У фінальному матчі, який відбувся у французькому Ліоні, динамівці з рахунком 3:0 упевнено переграли мадридський «Атлетико». Одним із творців того тріумфу став форвард «Динамо» Вадим Євтушенко, який поділився своїми спогадами:
- Звичайно, кожного дня той тріумф не пригадую, але напередодні якихось дат та подій журналісти нагадують (посміхається). Особливо відзначати ювілей не збираємося, краєм вуха чув, що наприкінці травня планується якийсь захід, але подробиць поки не знаю.
- Що, перш за все, згадується, коли вас питають про тріумфальний сезон?
- Уже минуло 30 років, гострота відчуттів уже не та, просто приємно усвідомлювати, що колись ми зробили добру справу для своїх уболівальників, для себе, яка залишилася в пам'яті та в історії. Зараз є почуття гордості та задоволення за те, що колись нам вдалося себе проявити.
- Який був найскладніший поєдинок на шляху до фіналу?
- Усі матчі були складними. Просто по ходу подій поєдинки з голландським «Утрехтом» були найбільш драматичними. Ми програли перший матч на виїзді 1:2, і домашня гра у відповідь почалася з пропущеного м'яча, тож сценарій поєдинку був складним. Але ми все ж таки впоралися та пройшли далі. Потім поєдинки з наступними суперниками також були непростими, але перебіг ігор складався для нас більш вдало: ми забивали першими, іноді й кілька м'ячів на самому початку, потім домінували на полі та контролювали хід зустрічей. Не можу сказати, що й фінальний поєдинок з «Атлетико» був легким. Хиткий рахунок 1:0 тримався дуже довго, суперник намагався відігратися, але на щастя, наприкінці ми забили ще два м'ячі та святкували тріумф.
- Ви пам'ятаєте, як вас уболівальники проводжали до Ліону або зустрічали після повернення?
- Ви розумієте, ми грали за радянських часів, тоді наші вболівальники не їздили на виїзні поєдинки в такій кількості, як сьогодні. Звичайно, у Франції, коли вийшли на стадіон у Ліоні, бачили, що майже всі трибуни були в червоно-білих кольорах нашого суперника - «Атлетико». Наші якщо й були, то невелика купка представників посольств, преси та емігранти, які жили у Франції та вболівали за нас. Словом, наших фанів було не так багато, але ми знали, що вдома за нами стежить уся країна по телевізору й уболівальники чекають нашого повернення з перемогою.
- Ви якось відчули вплив Чорнобильської катастрофи, яка сталася напередодні?
- Ми були огороджені від усього цього, у своїй країні ми не знали про те, що сталося, більше побачили по телевізору, коли приїхали до Франції, там показували фотографії, знімки зруйнованого реактора, які не показували в Союзі. Хоча не розуміли, про що йде мова, але відчували, що сталося велике нещастя. Нас самих із Києва вивезли, а з Москви ми встигли дати своїм сім'ям команду евакуюватися. Коли їхали до Франції на матч з «Атлетико», знали, що сім'ї в безпеці, тож могли концентруватися на поєдинку.
- У вас залишилася медаль володаря Кубка Кубків УЄФА, диплом або фотографії? Де вони зберігаються?
- Звичайно, ми отримали золоті медалі від УЄФА, вони є у кожного з нас, моя зберігається у мене вдома, якщо гості просять, показую її.
- Відразу після фіналу багато футболістів виїжджали до збірної. Тоді графік ігор був насиченим?
- Збірна пробилася до фінальної частини чемпіонату світу. Після прильоту група гравців, яких викликав тодішній тренер Едуард Малафеєв, вирушили на контрольну гру. Тож якась частина хлопців залишилася в Москві, а інші поїздом поїхали до Києва. Коли відбулися зміни у тренерському штабі й збірну очолив Валерій Лобановський, на чемпіонат світу поїхали 12 гравців київського «Динамо». Тоді перенесли турів сім чемпіонату, ми догравали їх уже після світової першості - й це було дуже складно. Добре, що тоді ми таки наздогнали московське «Динамо» та в очній зустрічі з ними стали чемпіонами осені.
Copyright © 2016 FC Dynamo Kyiv
