Доля розкидала колишніх динамівців по всьому світу. Дехто досяг успіхів на тренерському містку, інші – залишили великий футбол. Кумира київських уболівальників кінця 80-х – початку 90-х, нападника Олега Саленко і зараз можна побачити на футбольному полі. Щоправда, не на трав’яній галявині, а на піщаному майданчику, під час турнірів з пляжного футболу. Нещодавно федерація пляжного футболу ввійшла до структури ФФУ, а Олег Саленко став головним тренером національної збірної.
-Олег, чому після завершення кар’єри футболіста вирішив зупинити свій вибір на доволі екзотичному різновиді гри мільйонів? – цікавиться кореспондент офіційного сайту.
-У житті кожного спортсмена після завершення активних виступів наступає перехідний період. Своє майбутнє я пов’язую з футболом, тому вирішив на даному етапі зайнятися розвитком “пляжного” різновиду гри. Влітку цього року в Севастополі проведемо другий чемпіонат України, а збірна зіграє свій перший матч. Нашими суперниками будуть росіяни, кольори яких захищають відомі в минулому футболісти Вагіз Хідіятуллін та Сергій Юран.
-За яким принципом формуватиметься українська команда?
-Переглядаю матчі вітчизняного чемпіонату, відстежую талановитих молодих хлопців. Не відмовляюся і від ветеранів. У минулому році загравав Сергія Шматоваленко та Юрія Калитвінцева. Якщо все буде нормально, до нас приєднається Віктор Леоненко та ще кілька відомих гравців. Залікувавши травмовану ногу, не виключаю і своєї появи на полі.
-Майбутнє пов’язуєш саме з пляжним футболом?
-Зовсім ні. Під час кар’єри у великому футболі встиг пограти під керівництвом великих тренерів – Валерія Лобановського, Павла Садиріна, керманича чемпіонів світу бразильця Карлоса Перрейри. Від кожного з них щось узяв для себе, зробив певні висновки. Найближчим часом займуся отриманням тренерської ліцензії. Нині в усьому світі омолоджується тренерський корпус. Ось, наприклад, у Росії до керма команд прем’єр-ліги стали практично мої однолітки – Ігор Шалімов і Сергій Алейников. Та й рішення керівництва київського “Динамо” – призначити на тренерському містку Олексія Михайличенко – зайвий раз підтверджує мої слова.
-Перебуваючи на Україні, ви уважно стежите за перипетіями подій у вітчизняному футболі. Порівняйте його з рівнем початку дев’яностих, першим національним чемпіонатом.
-Після розпаду Союзу, коли в одному з найсильніших чемпіонатів Європи були представлені українська, російська, грузинська, прибалтійська та інші футбольні школи, український чемпіонат, м’яко кажучи, виглядав непереконливо. У своїй підгрупі ми без проблем посіли перше місце, а в фінальному матчі поступилися сімферопольцям через, мабуть, недооцінку суперника. Якби та першість проходила за нинішньою системою, після першого кола ми б достроково стали чемпіонами.
За десять років рівень українського чемпіонату, а з ним і всього футболу, помітно виріс. З’явилася інтрига в боротьбі за “золоті” нагороди. Звичайно, через економічні проблеми, на рівних суперничати з “Динамо” та “Шахтарем” поки що не всі можуть. Але вже зараз матчі лідерів викликають чималий ажіотаж серед уболівальників.
-У травні лідери українського футболу провели між собою три матчі. В усіх перемогу святкували динамівці. За рахунок чого команда Михайличенко переграла опонентів?
-Насамперед, через кращі фізичні кондиції. У середині другого тайму гірники виглядали дещо втомленими, тоді як кияни продовжували демонструвати високі швидкості. Та й індивідуальна майстерність гравців “Динамо” вища.
-Гра кого з нинішніх динамівців вам імпонує найбільше?
-Не люблю в командному ансамблі виокремлювати окремих особистостей. Гарно виглядає середня лінія, тоді як у нападі не вистачає сильного форварда.
-З ким із колишніх динамівців підтримуєте відносини?
-Ми постійно “на з’вязку”. В Києві нині працюють Юрій Калитвінцев і Сергій Шматоваленко. Частенько бачусь з Павлом Яковенко та Віктором Леоненко. По закінченню активних виступів життя кожного з нас складається по різному, але намагаємося не забувати один одного, підтримувати колишніх колег у важких ситуаціях.
