- Провальним для «Динамо» минулий сезон називають у вашій команді навіть затяті оптимісти. Чи можете виокремити три основні причини того, що команда фінішувала в чемпіонаті четвертою та навіть ризикувала опинитися на п'ятому місці?
- Якщо буду зараз аналізувати та вдаватися в деталі, неодмінно когось ображу. А мені цього, звичайно, не хотілося б. Сподіваюся лише, що в новому сезоні все зміниться – й після тривалої паузи ми виграємо чемпіонат. Кубкова перемога додала нам оптимізму – як, утім, і призначення нового тренера. Хоча новим, кажучи по правді, його називати не варто – Сергій Станіславович Ребров працює в команді не перший рік. Ну, а винних у наших невдачах шукати немає сенсу. Винні всі потроху – гравці, тренерський штаб, президент клубу...
- Якщо через деякий час вам запропонують згадати найяскравіший момент минулого сезону та найбільше розчарування – на чому зупиниться ваш вибір?
- Ми з вами говоримо не лише про чемпіонат, правильно? Найбільш яскравим спогадом сезону загалом стала перемога збірної над французами на «Олімпійському». Розчаруванням – програний три дні потому поєдинок у Парижі. На внутрішній арені нічого яскравішого за перемогу в Кубку України, напевно, не знайти. Тим паче, що переграли в Полтаві «Шахтар». А розчарував, мабуть, домашній програш тим же гірникам – надто вже легко ми віддали матч, який у буквальному сенсі був для нас на вагу золота.
- Який із дюжини забитих голів у чемпіонаті згадаєте, навіть якщо розбудити серед ночі?
- Ну, будити мене серед ночі ви, сподіваюся, не станете. (Сміється). А якщо серйозно, то не буду виокремлювати якийсь один м'яч – кожен був важливим по-своєму. Звикнув цінувати не так свої голи, як їхній внесок до загального результату.
- Багато хто відзначає радикальні зміни у грі команди, що сталися як за помахом чарівної палички, після призначення Сергія Реброва виконуючим обов'язки головного тренера. Як ці зміни виглядали зсередини?
- Не сказав би, що тренувальний процес радикально змінився. І за Блохіна заняття переважно проводив Ребров, із другого збору в Марбельї йому почав допомагати Рауль. Взимку вони взяли певний курс, який після відставки Олега Володимировича був уже більш самостійним. Сергій Станіславович, узявши на себе керівництво командою, особисто визначав завдання тренувань, тактику, склад. А серед нововведень відзначив би, в першу чергу, те, що тепер ми відразу пресингуємо суперника після втрати м'яча, щоб негайно його повернути. Ось над цим переважно й працювали останнім часом на тренуваннях.
- А над стандартними положеннями?
- Працюємо, зрозуміло, й у цьому напрямку, але не сказав би, що задумане вже вдалося на сто відсотків. Так чи інакше – важливо, що й проти «Шахтаря» граємо тепер першим номером, не поступаємося супернику ініціативою. Й узагалі нікого не боїмося.
- А раніше – побоювалися «Шахтар»?
- (Сміється). Не те, щоб побоювалися. Але бували матчі, в яких ми грали другим номером, із відходом. Раніше нам не вистачало сміливості.
- Ігор Суркіс казав, що гравці просили його призначити Реброва повноправним головним тренером. Зраділи, що президент прийняв таке рішення?
- Професійний футболіст – людина підневільна: не він вирішує, із яким тренером працювати. Але дуже добре, що керівництво дослухалося до нашої думки, призначивши Реброва. Він, повторюся, в команді не перший рік, із гравцями налагоджено контакт. Новій людині знадобився би час для адаптації – як і потенційним новачкам. Адже, не знаючи можливостей гравців, які вже перебувають у «Динамо», він, напевно, запросив би кілька новачків. Показовим у цьому плані є приклад «Дніпра»: Хуанде Рамос чотири роки працював із командою, перш ніж вона пробилася до Ліги чемпіонів.
- Єдиним шансом навіть не врятувати сезон, а хоча б трохи реабілітуватися у власних очах та очах уболівальників, був виграш Кубка України. На останній стадії цього турніру ви здивували двічі, для початку розбивши вщент «Чорноморець», у якого перед цим у чемпіонаті із труднощами вирвали нічию. Це динамівці виявилися настільки сильнішими за одеситів – або у суперника, який завершував сезон одним складом, банально закінчилися сили?
- Я би сказав, що тут два в одному. І «Чорноморець» виглядав менш свіжим, ніж у рідних стінах, і ми провели доволі хорошу гру. Все, про що домовлялися на установці, вдавалося втілювати – пресингували, контролювали м'яч, атакували й справа, й зліва. Тому пояснювати перемогу в півфіналі одними лише проблемами одеситів я би не став.
- Фінал із «Шахтарем» теж вийшов яскравим. Мирча Луческу сказав, що виграли ті, кому перемога була більше потрібна. Погоджуєтеся?
- Тут не посперечаєшся. Для нас цей матч мав велике значення: якщо б програли в черговий раз «Шахтарю», навіть не знаю, в якому настрої йшли б у відпустку. Я би, напевно, взагалі нікуди не поїхав: закрився на базі та місяць тренувався. При цьому мені склали б компанію багато партнерів, для яких минулий сезон став одним великим розчаруванням. Але якщо вже переграли гірників – так і бути, на відпустку заслужили. (Сміється).
- Збоку наприкінці фінального матчу бійка стінка на стінку виглядала безглуздою. Вам, вилученому за її підсумками, напевно, буде простіше пояснити, що відбувалося на полі...
- Так, адже це вилучення й для мене залишилося загадкою. Подивіться відеозапис: знаючи, що один «гірчичник» у пасиві є, я поводився обережно, ні за ким не бігав, не розмахував руками. За що отримав другу жовту картку – поняття не маю.
- Суддя не пояснив?
- А я й не питав. Якщо вже я вилучений – що змінить точне знання навіть не причини, а приводу? І який сенс у розмові із суддею під кінець матчу, якщо, підбігаючи до нього під час гри з якимось абсолютно нейтральним питанням, чуєш у відповідь: «Закрий рота!»? А потім дивуємося, звідки у нас у чемпіонаті такі вилучення, як у Сергія Кравченка. Виходить, арбітри можуть дозволити собі такий тон, а футболісти – ні?
- Це ви від Юрія Можаровського в кубковому фіналі такі слова почули?
- Чув, як він казав це Гармашу, який, при всій своїй запальності, на полі поводився доволі стримано. А питання судді він поставив у зв'язку з фолом Луїса Адріано в першому таймі, коли, відмахнувшись, він ударив Драговича в обличчя. Денис поцікавився, чи не варто показати бразильцю картку, у відповідь почув: «Закрий рота та йди звідси!»
- Але наприкінці матчу, коли він був уже замінений, Гармаш завівся не на жарт...
- Питав його потім про причини такої емоційної реакції. Виявилося, він побачив, як Фред штовхнув мене в обличчя – й захотів заступитися. Нічого страшного у прагненні захистити товариша, напевно, немає. Добре, коли в колективі немає байдужих. Але загалом Денису, напевно, потрібно бути спокійнішим.
- Непростий для «Динамо» у фізичному та психологічному плані сезон завершується збором національної команди й товариською зустріччю з командою Нігера. Залишилися сили на збірну?
- Так, у цьому сезоні ми віддали багато сил, пережили більше розчарувань, ніж радості. Хочеться відпочити, але збірна є збірна. Запрошення до її лав – честь, від якої безглуздо відмовлятися.
- Тим не менш, замість цікавого турне по американському континенту збірна провела короткий збір та один контрольний матч. Як запевняє Михайло Фоменко – за наполяганням гравців...
- Варіант, на якому в результаті вирішено було зупинитися, оптимальний. Можна було зібратися не на три, а на п'ять днів, провести одну гру вдома, а іншу – на виїзді. Але виїзд після важкого сезону має бути розумним, а не з 15-годинним перельотом та тривалими переїздами самою Південною Америкою.
- На завершення – питання про старт чемпіонаті світу, на якому більшість ваших партнерів по збірній пообіцяла не вболівати за французів. На чиєму боці опиняться ваші симпатії?
- Вболівати я не буду ні за кого. Просто буду дивитися хороший футбол, насолоджуватися видовищем та, звичайно, трохи шкодувати про те, що в Бразилії не буде української збірної. Але це вже зовсім інша історія...
* фото В.Раснера