Бажаємо імениннику міцного здоров’я, щастя та успіхів на нелегкій тренерській ниві.
В «Динамо» Леонід Йосипович перейшов у 1973 році з рідної Одеси, де виступав за «Чорноморець». Разом із київською командою Буряк виграв п’ять чемпіонських титулів і три Кубки СРСР, а також Кубок володарів Кубків і Суперкубок УЕФА.
Після того, як він пішов з «Динамо» в 1985 році, грав за московське «Торпедо» і харківський «Металіст». Закінчував кар’єру футболіста Леонід Йосипович у Фінляндії, де виступав у якості граючого тренера.
В Україну сьогоднішній іменинник повернувся в 1992 році. Попрацювавши два роки в тернопільській «Ниві», в 1994-му Леонід Буряк став тренером одеського «Чорноморця», яким керував чотири сезони. В 1999 році очолював російський «Арсенал» з міста Тула. З 2002-го до 2003-го керував національною збірною України, а в червні 2005-го Леонід Йосипович змінив Йожефа Сабо і очолив «Динамо», щоправда, залишив свій піст в серпні того ж року. Останнім клубом іменитого гравця і тренера була «Олександрія», де він пропрацював із січня до квітня 2012 року.
- Леоніде Йосиповичу, сьогодні у вас День народження. Як збираєтесь святкувати 59-річчя?
- Мабуть поїду за кордон. З’явилась думка полетіти в Німеччину до дітей. Нічого особливого організовувати не планую, адже це просто черговий День народження, а не якась кругла дата.
- Весь рік готуватиметесь до святкування майбутнього ювілею?
- Думаю, так (посміхається). Загадувати поки не хочу, я не така людина, але в планах влаштувати свято, зібрати друзів.
- А як раніше, коли були футболістом, відзначали це свято?
- Нічого надзвичайного. Все відбувалось в колі близьких і друзів, яких з кожним роком, нажаль, стає менше і менше. Я завжди товаришував зі старшими людьми. Було у мене і багато друзів, не пов’язаних зі спортом.
- Ваше свято випадає на середину літа. Мабуть під час футбольної кар’єри не вдавалось відзначити його так, як хотілося б?
- Так, ви маєте рацію. Як вітали тоді? Команда шикувалась перед тренуванням. Імениннику аплодували. В найкращому випадку дарували м’яч або вимпел. А загалом, так, всі дні народження були пов’язані зі зборами або якимись іграми збірної СРСР. Лише коли став тренером, з’явилась можливість відзначити, приділити час родині.
- Що найбільш пам’ятне вам дарували?
- Головне – увага. Те, що люди пам’ятають тебе, приходять, вітають. Не варто загострювати увагу на тому, хто і що дарує, адже, повторюю, подарунок – ознака уваги.
- Але ж бували і незвичайні презенти?
- На 50-річчя Михайло Макарович Бака подарував мені копію Кубка Кубків, який ми виграли в 1975 році. Він віддав його мені і сказав: «На! Вдома подивишся». Я відкрив, а він весь чорний, недоглянутий. Наступного дня відніс його до антиквара. Зараз Кубок займає одне із найпочесніших місць у моїй колекції.
- Чим в цей день вас радують дружина і діти?
- Правду кажучи, я не люблю це свято. Воно змушує сумувати, адже з кожним роком старішаєш. Не люблю, коли навколо мене якась метушня. Я ніколи не святкую вдома і незручно себе почуваю, коли всі хочуть привітати. Зайве нагадування про вік. Прожито вже велику кількість років і це навіює смуток.
Маю визнати, що час із 1968 року і до сьогодні пролетів дуже швидко. Я порахував, що 28 років не знаходився дома. Десь їздив, десь грав, десь тренував, або займався тим, що пов’язане з моєю улюбленою справою.
