- Денис, як ти зазвичай проводиш свій вихідний?
- По-всякому буває, але, як правило, вдома.
- Любиш довго поспати?
- Коли як. Я не можу себе віднести ні до жайворонків, ні до сов. Після матчів, як і більшість футболістів, довго не можу заснути - годин до чотирьох ранку. Ось тоді, якщо немає тренування, можу спати до обіду. А зазвичай прокидаюся близько 10-ти.
- Що волієш на сніданок?
- Я не люблю зранку їсти, але якщо доводиться, то вживаю традиційні страви - яєчню, йогурт.
- А в день гри?
- Те ж саме. Перед матчами я мало їм. Легкий сніданок, а на обід - бульйон і макарони. Поки так, а з часом, може, щось зміниться. М'ясо, наприклад, почну їсти.
- У твоїй поведінці на полі зміни вже помітні. Раніше ти міг заробити сім фолів за один поєдинок, а тепер-за чотири тури...
- Так, але в останніх двох матчах я отримав два попередження.
- По справі?
- У Дніпропетровську - ні. Я б ту жовту картку взагалі анулював. Йшов від зіткнення, закрив очі, а м'яч потрапив мені в плече... А взагалі... За час тривалої паузи, пов'язаної з травмою, я переглянув свої погляди на багато речей. Хоча у попередній ігровий ритм повністю ще не увійшов. Так що не будемо поспішати з висновками (посміхається).
- Але ти перестав сперечатися з арбітрами!
- Так адже нас і стали судити інакше. Поки що жодних питань, все об'єктивно. Раніше все було по-іншому.
- Після резонансного видалення в поєдинку з «Шахтарем» ти часто перетинався з Юрієм Ваксом?
- Три рази він нас вже судив.
- Ти казав, що не даси йому руки...
- Говорив, але перед початком матчу, коли йде привітання команд і арбітрів, це є обов'язковою процедурою. У мене не було вибору. Так що подав, тому що треба було подати.
- Не розмовляли?
- Ні.
- Як ти думаєш, що, крім суддівства, може завадити «Динамо» на фініші чемпіонату?
- Гра і результати наших конкурентів. Але ми віримо в свої сили.
- Чого не вистачає вашій команді?
- Мені складно судити, але, напевно, існують питання з нашим діям в обороні. Треба якось зіграти на нуль. А в іншому, мені здається, великих проблем немає. Ми намагаємося проводити швидкі контратаки, діяти через фланги. Забиваємо справно.
- Можна сказати, що «Динамо» вже десь поруч з тим футболом, який хоче бачити його головний тренер?
- Не знаю. Вимоги наставника нам зрозумілі, і все залежить від самих гравців. Ми виходимо на поле і втілюємо в життя те, що хоче тренерський штаб.
- Тобі легко працювати з Олегом Блохіним?
- Нормально. У мене до нього претензій немає. У футболіста, в принципі, не може бути претензій до тренера. Думаю, так відповість будь-який гравець.
- Вам часто доводиться спілкуватися?
- У робочому порядку. Наставник викликає нас на індивідуальні бесіди, пояснює, як потрібно правильно діяти, які перекривати зони.
- В останніх поєдинках ти діяв на різних позиціях - спочатку грав ближче до нападника, потім сідав на місце опорного півзахисника. Де тобі зручніше?
- Для мене це не має значення. Я знаю одне - завжди потрібно допомагати обороні. А в матчах з сильними суперниками робити це набагато частіше.
- Наскільки у вас згуртований колектив за межами футбольного поля?
- Не мені про це судити, але у нас цілком нормальна, дружня команда.
- Коли ви в останній раз збиралися?
- Не пам'ятаю. Це буває нечасто, але ми збираємося.
- Легіонери теж приїжджають?
- По можливості.
- З ними можна поговорити по душах?
- Звичайно. Тільки спочатку потрібно підучити їх мову (посміхається).
- А вони чого не вчать?
- Вчать, але, напевно, не виходить. У всіх по-різному, але найпоширеніші слова і фрази знають усі...
- Денис, в поєдинку з «Металістом» ти забив свій перший гол у нинішньому чемпіонаті. Думаю, ти не сильно задоволений своєю результативністю?
- Так, є таке. Моментів вистачає в кожному матчі, але не більше двох м'ячів за сезон, здається, ще не забивав. Буду працювати над реалізацією.
- До речі, на кого ти ставиш в бомбардирських перегонах у цій першості?
- Впевнений, що Марко Девіча точно випередять, але хто саме, судити не беруся. Сподіваюся, це буде представник «Динамо» - Андрій Ярмоленко або Дьемерси Мбокані.
- Складається враження, що в збірній ти дієш набагато результативніше. Чому так відбувається?
- Насправді це враження помилкове - за національну командуючи поки забив всього один м'яч (посміхається). Хоча якщо дивитися на участь в гольових атаках, результативні передачі, то частка істини в цьому є.
- Багато динамівці відзначають, що в збірній їм діяти простіше...
- Мабуть, я з ними погоджуюся. Не знаю, чому, але в цій команді дійсно грається якось легко. Може, тому що всі свої хлопці, ми давно один одного знаємо. Багато років разом виступали ще в «молодіжці».
- Можливо, впливає і тактичний фактор, адже збірна, як правило, діє строго від оборони?
- Припускаю, що це теж одна з причин. Наші колективні дії у національній команді часом налагоджені до автоматизму.
- Зізнайся, у тебе був хоч мізерний шанс відновитися до поєдинків зі збірною Франції?
- Напевно, не було (зітхає). Все йшло добре, нога вже не турбувала, але був присутній якийсь психологічний бар'єр. Навіть накульгував якось по інерції...
- Важко було спостерігати за матчами з французами?
- За першим - ні. А ось як тільки почалася друга гра, відразу з'явилася тривога. Зі стартових хвилин.
Мені здається, що ми в першу чергу програли в підготовці між цими двома зустрічами. Рано стали замовляти квитки в Бразилію, і вся ця ейфорія, яку підтримали ЗМІ, завадила команді. Не хочеться згадувати про це, хоча збірна провела прекрасний рік.
- За кого будеш вболівати на чемпіонаті світу?
- Напевно, за англійців. Складно їм буде, але нехай вони вже щось виграють.
«КОМАНДА»
* фото А.Лукацького
