фінальній частині...
- Так, ми ще після гри робили спільну фотографію. Йому офіційно виповнилося 42, але, як всі навколо казали, насправді щонайменше 46. Він був у хорошій формі, вийшов у другому таймі та відразу забив, зробивши рахунок 3:1. Цим нас ще більше розізлив, знову пішли в атаку та забили ще три м'ячі. Гравці рівня Роже Мілли – унікальне явище у футболі, вони заслуговують на всебічну повагу.
- Якщо, наприклад, уже на нинішньому Кубку світу буде побито ваш унікальний рекорд, які будуть переповнювати почуття?
- Гіркоти та розчарування відчувати не буду, та й побитим він не буде (сміється). У нас у 1994 році багато обставин склалося разом: потрібно було перемагати з великим рахунком, робити кращу різницю м'ячів. Тому забивали один за одним. Зараз інший формат турніру, команди забивають гол-два й заспокоюються – завдання своє виконали.
Copyright © 2014 FC Dynamo Kyiv