До вашої уваги глава про Олега Володимировича з книги Семена Случевского та Володимира Кулеби «Наступники».
ОЛЕГ КУЗНЕЦОВ
«Олег не розуміє, як можна когось боятися. Йому більше подобається, щоб боялися його, і він усе робить для цього. Чудове видовище, коли йому в суперники дістається такий самий одержимий і непоступливий, як він. Кузнецов не тільки зразковий оборонець, він здатний зайнятися організацією нападу з глибини, поле і можливі напрямки атаки він бачить непогано»
Валерій Лобановський «Нескінченний матч»
«Кузя» - гравець
Олег народився 22 березня 1963 року, прийшов до дитячої школи чернігівської «Десни» в 1971 році у віці 8 років. Перший тренер Мирослав Данилович Мандрик запитав його: «Де хочеш грати?» - «У захисті!» - «А впораєшся?» - «А що там складного?» - здивувалося юне обдарування. Лише з роками, здолавши всі сходинки юнацького футболу, погравши кілька сезонів за чернігівську «Десну» і склад дублерів «Динамо», зрозумів, наскільки важко грати захисником, особливо в центрі, де кожна твоя помилка може обернутися для команди катастрофою.
А пацаном він був упевнений, що руйнувати набагато легше. А виявилося – дуже непросто. Адже зупиниш суперника, як тобі заманеться. Техніка відбору, підкату, гра головою повинні бути бездоганними. Інакше – штрафний або ще гірше – пенальті, підставити товаришів. А щоб не програти позицію, потрібні досвід, тонке розуміння гри, інтуїція, уміння діяти на межі фолу. Це тільки з трибун усе просто виглядає. Вболівальники не бачать тих зусиль, які доводиться витрачати на тренуваннях, аби функціональна готовність була максимальною, а сили залишалися до кінця виснажливого матчу.
...Це сталося в фіналі Кубка СРСР у 1987 році з мінчанами. У досить простій ситуації Олег не віддав м'яч назад воротарю Віктору Чанову, а вирішив зіграти на «лезі ножа», але не розрахував сил, і все скінчилося прикрим голом у ворота киян! Проходить ще деякий час, і він «необережно» грає з білорусом Сергієм Гоцмановим. Пенальті і – 1:3. Настав переломний момент у його кар'єрі. Опусти руки, змирися – і все. Ні, не такий характер у Кузі. Він, відчуваючи на собі не тільки підвищену увагу уболівальників переповнених трибун стадіону, а й товаришів по команді, діє енергійно і наполегливо виступає ініціатором динамівських атак і, нарешті, сам забиває гол-красень, «ломить хребет» сюжету гри. Мінчани нервують, пропускають ще один м'яч – 3:3, потім – щасливі для киян пенальті, Кубок їде до Києва!
У роздягальні, де панувало свято, Лобановський потиснув йому руку, обнявши, підсумував: «Усе добре, коли добре кінчається». Олег ледь стримував сльози. Великий тренер у черговий раз продемонстрував урок педагогічного таланту.
Як і в життєвому моменті, що трапився раніше. Він не втримався, майже накинувся на Лобановського: «Якщо не дадуть нову квартиру, піду з команди». Занадто накрутили хлопця умови побуту молодої сім'ї – тулилися втрьох у тісній квартирці на Лук'янівці. Лобановський пильно подивився в очі: «Ну що ж, хочеш – йди. Хто тебе тримає?». Олег усвідомив, що погарячкував, вибачився потім, очі ховав у роздягальні. А незабаром отримав більш просторе житло – адже ВВЛ був у курсі його проблем.
Ще один урок. У 1986-му, коли грали в Тбілісі проти одноклубників. Тренер не зміг поїхати. На гол Заварова у ворота господарів поля, Кузнецов відповів автоголом: після навісу Газзаєва «розстріляв» власну «рамку». Валерій Васильович зустрічав команду в аеропорту: «Ну як зіграли, хто голи забив?» - «Заваров і Кузнецов». - «Так виграли – 2:0? Молодці, дуже добре!».
Того ж року «Динамо» здобуло Кубок володарів Кубків УЄФА. Олег згадував: «Особливого хвилювання якраз не було. Може, тому, що молоді всі були. Кістяк команди – хлопці по 22-24 роки: Рац, Яремчук, Заваров, Яковенко, я. Ми думали: дійшли до фіналу – уже добре. Якщо навіть не виграємо, у нас попереду ще 7-10 років футбольної кар'єри, будуть ще можливості, щоб відзначитися. Але Лобановський, звісно, налаштовував тільки на перемогу. Ніхто нам не заважав. Найголовніше – відгородив нас від «накачки». Ми вже не могли сприймати, коли керівники делегації, які з нами їздили, перед матчем заходили до роздягальні й закликали: «Ви повинні виграти – за Батьківщину, за партію!».
Пізніше саме Лобановський порадив Кузнецову перейти до «Глазго Рейнджерс». Олега запрошували ще в Німеччину, Італію, Іспанію. Тренер сказав: «Якщо пропустиш Глазго, контракту доведеться чекати кілька років. «Рейнджерс» тебе «вів» два роки, купують не кота в мішку, вивчили тебе, манеру гри. А інші тільки стають до цієї роботи».
Він довго вагався, а потім зробив, як радив Лобановський. І не помилився. Кузнецов, як і Олексій Михайличенко, стали улюбленцями місцевої публіки, тричі перемагали одвічних суперників - «Селтік» - і стільки ж разів завойовували чемпіонське звання в Шотландії.
В одному з матчів Олег забив гол у ворота «кельтів». Спочатку Михайличенко відзначився двічі, суперник відповів одним. І в другому таймі гра проходила за переваги «Селтіка». Тренер вирішив зміцнити оборону і кинув у бій Кузнецова. Той відразу, отримавши м'яч, кинувся по центру вперед, метрів з 30 зарядив в саму «дев'ятку». Газети писали: «Хлопці з України знову обіграли «Селтік».
Згодом Олег пробував свої сили в «Маккабі» з Хайфи, другим тренером там був Андрій Баль. Цей хоч і невеликий період свого життя він називає помилкою. І футбол там виявився нижчим за середній рівень, і побутові умови залишали бажати кращого. Кузнецов надовго не затримався на «землі обітованій», завершував кар'єру футболіста Олег у київському «ЦСКА-Борисфені» разом із такими ж зоряними динамівцями – Геннадієм Литовченком і Олександром Заваровим. Старі травми змусили «залізного бійця» досить рано – у 32 роки – повісити ігрові бутси на цвях.
Досягнення гравця
Заслужений майстер спорту. Захисник. Віце-чемпіон Європи – 1988. Учасник чемпіонатів світу - 1986, 1990. За збірну СРСР провів 58 ігор (1 гол), за збірну СНД і збірну України - 3 матчі. Володар Кубка володарів Кубків УЄФА (1986).
Чемпіон СРСР – 1985, 1986, 1990. Володар Кубка СРСР – 1985, 1986, 1990. Чемпіон Шотландії – 1992-1994. Володар Кубка Шотландії – 1992.
Виступав за команди «Десна» (Чернігів) – 1981-1982 (86 матчів), «Динамо» (Київ) – 1983-1990 (181 матч, 15 голів); «Глазго Рейнджерс» (Шотландія) – 1990-1994, «Маккабі» (Хайфа) – 1994 (6 матчів); «ЦСКА Борисфен» - 1995 (11 матчів, 1 гол).
Стиль гравця
Хоча Олег на полі діяв жорстко та щільно, грубою його гру назвати ніхто не міг. Свідченням цього є всього одне вилучення з поля за всю кар'єру, та й то в Глазго. На чемпіонаті Європи, вважає, його суддя «спалив» навмисно, показавши другу жовту картку, аби він не вийшов у фінальній грі з голландцями опікати ван Бастена. Утім, з Марко йому довелося зустрітися у 1992 році, на чемпіонаті Європи-92, у складі тодішньої збірної СНД. Перед матчем із голландцями Олег отримав травму коліна і вийшов на гру з гіпсовою пов'язкою. Фактично він опікував ван Бастена на одній нозі.
Багато фахівців вважають Кузнецова найсильнішим центральним захисником клубу, який грав «по гравцеві». Інші можуть не погодитися: а Решко, а Сосніхін, Турянчик, Голубєв? Ми сперечатися не станемо, але переконані: в еліту оборони біло-синіх за всю історію команди Кузнецов гідний бути включеним.
Кузнецов – тренер
Стажу роботи наставником Олега Володимировича більше 20 років: ЦСКА (Київ) - 1998 - 2002; «Динамо» (Київ) - 2002 - 2004; Національна збірна України - 2002 - 2007; ФК «Москва» - 2008; юнацькі збірні України різних вікових груп - з 2010 року дотепер. Його зоряний час на цьому терені – помічник Олега Блохіна на чемпіонаті світу у 2006 році. Тоді національна збірна України пробилася до вісімки найсильніших команд планети. Поки це рекорд жовто-синіх, орієнтир для майбутніх наших збірних дружин.
Зірка – дочка зірки
Спадкоємиця Олега Володимировича – Катерина тепер не поступається славою батька. Вона відома актриса – виступала на театральній сцені, знялася у більш ніж 40 фільмах. Багато працювала на телебаченні – була ведучою телепрограм на різних каналах. У 2008 році брала участь у телепроекті 1+1 «Танцюю для тебе!», у якому перемогла в парі зі своїм партнером.
