Василь ТУРЯНЧИК: «У 1961-му, щоб стати чемпіонами, довелося добряче попрацювати!»

Василь ТУРЯНЧИК: «У 1961-му, щоб стати чемпіонами, довелося добряче попрацювати!»

Вихованець закарпатського футболу практично відразу став гравцем основи, заслужив авторитет та повагу вболівальників. У 1961 році «Динамо» з Турянчиком у складі вперше в історії стало чемпіоном СРСР.

- Василю Юрійовичу, волею яких обставин Ви стали динамівцем, переїхавши до Києва в 1959 році?

- «Динамо» проводило невдалий сезон, йшло внизу турнірної таблиці. Було зрозуміло, що команда потребує оновлення, ось і приїхали до Києва на перегляд найкращі гравці з різних областей України, загалом 12 гравців. Моє бойове хрещення прийшлося на товариську гру з англійським «Тоттенхемом». У ній «Динамо» хоч і поступилося 1:2, моя гра в центрі захисту сподобалася Ошенкову. Пам'ятаю, Юрій Войнов тоді сказав, що «нарешті в мене з'явився напарник». З Ошенковим попрацювати довго не вдалося, але запрошені ним гравці ще довго служили «Динамо», допомогли завоювати чемпіонство в 1961 році.

- Ошенков до складу ввів цілу групу закарпатців - Турянчика, Сабо, Гаваші. Ви трималися в команді разом, або швидко здружилися з киянами?

- Команда тоді була дружна, атмосфера всередині неї здорова. Нас швидко прийняли, адже судили по грі на футбольному полі, а тут усе було на рівні.

- Дивлячись на Вашу гру, вболівальники вигадали прізвисько «хвилеріз». Розкажіть, що воно означало?

- Спочатку «Динамо» грало 3-2-5, потім 4-2-4, а за Маслова перейшло на 4-4-2. Коли грали з трьома захисниками, нападники не надто охоче поверталися «додому», допомагали. Тому доводилося часом працювати за двох, страхувати зони. Але грубим захисником я ніколи не був, поважав суперників.

- Початок сезону 1961 року ви пропустили через важку хворобу, але потім змогли повернутися до складу...

- Лежав із жовтяницею в госпіталі біля Лаври. Лікарі взагалі казали, що з футболом доведеться закінчувати, але я твердо вірив, що вдасться вибратися. Сезон був у розпалі, коли я виписався з лікарні й був переведений до пансіонату, що в лісі під Києвом, де піднімали здоров'я чиновники. Довелося добре попрацювати, щоб набрати форму й улітку знову стати гравцем основного складу. Після кількох матчів на хорошому рівні у Соловйова вже не виникало сумнівів та впевненості в мені.

- Ваш гол у ворота «Торпедо» 11 жовтня відкрив «Динамо» дорогу до чемпіонства й назавжди залишиться серед найбільш знакових голів в історії клубу. Як замикати подачі з кутового від Лобановського, відпрацьовували на тренуваннях?

- Так, та комбінація не була випадковою. Лобановський подавав із кутового на ближню стійку, Серебро (Віктор Серебряников, - прим.ред.) «підсікав» м'яча далі, а я замикав. У тому епізоді зустрівся з м'ячем десь метрах у десяти від воріт й у стрибку зміг влучно пробити. Суперник шипами мені ще слід залишив, який довго нагадував про той удар.

- Для Вас цей гол, із 12 забитих за «Динамо», найбільш пам'ятний?

- Один із. Так склалося, що забивав я небагато, але практично всі голи були вирішальними для команди. Цей приніс нам чемпіонство, ось і запам'ятався він уболівальникам.

- У київському «Динамо» Ви виступали за великих тренерів - Соловйова, Маслова, Ошенкова. Які спогади залишилися від спільної роботи з ними?

- Ошенкова я практично не застав, він відразу залишив Київ. Соловйов був хорошим тренером, зміг швидко зібрати команду та дати результат - перше для «Динамо» чемпіонство. Маслова взагалі вважаю великим тренером, його розуміння гри та тактичні схеми набагато випереджали час. Взагалі «Динамо щастило з тренерами, адже кожен із них був великою особистістю.

Copyright © FC Dynamo Kyiv

Інші новини

Титульний партнер
Технічний партнер
Офіційний партнер