Важка звістка позначила нотками смутку початок нинішньої осені – пішов у засвіти колишній воротар київського «Динамо» Андрій Гаваші...
Із першої «золотої» плеяди нашого клубу він, вочевидь, найбільше обділений спортивною долею в плані нагород і трофеїв. Не отримав срібної медалі в 1960 році, недобравши потрібної кількості матчів. А попрощавшись із колективом, утратив шанс отримати рік по тому чемпіонську відзнаку.
Утім, в історії «Динамо» Гаваші свій слід залишив.
Дебют його припав на непересічний матч – товариську зустріч із лондонським «Тоттенхем Хотспур» 1 червня 1959 року. Динамівці мінімально програли «Шпорам», у складі яких була ледь не половина гравців збірної Англії. Однак гра нового воротаря киян усім сподобалася.
Коли він по черзі витягнув м'ячі з обох «дев'яток», уболівальники почали дізнаватися один в одного, звідки це юне обдарування. Виявилося – з багатого на футбольні таланти Закарпаття. Іще захищаючи ворота ужгородського «Спартака», встиг потрапити до заявки збірної СРСР – дублером самого Яшина. У важкий для «Динамо» момент, коли команда перебувала на дні турнірної таблиці, коли важкої травми зазнав основний голкіпер Олег Макаров, саме Гаваші став рятівником останнього рубежу.
Дехто вважав, що він «піжонив», грав на публіку своїми карколомними польотами – різко вгору, до хрестовини воріт, а потім пластично – донизу. Та справа в тому, що володіючи вродженими стрибучістю та гнучкістю, Гаваші не мав на своїй малій батьківщині бодай якоїсь воротарської школи. Звідти, напевно, й більшість помилок, які на найвищому рівні в нього траплялися: через «зайві» рухи, обмеженість ігрової зони фактично лише воротарським майданчиком, недостатнє вміння «читати» гру.
Повернувшись до рідного Ужгорода, Гаваші ще впродовж кількох сезонів захищав кольори тамтешнього «Спартака», причому не лише у воротах, а й... на вістрі атаки! Одного року навіть став найкращим бомбардиром колективу.
За словами самого Гаваші, футбол для нього завжди був лише хобі. На перше місце ставив освіту – навчався на фізико-математичному факультеті. По завершенні кар'єри працював на інженерних посадах.
Утім, Гра не відпускала його. Тривалий час Гаваші очолював Закарпатську обласну федерацію футболу, був членом Виконкому ФФУ, працював делегатом на матчах найвищого рангу. На запитання – чи не шкодує, що його ігрова кар'єра не досягла тих висот, на які міг зійти завдяки своєму таланту, щиро відповідав: «Ні, я вдячний футболу за те, що отримав...»
Спочивайте з миром, Андрію Андрійовичу.
