Сьогодні виповнюється 104 роки від дня народження Олександра Антоновича Скоценя – одного з найбільш самобутніх форвардів в історії вітчизняного футболу.
В історії київського «Динамо» його ім’я звучить побіжно – один із цілої плеяди західноукраїнських майстрів, які після возз’єднання України опинилися в головній команді УРСР. Як і в багатьох майстрів довоєнного періоду, його найбільш плідні роки вкрала Друга світова. Але, навіть не зреалізувавшись у футболі бодай на 50%, Олександр Скоцень залишив свій слід як один із найяскравіших львів’ян у «Динамо», перший відомий нам українець у вищих дивізіонах Франції та Бельгії, гравець, що забивав «Баварії», а також один із найбільш невтомних організаторів і літописців українського діаспорянського спорту в Північній Америці. З нагоди дня народження пригадуємо дивовижну історію Леня Скоценя.
Олександр Скоцень народився 28 липня 1918 року в Львові. Вони були двійнята, але старший на кілька хвилин брат помер через кілька годин після народження. Леньо, як називали його в родині, зростав на Левандівці. У родині було троє синів і двоє дочок, а також дівчина, яку вдочерила їхня бабуся. Усі разом не шикували, але були ситі, ошатно зодягнені, освічені.
Леньо з братами з дитинства полюбив «копаний м’яч», як у цій частині України називали «футбол». Перший «бальон» (себто м’яч) Олександрові подарував святий Миколай – це тато постарався, щоб син мав те, про що найбільше мріяв. Будучи найменшим на полі, Леньо Скоцень був і найвправнішим. Грати розпочав у юнацькій команді Українського спортивного клубу «Богун», але притиски проти української громади з боку тодішніх властей призвели до того, що це спортивне товариство було закрите й припинило існування. Олександр продовжив футбольну освіту в команді УСК «Тризуб», дуже швидко висунувся в найбільші таланти клубу й уже 16-річним дебютував у першій представницькій команді.
У 1935 році Леня Скоценя запросили до головної спортивної організації української громади Галичини – Спортове товариство «Україна». Пізніше Олександр Антонович пояснював, що для пригнобленого в своїх поривах національного відродження українства означала ця спортивна організація: «СТ «Україна» (Львів) – це символ українського спортового і національного духу. Уже сама назва товариства була на той час політичним актом». Грали за команду винятково ідейні спортсмени, які визнавали право українського народу на самовизначення та існування. Вони відмовлялися від переходу в команди інших громад, навіть ті, в які їх запрошували за великі на той час гроші. Особисто Леньо Скоцень, як найкращий снайпер «України», відхилив низку пропозицій, в тому числі – від львівської «Погоні». Найкращої команди Польщі міжвоєнного періоду, яка й нині входить у чільну десятку найтитулованіших клубів сусідньої країни.
Футбольна команда СТ «Україна» – це була більш ніж команда. Провід товариства відстоював братання українців по всі боки кордонів. За ініціативи великого натхненника, організатора та ідеолога українського спорту Івана Боберського було започатковано спеціальний турнір – «Мистецтво Західноукраїнських земель», у якому львівська СТ «Україна» гостинно приймала (й перемагала) в турнірі за участі команд із Чернівців, Станіславова, Перемишля та інших міст із розділених між іншими країнами етнічних українських земель. Окупанти норовили не допустити команди з різних куточків України на цей турнір, але вони з’їжджалися й проводили турнір високого рівня. Виблискував тут Скоцень – на той час уже зірка українського футболу першої величини.
СТ «Україна» здобула низку титулів і трофеїв: фіналіст Всеукраїнської Чаші 1925 і 1926 років, переможець Мистецтва західноукраїнських земель 1932 і 1936 років, віце-чемпіон Львівської окружної ліги 1937, 1938 і 1939 років. От тільки в радянському футболі, який прийшов до Львова після возз’єднання 1939 року, місця для «України» не було. Клуб розформовано, гравців переведено в новостворені клуби з ідеологічно вірним найменуванням і прив’язкою.
Скоцень, як один із найцінніших гравців, у складі цілої делегації провідних львівських футболістів був переведений у львівське «Динамо». 26 листопада 1939 року в Львові організували показовий товариський матч «Динамо» (Львів) – «Динамо» (Київ) за присутності понад 15 тисяч глядачів. Яким же було здивування гостей, коли, забивши відразу кілька м’ячів, вищолігова команда отримала серйозну опозицію в другому таймі. Скоцень забив двічі, і хоча кияни виграли – 6:2, його та відразу кількох гравців помітили й поставили за мету перевезти.
Втім, Скоценя заледве не перехопило московське «Динамо» – від січня й до перших матчів зборів Олександр перебував у цьому клубі. Але, за першої можливості, як військовозобов’язаний повернувся до Львова – став одним із організаторів і граючих тренерів команди Львівського Будинку Червоної Армії, паралельно граючи за місцеве «Динамо». Київські одноклубники не забули про Леня – і в підсумку став гравцем києводинамівців. Яким гравцем він був, один із найбільш багатообіцяючих новачків нашого клубу в сезоні 1940 року? Цитуємо характеристику від історика футболу Володимира Баняса, підготовану на основі ретельного вивчення довоєнної преси та книг: «Будучи центрфорвардом, відповідав усім вимогам амплуа — мав добрий удар, виняткове відчуття гола, тільки швидкість із часом зменшилась. Втім, на відміну від більшості центральних нападників 1930-х — 1950-х, чудово орієнтувався — часто підігравав партнерам, «опускаючись» углиб поля».
Дебютувати Скоценю випало 18 жовтня 1940 року в матчі проти ЦДКА (ЦБЧА), і треба ж – попри штурмові атаки армійців, нереалізований пенальті в ворота Ідзковського та підтримку своїх вболівальників, вони пропустили першими. Олександр прорвався повз іменитого Лясковського, вийшов на ударну позицію й пробив повз Ніканорова – 0:1 на 70-й хвилині. Хоча ЦДКА вдалося відігратися через п’ять хвилин, нічого більше нічиєї вони не вирвали. Забив Скоцень і в ворота сталінградського «Трактора» (поразка 2:3). Два голи в двох матчах – хоча динамівці фінішували лише восьмими, у Києві мали надії на продовження тріумфальної ходи нового форварда.
