- Всі розуміли, що будь-який подібний перехід - це посилення Києва, адже в «Динамо» завжди брали найсильніших, найяскравіших. Тому всі були проти, адже і стосувалося це всіх. Як не парадоксально, було вигідно, щоб талановитий гравець залишався в слабкій команді, а не посилював конкурентів. Однак, так би мовити, найбільш невдоволеними були, звичайно, московські клуби - головні суперники київського «Динамо». Тому і протидіяли, як могли, а маючи можливості, і піднімали галас у пресі. За перехід були самі футболісти. Адже йшли в «Динамо (і це не секрет), щоб отримувати медалі, ставати чемпіонами, потрапляти в збірну. «Динамо» було попереду, і це було вагомо. До речі, Лобановський, незважаючи на стереотипи про нього, був досить демократичним. Він, скажімо, запрошував до себе на розмови, спілкувався з футболістами. Всі могли висловити свою думку. Щоправда, це не було обговоренням, так би мовити, рішень - Лобановський прислухався, але вирішував завжди сам, по-своєму. Він тоді, мені здається, подумки вже прощався з командою, яка, можливо, досягла свого піку, формував, вибудовував в уяві нову, на перспективу. В Італію він узяв перевірених, тих, кому був зобов'язаний, а мені сказав: «Не квапся. У тебе ще все попереду». А потім розпався Союз, Лобановський поїхав тренувати за кордон інших, а я залишився, - цитує Саленка «Український футбол».
