- Йожефе Йожефовичу, наскільки очікуваним у Києві було чемпіонство 1961 року? Адже боєздатна команда створювалася не перший рік? З іншого боку, раніше чемпіонами ставали лише команди з Москви...
- Із приходом В'ячеслава Соловйова в Києві зібрався дуже хороший склад. Хоча всю молодь скликав до «Динамо» ще його попередник, Олег Ошенков. Талановитих хлопців знаходили по всій Україні. Кілька гравців взяли із Запоріжжя, мене, Турянчика та Гаваші забрали з Ужгороду. І вже в 1960 році це дало перший результат, коли ми посіли друге місце. А в 1961 році ми вже йшли поруч із московським «Торпедо» й у підсумку випередили їх у боротьбі за чемпіонство.
- Які матчі стали ключовими в цій чемпіонській гонці? Очне протистояння з московським «Торпедо»?
- Думаю, важливими були всі ігри. У той час усі команди були дуже сильними, чемпіонат був дуже високого рівня. Не можна назвати явних аутсайдерів, і навіть ті команди, які перебували внизу турнірної таблиці, були достатньо хорошого рівня, тобто прохідних ігор не було.
Хороше тому підтвердження – на кожній домашній грі київського «Динамо» збирався повний стадіон, дуже складно було дістати квитки. Це про щось свідчить. Приблизно те ж саме можна зараз спостерігати в топ-клубах Англії, Німеччини, Іспанії. Ще на початку року розкуповували всі абонементи на сезон. На футбол люди йшли, як на свято. Вболівальники збиралися задовго перед грою. Але ніхто не влаштовував безлади на стадіоні. Хоча вболівали всі дуже активно, стадіон буквально жив матчем, кожним моментом.
- Гра при заповнених трибунах, напевно, надихала, служила величезною мотивацією?
- Звичайно, в той час ми були, можна сказати, героями, тому що буквально всі вболівали за футбол. Люди з нетерпінням чекали на черговий матч та мріяли потрапити на футбол.
- У чому був рецепт успіху тієї «золотої» команди?
- Думаю, у людях, які створювали той результат. У нас був хороший склад, приблизно 14 рівноцінних гравців основи, які регулярно виходили на поле. Соловйов підміняв тих, хто втомлювався. На воротах стояв Макаров, центральними захисниками були Турянчик та Щегольков, останній потім грав на позиції правого захисника, крайніми – Сучков та Кольцов. Менше грав Ануфрієнко. У середині поля діяли Войнов, Сабо, Біба, Трояновський, Серебряников. Весь час змінювалися попереду Базилевич, Каневський та Лобановський.
Команда була дуже хороша, сильні гравці. Ми пройшли рівно, стабільно, впевнено весь чемпіонат. Але все одно, коли стали чемпіонами, радість була неймовірною!
Зібрали гарну молодь, підібралося дуже талановите покоління гравців – Біба, Лобановський, Трояновський, Каневський, Базилевич. Усі прекрасні футболісти, де би сьогодні таких знайти... Я не погоджуюсь із думкою, що тоді був не той футбол, не та техніка, як зараз. Були прекрасні, дуже технічні футболісти. І грали тоді не за гроші, та й гроші були не такі великі, а за своє місто, за Україну.
- Існує кілька версій того, коли ви дізналися про поразку «Торпедо» в Ташкенті та про те, що ви стали чемпіонами...
- Нам сказали про це в перерві матчу з харківським «Авангардом», який виявився «золотим». Здається, результат зустрічі в Ташкенті навіть оголосили по радіо, на стадіоні. Загалом, ми вже догравали. А народ уже святкував. Ще під час матчу на стадіоні в Києві розпочалося свято. Вболівальники на трибунах палили газети, народ не хотів йти з трибун і після фінального свистка. Для всіх це було велике свято, адже це було історичне досягнення – «Динамо» вперше стало чемпіоном, перервавши гегемонію московських команд.
- Чи можна стверджувати, що після цього чемпіонства Київ почав перетворюватися на футбольну столицю СРСР?
- У Москві нас не любили. Коли ми приїжджали до Москви, нас освистували. Я об'їздив усі країни, в тому числі зі збірною СРСР. І скрізь у світі всі знали, що «Динамо» Київ – це Радянський Союз, ніхто не знав про Україну, багато казали на нас «Росія». А ми завжди всім пояснювали, що Київ – це Україна, що є Українська Республіка.
У Києві на багато років сформувалася дуже пристойна команда, й згодом вона завжди тримала цю планку. З того часу, після того чемпіонського сезону, «Динамо» Київ завжди поважали. Недарма за кілька років «Динамо» стало першою командою, яка представляла СРСР на європейській арені.
* фото В.Раснер
Copyright © FC Dynamo Kyiv
