Його гру та роботу на зимових зборах оцінили в тренерському штабі – у першому поєдинку весняної частини чемпіонату Володимир дебютував в основному складі. Тож знайомимося ближче із 19-річним футболістом.
- Футболом почав займатися із семи років. Добре пам’ятаю цей день. Я вдома робив уроки. Приїхав батько з роботи й запитав: «Поїдеш завтра на футбол?» Я відразу ж погодився, і наступного дня разом із батьками поїхав на перше заняття. Усе пройшло успішно, і я став тренуватися в школі «Чорноморця».
- Як відбувся ваш перехід до «Динамо»?
- Історія, яка передувала цьому, не дуже приємна. У той час я був капітаном команди «Чорноморця» мого віку. Ми мали їхати на турнір у Феодосію. Усі витрати повинні були брати на себе батьки. Мої мама з татом не змогли знайти грошей для поїздки на турнір, і я залишився вдома. Якщо не помиляюся, наша команда посіла перше місце, а коли хлопці повернулися, тренер сказав, що я більше не капітан, бо залишив команду. Я був дуже засмучений, адже не все залежало від мене. Одного ранку збирався до школи, а тато сказав: «Ми їдемо до Києва на перегляд у «Динамо». Мене подивилися, я підійшов, так і залишився тут.
- Вам тоді було всього 13 років. Батьки не боялися відпускати в столицю?
- Якщо чесно, я й сам не хотів їхати, часто плакав, сумував за домом, за батьками, хотів назад. Мама теж була проти, але тато наполіг – і я залишився. У той момент дитинство для мене закінчилося, тому що далі я все робив сам.
- Чим запам’яталася робота з Павлом Кікотем у динамівській ДЮФШ?
- Павло Миколайович – це тренер, який узяв мене до «Динамо», коли я вперше приїхав. Напевно, він єдиний, хто тоді повірив у мене, і саме йому вдячний за все, чого досяг на даний момент. У нього завжди була своя думка, своє бачення футболу, не любив, коли хтось втручався в його роботу, дотримувався своєї лінії, що б не трапилося. З ним завжди були дуже цікаві тренування, він використовував так звані «станції»: одні грають у футбол, інші набивають м’яч, треті відпрацьовують удари по воротах, словом, тренування були дуже інтенсивні й захопливі.
- З динамівської академії вас випускав Олег Венглинський. Які настанови він давав перед переходом до команди U-19?
- Олег Венглинський працював із нами останні півроку. Це тренер, який розуміє, що потрібно для кожного футболіста, він добре розбирається у футболі й завжди говорить мудрі слова. А до цього нас тренували Сергій Беженар і Сергій Федоров, саме з ними ми здобули перше чемпіонство. Шкода, що вони пішли в кінці останнього сезону. Ці тренери особливі, з ними завжди можна поговорити на будь-яку тему, вони підкажуть, як діяти, як грати, і взагалі, дадуть відповідь на будь-яке запитання. Олег Венглинський нам казав: «Коли потрапите в U-19, ви повинні боротися за своє майбутнє». Він сам через усе це пройшов і розумів, куди й для чого нас готує. Як бачите, вдало підготував, тому що майже всі хлопці заграли в команді U-19 і за рік стали чемпіонами.
- Цієї зими ви вперше вирушили на збір із першою командою. Які враження залишилися від роботи з основним складом?
- Коли дізнався, що полечу, був щасливий, тому що я давно дуже цього хотів. Враження найкращі, тому що мені дали відчути рівень першої команди й показали, над чим ще потрібно працювати. Це важливо для кожного футболіста.
- Що відчували, коли дізналися, що вийдете на поле у стартовому складі на матч із «Зорею»?
- Було бажання довести самому собі, що зможу грати на такому рівні. Звісно, хвилювався, але це нормально. На жаль, отримав травму, і я зіграв лише двічі. Не знаю, чи гратиму далі. Рішення прийматимуть наставники. Мені залишається лише показувати свою найкращу гру, багато працювати на тренуваннях і виправдовувати їхню довіру.
- Хто ваш головний уболівальник і критик?
- Не надто зважаю на слова сторонніх. Важлива думка тренера й моїх батьків. Вони завжди є об’єктивними й знають, що для мене краще.
Повну версію матеріалу читайте у свіжому номері журналу «Динамо Київ» (№1 (90)
Copyright © FC Dynamo Kyiv
