А дебютував Йожеф у «Динамо» в матчі, який звернув на себе загальну увагу хоча б лише через бренд команди-суперника. До Києва на товариську зустріч прилетів знаменитий лондонський «Тотенхем Хотспур». Зазвичай пишуть: Йожеф Сабо – типовий представник «закарпатсько-угорської» хвилі, яка неодноразово вливала в «Динамо» свіжі сили в середині минулого століття. Насправді – нетиповий. Більша частина закарпатського «братства» у команді біло-синіх – креативні та технічні футболісти. Сабо – класичний «боєць». Найвідоміший епізод його кар’єри гравця, який увійшов не лише до історії клубу чи збірної СРСР, але й до історії світового футболу – це півфінальний матч чемпіонату світу 1966 року в Англії між збірними Союзу та Західної Німеччини. Вже на 8-й хвилині матчу Сабо рішуче йде в підкат проти Франца Беккенбауера й отримує важку травму. Провини «Кайзера Франца» у цьому не було. У той час не дозволялося робити заміни на чемпіонатах світу. Сабо лишився на полі. Йому не вистачало хіба що милиці. Але після цього на долю збірної СРСР випало ще одне випробування – у правого півзахисника Ігоря Численка не витримали нерви після чергового фолу проти нього збоку опікуна – Карла-Хайнца Шнеллінгера, й арбітр вилучив радянського форварда, а збірна Радянського Союзу лишилася з 9-ма із «половиною» гравцями проти 11-ти німецьких. Тією «половинкою», яка намагалася чинити повноцінний опір одним із найкращих футболістів світу, й був Сабо. Цікаво, що Йожеф не виокремлювався особливими фізичними даними, потрібними якщо не для «тафгая», то для бійця точно. Візуально його не можна порівнювати ані з вищим Вагізом Хідіятуліним, ані, тим паче, з потужнішими Сергієм Горлуковичем та Олегом Лужним. Навіть від Дженнаро Гаттузо, який приблизно такого ж зросту, Сабо відрізнявся більш вишуканою фігурою. Але не азартом.
Максималіст
Утім, було б несправедливо бачити в Йожефі лише «пітбуля» київської золотої епохи 60-х років. Він часто із задоволенням і вправно підключався до атак, для півзахисника більш оборонного плану забив достатньо багато голів за клуби та збірну СРСР – 59. Особливо небезпечним для воріт суперників Сабо був під час виконання штрафних ударів. Він був штатним пенальтистом команди, а також «ділив» із Серебряниковим штрафні удари. Свою відому «дугу» Віктор Петрович виконував поблизу лінії штрафного майданчика. А якщо команда заробляла штрафний далеко від воріт, його неодмінно пробивав Сабо. До нього визнаним фахівцем із дальніх ударів у «Динамо» був Юрій Войнов. Імовірно, Йожеф перейняв щось у більш досвідченого партнера. У Сабо була своя теорія переваг дальнього удару: він має бути дуже сильним, щоб швидкість польоту м’яча була просто неймовірною. Голкіпери не завжди очікують на дальні постріли, тому нерідко запізнюються зі стрибком, а якщо і встигають зреагувати, то не фіксують м’яча. Відповідно, його можна добити у ворота. Крім того, дальній удар не потребує ретельної підготовки. Він виконується зі спокійного сектору поля, де гравців менше, ніж поблизу воріт. Отже, не потрібно витрачати час на передачі, аби вийти на ударну позицію.
І, нарешті, між тим, хто виконує удар і голкіпером завжди багато гравців, голкіпер погано бачить м’яч і, цілком імовірно, запізниться зі стрибком. Голкіперу часто здається, що форвард або півзахисник не наважиться пробити з відстані 20-25 метрів.
Футболіст Сабо багато чого досяг у футболі: виграв 4 золоті медалі чемпіонатів СРСР, 3 срібні, двічі вигравав Кубок Союзу. Він 40 разів одягав футболку збірної СРСР, з якою також досяг небачених для нинішніх футболістів висот: бронзові медалі (за 4-те місце) на чемпіонаті світу 1966 року, срібні – на Євро-1972, бронзові на Олімпіаді в Мюнхені того ж сезону.
Азарт був характерною рисою Сабо не лише коли він грав сам, але й коли став тренером. Ніхто не може дорікати йому через незнання тренерської майстерності, але темперамент, як і в молоді роки, не допомагав Йожефу Йожефовичу, а більше заважав у спілкуванні з підопічними. Немає сенсу нагадувати, скільки разів за останні двадцять років Сабо приходив на тренерську лаву «Динамо» та збірної України, а потім залишав її. Він був «рятівною паличкою» своїх команд та їхнім скоріше не злим, а «буйним демоном».
От і зараз, виступаючи в телевізійному ефірі, Йожеф Сабо, на відміну від інших експертів, ніколи дипломатично не пом’якшить свою оцінку, не промовчить, коментуючи дії футболістів, тренерів та керівників клубів. Іноді ця оцінка має суб’єктивний і не завжди вивірений характер. Що ж, мають рацію ті, хто вважає, що вік змінює далеко не всіх.
Інформаційний відділ ФК «Динамо» Київ
