Майже 21 рік тому, 30 вересня 1992 року, нападник «Динамо» Віктор Леоненко у повторній зустрічі у Відні проти «Рапіда» забив два м'ячі, які вивели нашу команду до 1/16 фіналу Кубка УЄФА.
- Вікторе Євгеновичу, в першому матчі «Динамо» перемогло «Рапід» 1:0. Цей рахунок був реальним відображенням співвідношення сил на полі?
- Спочатку були «гойдалки». Ми створили кілька моментів, потім «Рапід» міг забити. Пощастило, що на початку другого тайму Павло Яковенко відкрив рахунок.
- Яку тактику команда обрала на гру-відповідь у Відні?
- Складно сказати, що за тактика. Напевно, її тоді взагалі не було. Стільки років минуло. Просто виходили, грали. У той час тренери шукали себе, приходили до всього самі. Це зараз є семінари, курси. А раніше всі продовжували справу Лобановського. Та й футболісти були свої, всі розуміли. Виходили та билися.
- Початок гри для киян вийшло провальним, уже до 15-ї хвилини «Рапід» вів перед 2:0. Команда не впоралася зі стартовим штурмом суперника?
- Ми не були сильнішими за «Рапіда», адже кількома роками раніше всі провідні гравці поїхали з «Динамо». До Києва, як і раніше, продовжували брати всіх найкращих з України, але їхній рівень усе ж був нижчим. Так і виживали, то Шматоваленко з Лужним флангом пройдуть, то хтось втече та заб'є. Вигравали за рахунок таланту окремих гравців.
- Гру «Динамо» після вилучення Анненкова завершувало вдесятьох...
- Всі билися. Ну, вилучили одного гравця, в чому проблема? У грі проти «Барселони» в нас Мізіна вилучили, й нічого, виграли 3:1. Відбилися всією командою, запустили м'яча вперед і там уже намагалися забити.
- У Відні спрацювала пара Ковалець-Леоненко, два м'ячі були забиті за вашої участі?
- Спочатку Сергія збили у штрафному майданчику, я реалізував пенальті. А наприкінці матчу він подав зі штрафного, а я пробив головою. У «Динамо» завжди були люди, які вміють щось створити на полі, зіграти нестандартно. Призетко, Ковалець, Калитвинцев... Після їхніх передач нападнику просто потрібно було опинитися в потрібному місці та грамотно розпорядитися м'ячем. Для мене ніколи не було пріоритетом забити самому. Думав про команду, про її перемогу. Це зараз контракти, футболіст може не виходити на поле й кожного місяця гарантовано отримувати належну суму. Тоді такого не було. Напевно, тому всі билися за команду, віддавали всі сили задля перемоги.
- На 87-й хвилині ви головою забили другий м'яч, який вивів «Динамо» до наступного раунду Кубка УЄФА. Емоції переповнювали?
- Зрозуміло, приємно було. Нас усю гру «возили», а ми ще й до наступного раунду вийшли. Пригадую, грали дві рівні команди. У нас не було зірок, лише пара вікових гравців – Анатолій Дем’яненко, Павло Яковенко. Вони передавали досвід, команду, від них була велика користь. Я й зараз дуже радий, що пограв у складі з Дем'яненком.
- Можна сказати, що в ті роки участь у єврокубках була для «Динамо» пріоритетною, ігри чемпіонату відходили на другий план?
- Для «Динамо» всі турніри були важливими. Це нормально для серйозних клубів – скрізь прагнути до перемоги. Ніхто не поділяв турніри за важливістю.
- За 21 рік «Динамо» знову зіграє у Відні. Які очікування?
- Я бажаю «Динамо» перемоги, як і всім українським командам в єврокубках. Але клас гравців – не показник, не гарантія перемоги. У Полтаві всі в цьому змогли переконатися. Там порадувала кінцівка гри, але за 90 хвилин вдарити чотири-п'ять разів, це... Ну, самі розумієте. Я не бачив гру нинішнього «Рапіда», чого від них можна чекати. Складно щось припускати. Плюс, вгадати склад «Динамо» в найближчому матчі неможливо, а передбачити – тим паче. Але, все одно, будемо вболівати за «Динамо» та сподіватися на перемогу.
© www.fcdynamo.kiev.ua
