Третього червня виповнилося б 85 років Анатолію Пузачу, одному з найгостріших і найрезультативніших форвардів в історії київського «Динамо», одному з найтитулованіших гравців і тренерів нашого клубу.
Вправний снайпер львівського СКА, поповнивши лави київського «Динамо», дебютував у складі команди Віктора Маслова 15 квітня 1965 року. Московських одноклубників, чиї ворота захищав Лев Яшин, господарі тоді обіграли – 1:0.
Саме йому судилося розпочати лік голам киян у Кубку європейських чемпіонів. 20 вересня 1967 року «Динамо» на виїзді сенсаційно перемогло чинного володаря трофея – шотландський «Селтик». Рахунок на стадіоні «Паркхед» у Глазго вже на третій хвилині, відгукнувшись на передачу Йожефа Сабо, відкрив Анатолій Пузач.
Повторну зустріч із «Кельтами» динамівці звели внічию – 1:1. У той вечір, 4 жовтня 1967 року, реконструйована головна спортивна арена української столиці вперше прийняла на трибунах понад 100 тисяч уболівальників.
Якщо в сезоні-1966 Анатолій Пузач певним чином перебував у затінку інших форвардів «Динамо» – Хмельницького, Бишовця та Поркуяна, то впродовж двох наступних «золотих» років він уже органічно доповнював атакуючу ланку, щороку підвищуючи планку снайперського показника. 11 голів у 1968-му зробили нападника найкращим бомбардиром колективу.
Жодного сезону в складі «Динамо» Анатолій Пузач не залишався без трофеїв чи нагород. Він чемпіон Союзу 1966-68, 1971 рр., віце-чемпіон 1965, 1969, 1972-73 рр., володар Кубка СРСР 1966 року, фіналіст 1973 р. Загалом у київському клубі провів 255 матчів, забив 65 м’ячів.
Учасник світової першості 1970 року, Анатолій Пузач залишиться в історії як фігурант найпершої заміни на мундіалях. Він вийшов на поле після перерви стартового матчу турніру між командами Мексики та СРСР замість одноклубника Віктора Серебряникова.
