- Нашим основним завданням була й залишається підготовка гравців, які б відповідали вимогам, що висуває головний тренер Сергій Ребров, а також іспанські наставники в командах U-19 та U-21. Гравці мають відповідати вимогам цих команд та представляти перспективу для основної команди. Ми цілеспрямовано працюємо над вирішенням цих завдань і, вважаю, маємо зрушення на краще. Зараз є велика кількість гравців, які в найближчому майбутньому, поза всяким сумнівом, будуть наполегливо стукати у двері перерахованих вище команд. Упевнений, що ми будемо мати якісне поповнення в особі українських футболістів, випущених із ДЮФШ «Динамо».
- До тренерської роботи у школі почали залучатися іспанські фахівці з першої та молодіжної команд. Який результат дає їхня робота?
- Це було системною взаємодію, свого роду стажування й на базі в Кончі-Заспі, й на Нивках. Ми повністю вивчили, як працюють команди U-19 та U-21. А по середах та четвергах першу частину занять проводив Вісенте Гомес, який за них відповідає, а також їхні тренери Юрій Мороз та Юрій Лень. Причому, вони проводили й тематичні заняття, й теоретичні, як із футболістами, так і з тренерським складом. Тож ми отримали достатньо інформації, яка стане в нагоді нашим наставникам надалі. У тому, яким бачать тренувальний процес іспанські фахівці, є багато позитивного. Це допоможе нам у вирішенні поставлених завдань, оскільки їхні вимоги дуже високі й, я би сказав, жорсткі. Зараз в академічних групах працюють тренери, які самі в нещодавньому минулому були гравцями «Динамо», тому їм легко сприймати новий матеріал, вони «схоплюють на льоту» те, що стосується якості передач, їхньої спрямованості, видів ведення, здійснення пресингу, відбору м'яча, найсуворішого дотримання ігрової дисципліни. Все це разом із блоковою методикою, за якою наша школа працює вже два роки, дозволить нам якісно підготувати технічно оснащених та тактично підготовлених футболістів.
- Напевно, й діти з натхненням сприймають нововведення? Їм цікаво?
- Так, я звернув увагу, й тренери це підтвердили, що рівень сприйняття дітей вищий. Для нас це, можливо, в певній мірі й прикро, адже вимоги в нас ті ж самі, але відповідна реакція у гравців на іспанців краща. Візьмемо, наприклад, першу команду. Елементарна вправа на розминці, коли футболісти біжать у парах та мають вдарити іншого по долоні. Ми звернули увагу, що спочатку це має мотиваційний характер, бо потрібно бігти на максимальній швидкості, плюс, передається енергетика. Здавалося би, дрібниця, але вона дорогого коштує – інтенсивність та емоційність зростає, хлопці «заряджені», а результат очевидний.
- Чи змінилося щось у роботі школи після приходу на посаду головного тренера першої команди Сергія Реброва?
- Перш за все, варто сказати про те, що Ребров – тренер нової, європейської формації. Я сам, образно кажучи, продукт Радянського Союзу, й в один із періодів, років три тому, я ще сумнівався, хвилювався, чи зможу я підняти пласт молодіжного та юнацького футболу. Напевно, це природна реакція, адже три десятки років я працював із першими командами. Але після того, як я протягом трьох років об'їздив майже всю Європу, бував у провідних футбольних школах, зробив для себе висновок, що мені все ж таки це подобається та захоплює. З іншого боку, я звернув увагу на те, що для тренерів європейської формації не чуже приходити на тренування молодіжних, юнацьких команд своїх шкіл, проводити заняття зі старшими групами. Найкращі випускники по чотири людини на постійній основі працюють із першою або молодіжною командами. Мені було приємно, що із Сергієм Станіславовичем ми зрозуміли один одного з напівслова в тому, що стосується навчання тренерів, спрямованості на модернізацію тренувального процесу, який не стоїть на місці, його якісне поліпшення. Головний тренер має не з чуток або з преси дізнаватися, що, скажімо, в команді U-21 є цікавий футболіст. Йдеться, зокрема, про Яремчука, якого відзначили іспанські фахівці. А два роки тому, коли він забив 20 м'ячів у чемпіонаті U-19, про нього ніхто не казав. У першій же грі за дубль проти запорізького «Металурга» він у першому таймі забив два м'ячі, але чомусь не опинився в заявці головної команди. Думаю, сьогодні такого би не сталося. Вірю, що відносини, які сьогодні побудовані між головною командою та футбольною школою, будуть плідними. Школа – це один із цехів, який має напряму працювати за методикою та спрямованістю головної команди, знати фундаментальні вправи, які виконує основний склад, брати активну участь в аналізі, розборах того, що відбувається в U-21 та U-19. До слова, ми вже досягли домовленості, що в цих командах будуть по два тижні працювати по чотири людини з випускної групи нашої школи, щоб такий важливий чинник, як адаптація футболіста в дорослому футболі, нівелювати. Окрім того, за два місяці молоді футболісти будуть знати весь набір вправ, який є в іспанських тренерів, та методику їхньої роботи. Природно, футболістам буде значно легше при переході. Сьогодні цей процес уже налагоджено, й ми бачимо, що футболісти із задоволенням сприймають нововведення, які внесли до тренувального процесу і Сергій Ребров, і його іспанські колеги.
- Динамівські структури очолюють фахівці з міжнародним досвідом. Це допомагає йти в ногу з часом та орієнтуватися на передові європейські стандарти?
- Звичайно. Ми багато говоримо про те, що наш футбол вимагає якісного поліпшення. Наприклад, я приїхав до Португалії на базу збірних, а там висить великий плакат: «Змінити футбол на краще можна, лише підвищивши рівень підготовленості тренерів». Ось вам відповідь на головне питання. У Центрі ліцензування ФФУ зрушення на краще видно. Я можу так казати, оскільки сам проходив там курси, починаючи з 1998-го року випуску, коли ми отримували ліцензію УЄФА. Але хотілося би ще більш якісного вдосконалення з орієнтиром на передові технології для організації навчально-тренувального процесу. І в обов'язковому порядку футболісти мають розуміти, які існують форми розвитку сучасного футболу.
- Днями відомий футболіст Дмитро Парфьонов, який працює в Росії й є другом Сергія Реброва, в інтерв'ю сказав, що був би радий залучати прогресивні технології та методики в роботі, якби для цього було відповідне оснащення та обладнання. У динамівській школі подібних проблем немає?
- Я не помічав, щоб перша команда використовувала якісь недоступні нам спортивні снаряди або інше обладнання, яке б якісно впливало на виконання тієї чи іншої вправи. Головне – «включати мізки». Можна просто робити передачі в парах, а можна поставити перед футболістом конус, і, щоб отримати м'яча, він уже змушений рухатися, відкритися, створити простір – це виробляє навик. Це й змушує футболістів «включати мізки», щоб прийняти м'яча, обробити та віддати партнеру, який рухається в інший бік. Ми постійно говоримо про те, що необхідно застосовувати систему, яка в нас уже працює, щоб із першої хвилини тренувального заняття футболіст думав та творчо працював на полі. А особливого устаткування для цього не потрібно. Рауль запросто показав вправи на рівновагу, які ми зараз активно використовуємо, й запитав: «Що для цього потрібно?» – лише бажання працювати. А воно у нашого тренерського складу присутнє з надлишком.
- Зараз у динамівській ДЮФШ працює багато доволі молодих тренерів, які ще в нещодавньому минулому самі були футболістами: Венглинський, Дмитрулін, Яшкін, Радченко, Костюк, Ситник та інші. Як можете оцінити їхню роботу?
- Поки давати оцінку передчасно. Але, в той же час, при всій повазі до тренерському складу, який працював колись та очолював академічні групи, багатьом було під 60 років. Я звернув увагу на те, що їм важкувато забезпечити сучасний тренувальний процес, переступити через себе. Адже для цього потрібно також змінити психологію, зрозуміти, що сьогодні футболісти вже інші, до них потрібен інший підхід. У нас було багато розмов, в тому числі й на підвищених тонах. Бувало, я навіть втручався в перебіг тренувальних занять, потім ми виносили це на тренерську нараду. Хтось погоджувався, хтось – ні, але прийшов той момент, коли було прийнято рішення, як кажуть, дати дорогу молодим тренерам, які мають вирости в фахівців, цікавих для молодіжної та основної команд «Динамо». Найголовніше, можу з упевненістю сказати, що сучасна «начинка» тренувального процесу кардинально відрізняється від того, що було навіть 10 років тому. Я через себе переступив. Для мене, наприклад, не складає труднощів проводити відкриті уроки в тому, що стосується гри головою, швидкого переходу з оборони до атаки, пресингу, особливо індивідуально-групового. Звичайно, в мене є конспекти, за якими я працював сам 10 років тому, й якщо порівняти їх із сьогоднішніми, то загальна спрямованість та вимоги залишилася, але футболісти зовсім по-іншому сприймають ті вправи, які їм пропонуються.
- Власний приклад тренера іноді ефективніший?
- Так, як пробити головою, зробити передачу або зупинити м'яча, напевно, краще за Яшкіна, Дмитруліна, Косовського, Венглинського, Ситника або Костюка навряд чи хтось покаже. Іноді на тренуваннях я навіть роблю зауваження тренерам: «Яшкін, не ти же вдосконалюєш удар із точки в точку, а футболісти». А вони роти пороззявляли та дивляться, як він влучає з п'яти п'ять, немов у лузу. Хоча, з іншого боку, розумію, що хлопці чітко бачать на прикладі, що це можливо зробити. Ось воно, поруч. Принцип наочності ніхто ж не відміняв, причому, це найголовніший педагогічний принцип. Коли футболіст бачить, як це можна зробити, це проявляється й на полі. І настрій є, й сприймають вони по-іншому, ніж коли тренер стоїть, засунувши руки в кишені, й розповідає: «Куди ти б'єш?», ще й із десяток епітетів наліпить. Ми відкриті для батьків, для всіх. Коли намагаються нас вколоти, мовляв, у вас по блату грають в академічних групах, я завжди кажу – прийдіть та спробуйте влаштувати свого сина по блату: зайдіть до мене, до тренера, подивіться, що ви почуєте.
- В умовах кризи, яка присутня в країні та зачіпає футбол, чи більше шансів у молодих українських футболістів, вихованців власних футбольних шкіл, проявити себе?
- Я би підходив до цього питання з іншого боку: ми всі – тренерський склад, та й сам футболіст – маємо зробити все, щоб гравець був затребуваним. Сьогодні в командах Прем'єр-ліги грає найбільше вихованців саме київського «Динамо». Але великого задоволення у мене від цього немає. Я був би більше задоволеним, якби заграв, наприклад, Харатін. Він же дебютував у першій команді, а потім виникли певні проблеми, які є в його грі, він про них знає, й іспанці йому багато разів казали про це, й ми спілкуємося з ним на цю тему. У Ігоря є перспектива, але певні нюанси потрібно доопрацювати, зробити певні корективи у своїй грі та в розумінні того, що від нього вимагається тренерами. Та ж сама історія з Яремчуком, Циганковим. Щоправда, останнього замучили травми. Є ще Михайличенко. Тимчик, Щебетун – один із найкращих бомбардирів U-19, який тепер забиває й за U-21. Словом, є група гравців, які вже за рік-два можуть бути затребуваними в молодіжній команді. Але для цього необхідно, щоб футболісти не припиняли працювати над самими собою. У нас індивідуально-груповий метод підготовки: у школі ми працюємо над якістю, а вже в командах U-19 та U-21 – там уже командно-змагальний метод підготовки. І футболісти вже не працюють над розвитком своїх якостей, а це потрібно робити до того часу, поки не повісиш бутси на цвях. Немає межі досконалості.
У Реброва та іспанців високі вимоги – ніхто не застрахований від того, щоб сісти на лаву запасних. Це видно на прикладі Мігеля на початку чемпіонату та наприкінці осінньої частини. Різниця суттєва – й підкати пішли, й повернення назад на максимальній швидкості при втраті м'яча, й відбір, й забитий м'яч головою.
- Чи розбирають у дитячій школі ігри першої команди «Динамо»?
- Обов'язково. Це ж ціла піраміда, а ми – лише один з її підрозділів. Звичайно, ми орієнтуємося на організацію гри головної команди. Якщо ми граємо з двома футболістами, які діють під нападником, то ми й вимагаємо від них активної гри в завершальній фазі, із забіганнями до штрафного майданчика, участю в активних точках. Це робиться на прикладах Беланда, Сидорчука, Рибалки, Гармаша. Якщо гравець не виконав до кінця установку, він сів на лавку. Всі пам'ятають, як це було з Беланда, у якого зменшився ККД на полі, й він одразу опинився в запасі на дві гри. Потім знову вийшов – і ми побачили колишнього Юнеса. У групі U-17 на цій позиції грають Лісовий, Козак, Смирний. Ми говоримо їм, що мало віддати пас нападнику, потрібно втекти, зіграти на випередження, заробити пенальті, обігрувати суперника в зоні. Показуємо це на конкретних прикладах із першої команди – це швидше сприймається, та й нам легше.
- Приклад Микити Бурди став сильною мотивацією для футболістів із U-17 та U-19, як можна потрапити до обойми основного складу, навіть не побувавши на зборах із головною командою?
- Звичайно. Слова тут зайві, конкретний приклад говорить сам за себе. Вважаю, на даний момент тренерський склад якісно укомплектований таким чином, що він спроможний оснастити футболіста, підготувати його технічно та тактично, й гравці можуть у короткі терміни адаптуватися до вимог першої команди, виходити на поле та не псувати загального малюнка. Хоча, є й окремі проблеми, але ми розуміємо, що центральний захисник змушений грати й справа, й зліва. Але такі вимоги – кожен футболіст має вміти робити на полі все. Хоча особисто я противник цього. Вважаю, центральний захисник – це не лівий захисник. Хай він краще добре виконує свої прямі обов'язки. Тому що в нас на пальцях можна перерахувати гравців, які можуть якісно відбирати м'яча, без порушення правил, і не менш якісно організовувати атаку.
- Чи існує в нас фінансова зацікавленість тренера в підготовці хорошого футболіста?
- Якось я був на базі збірних De la Rosa в Іспанії. Мені дуже сподобалася наша зустріч із тренерським складом академії мадридського «Реала». Там узагалі не прийнято казати, що тренер підготував того чи іншого футболіста. Готує вся школа, вся система. Так само й у нас: «школа підготувала», «Динамо» підготувало»,«Лобановський підготував», «офіціантка підготувала», «водій підготував». Адже це єдиний механізм. Якщо хоч хтось випадає або гальмує, це не сприятиме зростанню футболіста. Тому головна мотивація у тренерів ДЮФШ «Динамо» – це те, що вони будуть затребуваними. Зараз Федоров працює помічником головного тренера першої команди, U-19 очолює Юрій Лень, який також багато років працював у школі. Влітку випустяться хлопці 1998-го року – дуже хороша команда, чемпіон України, багато гравців уже виступають на постійній основі за U-19. Словом, у них є пряма перспектива, нехай зростають, вони самі це розуміють. Та й для клубу важливо підготувати власні тренерські кадри, щоб не шукати потім на стороні.
* фото В.Раснер
Copyright © 2014 FC Dynamo Kyiv
