- Це було вже так давно, що якісь окремі деталі вже й не згадаєш… Оскільки ми були справжніми патріотами Радянського Союзу, престиж країни та клубу для нас був на першому місці, свої перемоги в розіграші Кубка Кубків та Суперкубку УЄФА в ювілейний, 30-й, рік перемоги над фашистськими загарбниками присвятили ветеранам Великої вітчизняної війни. У мене і батько воював, і дід, тому, звичайно, вони були дуже задоволені та розчулені нашими перемогами.
- Який із матчів 1975 року згадуєте частіше за все?
- Напевно, я відзначив би наше протистояння з нідерландським ПСВ. В їхньому складі виступало шестеро чи восьмеро гравців збірної, яка рік тому грала у фіналі чемпіонату світу проти ФРН. Цікаво було зіграти проти футболістів, які ні в чому не поступалися, а в деяких компонентах навіть переважали німців.
- Значить, ви погоджуєтеся зі своїми колишніми партнерами по команді, які відзначають, що найскладнішим було протистояння саме з ПСВ (на фото)?
- Так, причому складними були обидва поєдинки. За підбором футболістів та рівнем демонстрованої гри команда була гідна звання однієї з найкращих в Європі. Тим приємніше було виграти у них за сумою двох матчів.
- На матчі з «Баварією» в Суперкубку УЄФА виходили з упевненістю у власних силах?
- Перед першим матчем у нас були величезні труднощі – у тренувальному процесі могли брати участь лише 8-9 людей: інші були чи то на лікуванні, чи то займалися за індивідуальною програмою. Але ціною неймовірних зусиль та завдяки диво-голу Блохіна ми виграли в Мюнхені, а вдома в ті часи ми нікого не відпускали – починаючи від «Арарату» та закінчуючи «Баварією» (посміхається). Справедливості заради варто сказати, що й у «Баварії» були кадрові проблеми – зокрема, на матч-відповідь через травму не зміг приїхати Герд Мюллер, наявність якого у складі багато значила для команди. Але німці, незалежно від обставин, завжди б’ються до кінця, тож «солодкого» в обох матчах для нас було мало.
Відзначу, що зазвичай судді в Європі, причому не лише футбольні, не дуже любили радянських спортсменів. Але італійський арбітр, який судив перший матч у Мюнхені, відпрацював на диво добре, й нам вдалося здобути несподівану перемогу. А в Києві, повторюся, ми вже нікому спуску не давали, й трохи менше ніж за місяць довершили розпочату справу.
- У нинішніх футболістів створені всі умови для якісного відновлення після матчів, тож не дивно, що вони можуть на високому рівні грати двічі-тричі на тиждень. Як у ваші часи, коли не було сучасних технологій, відновлювалися та готувалися до матчів?
- А хто сказав, що у нас не було сучасних технологій? Ми проходили різноманітні процедури, нам робили масажі, навіть була киснева камера! Тож київське «Динамо» також прямувало в ногу з часом. Та й лікар у нас був дуже хороший – Віктор Берковський. Він підтримував зв'язок із колегами по всій Європі, особливо тісний контакт у нього був із «Баварією». У Віктора Івановича були чарівні мазі: помазав ногу в місці запалення чи забиття – й уже нічого не болить!
Copyright © 2015 FC Dynamo Kyiv
