- Насамперед вітаємо тебе з днем народження. Минулого року ти приїхав у свій день народження додому після тренування, коли всі гості чекали на тебе. Зараз ти проводиш цей святковий день у робочій атмосфері, на турнірі. Які емоції?
- Емоції, безперечно, лише найкращі. Якщо порівнювати події минулого року та нинішнього, то різниця величезна. Сьогодні хороший день, ми виграли – усе добре (посміхається).
- Судячи з того, як ти працюєш на тренуваннях та в іграх, можна судити про те, що в тебе є величезне бажання стати професійним футболістом…
- Це моя мрія. Заради цього я тренуюся щодня, працюю над собою, щоб досягти поставленої мети.
- Якщо говорити про сьогоднішній матч, наскільки він складним видався для команди та тебе особисто?
- Матч видався доволі складним для нас. Звичайно, ми могли реалізувати свої моменти та вирішувати долю поєдинку ще в основний час, але це футбол. У мене також на початку гри було кілька невпевнених дій, зокрема в епізоді з пропущеним м’ячем, але добре, що вдалося відігратися – Пономаренко забив класний м’яч. Надалі можливості забити були як у них, так і в нас, але все вирішилося в серії пенальті. Це справедливо, адже гра сьогодні була рівною, і в серії пенальті нам пощастило більше.
- Сьогодні матч завершувався пізно, і освітлення було не дуже хорошим. Чи добре бачив м’яч під час серії пенальті?
- Із цим проблем не було. Ми так само тренуємося на вулиці, коли вже темно, тому, можна сказати, уже звик. А пенальті – це лотерея. Кілька разів на попередніх турнірах ми програвали, зараз – виграли. Потрібно відзначити, що допомагають наші воротарські тренування – спасибі за це нашому тренеру Всеволоду Вадимовичу.
- Олександр Шовковський свого часу казав, що під час пробиття пенальті він змушує нападника бити в певний кут. У тебе є якісь секрети?
- Особливих секретів немає. Сьогодні в перших двох ударах я не вгадав, у третьому випадку зіграв по м’ячу, але не дотягнувся – гравець дуже добре пробив, а під час четвертого-п’ятого ударів просто вгадав, як буде бити суперник. Нічого особливого.
- Ви виступаєте на турнірі проти старших суперників. Наскільки це суттєво впливає на вашу гру й на те, що відбувається на полі?
- Можливо, ми можемо поступатися в якійсь силовій боротьбі, але у футбол можна грати низом, через пас, і там уже не допоможе жодна антропометрія. Та й не можна сказати, що суперники набагато переважають нас у цьому плані. Рік тому це відчувалося значно більше, зараз же не так уже.
- Свого часу Максим Коваль дебютував у Лізі чемпіонів у 17 років, у цьому сезоні проти «Барселони» зіграв 18-річний Руслан Нещерет. Чи ставиш ти для себе якісь вікові рамки, щоб пробитися до першої команди «Динамо»?
- Не хочеться загадувати. Буду працювати над собою, і коли випаде шанс, потрібно ним обов’язково скористатися.
- Твої рідні вже обірвали телефон за сьогодні з привітаннями?
- Чесно кажучи, не знаю. Телефон залишився в готелі, поки не розмовляв ні з ким після гри (посміхається).
