Кожне помітне суспільне явище має свою особисту міфологію, яка дуже часто, а точніше майже завжди, має мало спільного з тим, що було насправді. Не є винятком і «динамівська» міфологія, яка складається з тисяч розрізнених фактів. Частина з них у певний період приховується, а частина набуває вигаданих пізніше подробиць.
Здавалося, що може бути простішим за історію назви та емблеми фізкультурно-спортивного товариства, від якого веде свій відлік футбольний клуб «Динамо» (Київ)? Усі ж бо знають, що «Динамо» створене в 1923 році як фізкультурне товариство працівників наркомату внутрішніх справ, що мало сприяти зміцненню здоров’я та фізичної підготовки співробітників «органів». Згодом у товаристві утворилися команди з різних видів спорту, які вже дев’ятий десяток років носять на грудях ромб із прописною літерою «Д». Існують навіть майже офіційні легенди про те, хто й коли вигадав для міліцейського спорттовариства назву «Динамо» та всесвітньовідому емблему з тою самою прописною «Д». Розпочнемо з назви.
«Це було в один із лютневих вечорів 1923 року. У Москві розігралася хуртовина…
У Протопопівському провулку (за часів царя – Безбожному), у будівлі штабу військ ОДПУ (Об’єднаного Державного Політичного Управління, створеного замість, так званого, ЧеКа – «Чрезвычайной Комиссии»), Московського округу, у невеликій холодній кімнатці затрималися після роботи троє бойових друзів. Вони, звичайно, не боялися підставити свої обличчя під свистячу хуртовину. Просто справ було безліч…
За витонченим віденським шаховим столиком... сидів високого зросту комісар – Павло Семенович Уралець – і зосереджено перевертав із ребра на ребро сірникову коробку... До нього підійшов Леонід Володимирович Недоля-Гончаренко – начальник політвідділу військ ОДПУ Московського округу. …він підкреслено обережно вийняв із рук Уральця сірникову коробку й сказав:
- Ти, Павле Семеновичу, бачу, вічний двигун вирішив винайти...
У розпал полеміки в кабінет увійшли працівники штабу Михайло Іванович Лаврентьєв і Кирило Іванович Кузьмін...
- Послухайте, а чи не створити нам на базі наявних в ОДПУ спортивних гуртків пролетарське спортивне товариство? – вигукнув Уралець. – Уявіть, у товаристві легкоатлети, гімнасти, акробати, футболісти і, звичайно, свій статут, дисципліна. А спортсменів – тисячі. Скільки людей потягнеться до нас! Тоді й товариш Дзержинський нас підтримає...
Питання про створення справжнього спортивного товариства зі своїм клубом, спортбазами, статутом було вирішене одноголосно.
І назва йому...
- Правильно, товариші, а як же назвемо? Може, «Сила»? – запропонував Кузьмін...
- Та ні, – заперечив Дмитро Іванов. – «Сила» не відображає прагнення йти вперед, удосконалюватися...
- Може, «Чекіст»? Але й це не підійшло. І коли, здавалося, усі більш-менш прийнятні назви були відкинуті, розмову перервав Недоля-Гончаренко.
- А чи не назвати наше товариство «Динамо»? Це якраз саме те, що потрібно спортивному товариству. І звучить коротко, красиво.
Усім сподобалося. На цьому й зупинилися. Тут же була прийнята й пропозиція Кузьміна про значок для членів товариства. Домовилися розробити проект значка ромбовидної форми з написом у центрі «Динамо», Москва...» (наведено зі значними скороченнями).
Не біда, що наведені вище події стали відомими лише… 1960 року після виходу книги «Динамовцы», виданої в Москві за підписом Володимира Верхолашина. Ця версія дещо суперечить офіційному факту того, що товариство «Динамо» було створено навесні 1923 року з ініціативи та за наказом Фелікса Дзержинського, наркома внутрішніх справ СРСР. Але ж минуло майже сорок років, хто там буде розбиратися…
Насправді створення товариства «Динамо» так само, як і решти «пролетарських фізкультурно-спортивних товариств», стало частиною планового переходу від колишніх спортивних клубів та гуртків, які було ліквідовано, до «пролетарських», що всі без винятку централізовано керувалися з Москви. Установчі збори товариства пройшли 18 квітня 1923 року за участю 64 представників тодішніх «силових структур». Збори прийняли постанову про назву товариства «Московское пролетарское спортивное общество (МПСО) «Динамо». Тоді ж був затверджений статут товариства, а трохи пізніше – ще й емблема та нагрудний значок.
Перша динамівська емблема, хоч і була ромбовидної форми, але всередині мала не добре знайому нам літеру «Д», а графічні зображення найбільш популярних на той час видів спорту. Не було ще тоді й «динамівських» кольорів (уперше в біло-синій формі футбольна команда московського «Динамо» вийшла на поле аж 1926 року). До цього вона грала в біло-чорних кольорах колишнього московського клубу КФС.
Про те, звідки врешті з’явилася на динамівській емблемі та сама «прописна «Д», розповідає ще одна легенда, яка нині розміщена на офіційному сайті московського «Динамо», де вказано, що автором прописної літери «Д» є нападник команди тих часів Олександр Борисов, який був ще редактором першої динамівської газети «Футболист». Наведемо цитату з нарису сайту під назвою «Динамовский Рублёв»:
«Именно ему мы должны быть благодарны за наш великий символ – динамовскую эмблему. Еще в 1923 году основой эмблемы был определен вертикальный ромбик, но дизайн эмблемы никак не складывался. Поначалу внутри ромба были нагромождены атрибуты всевозможных культивировавшихся в «Динамо» видов спорта, что делало знак эклектичным, незапоминающимся и слабо воспроизводимым. И только в 1925 году наделенный талантом художника Александр Борисов предложил вариант эмблемы, принятый «на ура» и уже почти 85 лет являющийся предметом нашей гордости. Автор выбросил все содержимое ромбика и вписал в него святую букву Д.
Не поленитесь – вглядитесь в нашу эмблему. Обратите внимание на дизайн буквы, предложенный Александром Борисовым. Она элегантна, она молодцевата и подтянута, она горда, но не напыщенна, она изящно приукрашена, но строга в своем изяществе. Она совершенна, особенно в выбранной цветовой гамме. Этот знак носили на груди все последующие поколения динамовцев, этот знак напоминает нам о славе общества и футбольной команды, этот знак вселяет в нас уверенность в наших будущих победах».
А ось фрагмент із інтерв’ю вдови «динамівського Рубльова»: «Заслуга Александра Прокофьевича в том, что он первый сделал эту эмблему и уже более 80 лет она, очень легкая, оригинальная, существует, не теряет своей привлекательности… К тому же она загнана в ромбик, отчего очень хорошо смотрится и не стареет. Значки других обществ утяжелены, громоздки. А оказывается, ничего не надо. Вот тот случай, когда в простоте – гениальность…
За созданную эмблему благодарили Александра Прокофьевича очень многие спортсмены-динамовцы. В его доме и по сей день хранится динамовский вымпел с буквой «Д», на котором рукой футболиста СССР №1 Льва Яшина написано: «Александру Прокофьевичу Борисову, автору динамовской эмблемы, которая голубела на вратарской рубашке, когда я защищал ворота сборной мира в Англии. Лев Яшин».
Звісно, що можна було не «заморочуватись», прийнявши за чисту монету розлогі легенди московських футбольних «літописців». Та, маючи досвід наведеної вище легенди про створення товариства «Динамо» групою з п’яти «втомлених чекістів», яка безсумнівно є досить низькохудожньою вигадкою, що суперечить історичним фактам і документам, ми не дуже віримо в достовірність другої легенди про футболіста-аматора, який раптом виявив унікальні здібності художника-графіка.
Насмілюся стверджувати, що своє натхнення «динамівський Рубльов» черпав із більш давніх і маловідомих джерел, якщо взагалі шукав. Історія про футболіста-художника цілком могла бути простою вигадкою. Насправді, наша рідна динамівська прописна літера «Д» походить від емблеми «Мінгрельського 16-го гренадерського Його Імператорської Високості Великого Князя Дмитрія Костянтиновича полку». Уперше обрис цієї літери я побачив на ювілейному знаку, випущеному ще за царських часів на честь 50-річчя згаданого полку. Подальше вивчення полкової форми (погони рядових солдатів та еполети офіцерів) підтвердило, що «динамівська» прописна літера «Д» на час свого народження означала першу літеру імені члена імператорської родини великого князя Дмитра Романова.
Звісно, що в часи ОГПУ-НКВС про це не говорили. Так само, як не наголошували на початку 40-х років на тому, що погони та кокарди офіцерів Червоної Армії були майже копією погонів та кокард офіцерів царської армії. Як саме «імператорська» літера «Д» потрапила на емблему «пролетарського фізкультурно-спортивного товариства», тепер можна лише здогадуватися.
Не виключено, що ідея такого «запозичення» пішла від сталінського маршала Бориса Шапошникова, який починав свою службу ще за царських часів саме в Мінгрельському полку, а вже в нові часи потоваришував із Дзержинським на Менжинським, що очолювали ВЧК-ОГПУ-НКВС і були фактичними засновниками товариства «Динамо». Звісно, це лише версії, але той факт, що динамівська літера «Д» з’явилася набагато раніше за товариство «Динамо», виглядає незаперечним.
Анатолій Коломієць, журнал «Динамо Київ» (№1 за 2015 рік)
